Made in Donetsk

Другий рік поспіль Донецьк посідає перше місце в списку журналу Форбс як найкраще місто для ведення бізнесу. Для подальшого розвитку цієї тези міська влада спільно з міжнародним брендинговим агентством Володимира Воронова розробила проект Made in Donetsk (Зроблено в Донецьку), який приурочили до 200-річчя з дня народження Джона Юза, одного з перших бізнесменів міста.

Проект поєднає в собі кілька частин. Одна з них — англо-російська книжка про компанії й бренди міста Made in Donetsk. Друга — іміджевий фільм про Донецьк і його перспективи, який представлять уже на початку наступного року. Стрічка називатиметься «Донецьк: Перспектива». Усе це буде створено на базі нового-старого бренду міста «Донецьк: сила та краса», а також ініціативи для туристів «Донецьк 365».

Як заявляють організатори проекту, бюджетних коштів у реалізації подібної ініціативи не буде. Усі кошти — це гроші партнерів і учасників. Але в цьому випадку важливі не лише кошти, а й суть проекту.

У ролі експерименту у соціальній мережі «Фейсбук» автор матеріалу поставила запитання: «Чи є для вас щось, що ви називаєте з гордістю Made in Donetsk? А чим не пишаєтеся?» Відповіді користувачів були різними, але в цілому все звелося до традиційного розуміння символів. Зараз це влада, «еліта», «кузня кадрів» (у політичному сенсі), спорт (Донбас-арена, ФК «Шахтар»), терикони, троянди й т.д. Серед відповідей були й ті назви, які сьогодні насправді представляють Донецьк на світовому ринку, наприклад — компанії з виробництва цукерок, морозива, тортів і печива; заводи — «Топаз», NORD. Але загалом досі Донецьк залишається в уяві багатьох шахтарським містом з териконами й трояндами, як на листівках 80-х рр. Тільки тепер цей образ доповнено «кузнею кадрів політичної еліти».

«Я в Лісабоні підглянув одну ідею. У них, як і у нас, є свої символи, наприклад, сардини, трамвай, святий Антоній, Фернанду Песоа (найвідоміший поет). Усі ці образи вони експлуатують вздовж і впоперек, але при цьому кожен по-своєму й кожен по-новому. Є різноманітність, і в результаті залишається відчуття, що в усі ці образи неможливо не закохатися, тому що ти вже точно знайдеш собі Песоа, який тобі до душі. Це я до того, що з образами на кшталт териконів, троянд, кам’яного вугілля, шахт, чисельних заводів можна чинити так само легко. Я мовчу про мільйони графічних втілень. Тут можна перейти й до об’єктів зокрема. Ну, наприклад, вугілля й троянди можна втілити у вигляді мила ручної роботи. Терикон — у вигляді шапочки на голову, дивана або вуличної лавки. Шкатулка, коробка цукерок у вигляді заводу. Шахтний підйомник — льодяник або шоколадка. Вугілля й шестерні — у вигляді подушок. У рамках Made in Donetsk можна влаштувати конкурс генерування й втілення ідей, пов’язаних з такими образами Донецька», — вважає дизайнер Петро Акжигітов.

Антон Лягуша, медіаексперт, говорить, що бренд та імідж — це абсолютно різні речі. І якщо бренд як зовнішня оболонка ще може бути оманливим, то імідж не можна створити на обмані. «Мені дуже не подобається формулювання made in Donetsk, як і made in інше місто, нагадує відому фразу made in Сhina. І боротися з made in Сhina в світі, де йде переспоживання всього, Донецьк не зможе. Але якщо все-таки говорити про те, що «зроблене тут», я б не хотів говорити про речі. Я глибоко переконаний, що іміджування території пов’язане не з продукцією, що випускається на ній, тим паче не з довідковою літературою, а насправді імідж роблять люди. І, звісно, якщо говорити про Донецьк, то це в першу чергу письменники, відомі за рамками Донецька й України, мислителі й філософи, художники, «технарі», шахтарі. Адже імідж — це ідентифікація себе. Люди належать самі собі або якомусь вузькому колу, в рамках якого вони роблять свою справу. І залежно від якості цієї справи судитимуть про Донецьк як про регіон. Уся наша проблема іміджування міста пов’язана з тим, що ми зациклені на тому, що ми ось таке особливе-особливе місто, що все зводиться лише до футболу й бізнесу. Ми звикли використовувати символізування об’єктів, але це насправді лише супроводжувальні речі. Якщо говорити про бізнес і інвестиції, ми повинні говорити про місто, в якому є відповідальність, комфортність, розуміння важливості роботи й, звісно, дотримання законності. Я глибоко переконаний, що в інвестуванні картинка не має значення, тут головне внутрішня складова регіону», — говорить експерт.

Віце-президент НАН України, директор Інституту економіки й прогнозування НАН України Валерій Гієць на нещодавніх Академічних слуханнях у Донецьку зауважив: «У нашій Конституції зазначено, що ми живемо в соціальній державі, але, на жаль, насправді ситуація інша. Соціальна сфера перебуває в жахливому стані, не дотримуються правила праці й т.д. Весь світ будується саме на людському капіталі, тоді як у нас він знецінився. І те мале, що тут залишилося, треба спробувати зберегти. Тому завдання сьогодні полягає в тому, щоб усі економічні перетворення були спрямовані саме в цей сектор. Інакше ми втратимо все решту».

У Донецьку за все відповідає центр. Він проектує, створює й «спускає зверху» ініціативи. Хоча в питаннях іміджу, ідентифікації, інвестицій — усе вирішує не верх, а «низ». Саме низ має бути центром формування порядку денного — соціального, економічного, екологічного. Інакше все, що нав’язується зверху, без підтримки та реалізації суспільства в черговий раз перетвориться на «пшик».