Лікарі — на вагу золота

У області не вистачає лікарів — їх тільки 80% від потреби. У районах ситуація гірша, подекуди штатні лікарські посади укомплектовані лише наполовину. (Щоб розв’язати проблему, фахівці медичної галузі ініціюють внесення спеціальних змін до постанови Кабінету Міністрів України.) Про причини складної ситуації з лікарями та про можливі шляхи вирішення — у розмові з Володимиром ЛУЦИКОМ, начальником відділу кадрової та наукової роботи управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації.

— Де потреба в лікарях відчувається найбільш гостро?

— Найгірша ситуація — у сільській місцевості. Найменше лікарів у північних районах Рівненської області. Так, на Рокитнівщині лікарів — лише половина від потреби (укомплектованість штатних посад становить 53%). Найбільше бракує педіатрів (їх нині не вистачає й у місті), лікарів санітарно-епідемічного профілю. Власне, це є наслідком державного експерименту, коли впродовж п’яти років випуску педіатрів не було. Також у області не вистачає фтизіатрів та психіатрів. Крім того, є потреба в лікарях-лаборантах, рентгенологах. Нині в Рівненській області працює 20% лікарів, які вже досягли пенсійного віку. Це дещо рятує ситуацію.

Проблема є хронічною і складалася вона протягом не одного дня. Причин цьому є декілька. На сьогодні держава не готує спеціалістів у достатній кількості. З року в рік у медичних інститутах та університетах кількість контрактників перевищує кількість студентів бюджетної форми навчання. Після здобуття освіти вони самі обирають місце роботи. Натомість, кількість тих, хто навчається за державним замовленням і потім має відпрацювати принаймні три роки за направленням, не відповідає реальній потребі. Та й охочих вступити не так багато: якщо ще десять років тому ми готували до 400 направлень, то нині лише 140—150. Відіграє роль і непрестижність спеціальності. Адже підготовка лікаря доволі довга — навчатися потрібно протягом семи — десяти років, а зарплата у молодого спеціаліста невисока. І звісно ж, молодь не хоче їхати в райони, де один лікар змушений працювати на три села.

Ускладнює ситуацію ще й те, що раніше ми видавали так звані чорнобильські направлення. Тобто абітурієнти, що проживають на забруднених територіях, мали пільги при вступі, а по закінченню навчання вони мали б відпрацювати певний час у тих районах, звідки вони родом. Нині ж вступати буде молодь 1992 року народження, яка в цю категорію вже не входить, тобто таких направлень фактично немає кому видавати.

— Які шляхи вирішення цієї проблеми?

— По-перше, соціальні пільги. Ідеться про житло для молодих спеціалістів. Це враховано на державному рівні, однак коштів не виділяють. Нині на квартирній черзі в області перебуває 340 медпрацівників, однак житло отримують одиниці. Тим часом кількість тих, хто його потребує — зростає. Виняток становлять лише два райони в області, де вільні медичні корпуси реконструювали під помешкання для медичних працівників. Також ми ставимо питання, щоб у систему державного розподілу залучити контрактників. Надавати для них пільги при оплаті, натомість вони протягом певного часу працюватимуть за направленням. Це була ініціатива фахівців Рівненської області. Цього року така схема почала діяти на державному рівні. Так, студентів-контрактників, які дали згоду працювати лікарями на селі, на шостому курсі переводять на державну форму навчання, три роки інтернатури вони також не оплачують. Нині ми також ініціюємо внесення змін у постанову Кабінету Міністрів щодо так званих чорнобильських направлень.