«...Мені соромно перед собаками. За людей»

Двоє бродячих псів у Рівному, що потрапили під машини, вже користуються спеціальними інвалідними візочками. На свою чергу чекають ще кілька десятків тварин. Ідея забезпечити собак необхідним обладнанням належить жителю міста Андрію Прокопчуку. Чоловік заснував Рівненський обласний благодійний Фонд «Умка», який за сім місяців діяльності допоміг 180 безпритульним собакам. При цьому організація не отримала жодних коштів з бюджету міста чи від спонсорів та меценатів.

«Я навіть не хочу звертатися по допомогу до чиновників, — розповідає Андрій Прокопчук. — Коли почну ходити по кабінетах і збирати сотні довідок, переписуватися з прокуратурою і КРУ, часу на самих тварин не залишиться. А вони — це найголовніше у цій справі. Для мене опіка над тваринами — не стільки робота, як задоволення для душі. Найгірше тоді, коли розумієш, що не можеш тварині допомогти. А все інше — дрібниці. Хоча я, якщо чесно, собак не люблю — мені соромно перед ними за людей».

«Квартирне» питання

Окрім підопічних фонду, в Андрія є й троє власних собак: такса і дві «дворняги», яких чоловік урятував від смерті, — в обох були перебиті лапи. Нині Рябчик і Михайлич слідком ходять за господарем, як і кілька безпритульних тварин, якими сьогодні опікується фонд. Андрій розповідає, що виховує тварин суворо, проте із ласкою: вони у нього слухняні й на проїжджу частину не вибігають.

«У нас ще недостатньо місця, — розповідає Андрій. — Зараз тримаємо троє собак. Нещодавно було шість, але трьох вже забрали люди. Зазвичай про безпритульних собак мені розповідають ті, хто за ними доглядає. Це закономірність — у кожному подвір’ї є одна-дві людини, небайдужі до тварин. Коли приходить виклик, ми знаходимо тварин, стерилізуємо їх; якщо є травми, то оперуємо. А після реабілітаційного періоду відпускаємо», — пояснює засновник фонду.

Період реабілітації собак після стерилізації триває близько одного-двох тижнів. У цей час у фонді їх годують, доглядають, перев’язують рани, слідкують, щоб тваринам було комфортно. «Щоб за тридцятиградусної спеки тварини почувалися добре, привіз із дому кондиціонер. Щоправда, тепер сам змушений ночувати в офісі — вдома нестерпно жарко. Єдине, що в нинішньому приміщенні недосконале — це вентиляція. Щоб аміак добре виходив, витяжка має бути знизу. Всі нюанси буде враховано в новому будиночку», — розповідає Андрій Прокопчук.

«Медмістечко» для безпритульних тварин

Новий будиночок для собак — це старий причеп від вантажівки, який пан Андрій оббив пінопластом. У приміщенні вже спроектовано 30 вольєрів, проте їх господар «Умки» ще не доробив — чекає, поки з Угорщини привезуть вентиляцію і кондиціонери. Чотири вольєри відрізняються від інших — мають спеціальне дно, що виїжджає. «Це для того, — пояснює Андрій Прокопчук, — щоб можна було легко працювати з собаками, які самостійно не можуть рухатися».

Проте лише своєрідною лікарнею для тварин Андрій не обмежиться. На своїй територій поблизу складів на Нижньодворецькій вулиці чоловік планує облаштувати цілий комплекс будівель, щоб дати можливість фонду реалізовувати всі свої плани, зокрема — відкрити оптову ветеринарну аптеку. «У звичайних міських ветеринарних аптеках націнка перевищує початкову ціну в 2,5—3 рази. Те, що насправді коштує 14 гривень, там продають за 35», — пояснює Прокопчук. Він із задоволенням показує операційну. Стіл, який коштує близько 20 тисяч гривень, чоловік зробив самостійно. Усі операції, які проводять у фонді, записує відеокамера. «Ідея створити «Умку» належить мені й ветеринарові Наталії Євсович. На жаль, нині ми з нею не співпрацюємо, тож фонд активно шукає нового ветеринара. Зрештою, лікаря знайти не важко. Важче із ліцензією», — пояснює Андрій.

Труба, шкіряні паски і колеса

Подвір’ям бігають два собаки на інвалідних візочках. За спритністю вони майже не відрізняються від здорових тварин. Про колишню муку хіба що нагадують стерті боки. «Машка в нас безпритульна, — розповідає Андрій, гладячи собаку. — У неї перебитий хребет. Якби не одна жінка, що взялася доглядати за нею, тварина не вижила б. А так ця пані дізналася про нас, і ми вирішили допомогти. Я вже давно бачив інвалідні візочки для тварин, проте той, який зробив я, трішки інакший. По-перше, він набагато легший і, на відміну від заводських, не регулюється, а зроблений під конкретну тварину, а значить, більш зручний і комфортний». За словами чоловіка, зробити такий візок нескладно. Основні деталі — сантехнічні труби і шкіряні паски, колеса — від дитячих візочків або самокатів. Найважче, до речі, підкреслює майстер, знайти потрібні колеса, а найдорожче — запастися хорошими шкіряними пасками, які б не тиснули собаці. «Собаці на такому візочку легко. Вона практично лежить на ньому і за допомогою передніх лап всього лише котить його за собою. Єдине, що за такими собаками потрібен догляд. На вулиці вони можуть не справитися з візком. Та й бути на ньому постійно тварині також не під силу — потрібно відпочивати», — пояснює Андрій.

Під час спеки «візочників» випускають гуляти лише двічі на день — вранці та ввечері, а решту часу вони лежать у будиночку під кондиціонером. «Машу, до речі, забирають додому. Її погодилася взяти жінка, котра доглядала за нею до створення фонду. Зараз шукаємо господаря ще для собаки Енті. Вона в нас значно менша, проте також самостійно ходити не може», — пояснює чоловік. За його словами, він хоче допомагати не лише безпритульним, а й домашнім тваринам. «Якщо у людей є улюбленці, які не можуть ходити, я з радістю зроблю їм візочки — своїм коштом. Головне — щоб собаку мені привезли і лишили на тиждень-другий, щоб я візочок зробив саме під нього й привчив тварину ходити. Зрештою, за третім разом собаки уже бігають», — розповідає Андрій і додає: — Єдине, що мене завжди дивує, — це цинізм людей. Не раз мені дзвонять і кажуть: Андрію, приїдь забери собаку, а то він так мучиться, що в мене серце крається. Я кажу: якщо крається, то привезіть його самі. Проте одразу ж чую тисячу причин відмови. А собаки — як діти: довірливі й віддані. За вісім місяців діяльності фонду я значно погіршив свою думку про людей», — ділиться засновник фонду.

Власними силами ТА коштом

Містом бігають 120 стерилізованих «умківських» собак. «Із рожевими кліпсами», — усміхається Андрій. Крім того, ще понад 60 собак — це ті, кого Андрій і його помічники врятували від травм. Після реабілітаційного періоду чоловік відвозить тварин туди, де їх відловлював. Проте, за словами Андрія, багато тварин не хочуть повертатися на вулицю після життя в затишному будинку. «Особливо важко було прощатися з тваринами взимку», — пояснює Прокопчук і додає, що поки утримувати притулок не збирається — немає фінансів.

«Нині навіть муніципальна організація «Під егідою» не може зібратися з силами, щоб довести до ладу притулок, — коментує Андрій. — Звісно, не можна казати, що держава і міська влада нічого не робить щодо захисту собак, проте їхньої роботи явно недостатньо. Мене дивує, що на пліт вони витратили кілька десятків тисяч гривень, а на собак і досі падає дощ, бо немає хорошого даху. Як на мене, цій організації потрібне краще керівництво. І я, до речі, був би радий, якби ми співпрацювали. На жаль, нині наші відносини не налагоджені», — розповідає Андрій.

Спонсор, який би опікуватися «Умкою», поки не знайшлося. Андрій розповідає, що найбільше допомагають люди з невеликим достатком. Саме вони дають 20 — 100 гривен, відриваючи їх від мінімальних зарплат чи пенсій. А 99% бізнесменів, які обіцяли допомогти фінансово, так і не допомогли.

«Один приїхав на дорогій машині, просив, щоб я підлікував його собаку, — розповідає Андрій. — Він мені пообіцяв мало не золоті гори. Я особливої надії не плекав: дав йому візитку із банківськими реквізитами і сказав: — як захочеш, то перерахуй якісь кошти, а ні, то — ні. Рахунок так і не поповнився. Та я особливо туди й не заглядаю — на щастя, вистачає власних сил і коштів. Займаюся автоперевезеннями, а оскільки після кризи часу стало більше, я й почав доглядати за собаками».

Андрій Прокопчук розповідає, що в майбутньому планує зробити кілька вольєрів і для котів, хоча зізнається, що ставиться до цих тварин прохолодно.

Серед друзів

«Зазвичай до Андрія всі собаки йдуть самі, — розповідає його помічниця Світлана Крилова, яка чи не щодня приходить до фонду. — А тих, які дикі, відловлюємо за допомогою клітки, яку сам Андрій і змайстрував».

Метод дії такий: у клітці є перевернута миска з дірочками, в яку Андрій кладе м’ясо «з душком». Собака вловлює запах, заходить у клітку, а Андрій натискає на пульт/, і дверцята опускаються. «Щоб зловити потрібного собаку, інколи чекаємо довгенько. Заходять й інші пси, проте перевернута миска не дозволяє дістати м’ясо, і доводиться чекати, поки в клітку зайде потрібна тварина», — розповідає помічниця. Потім Андрій Прокопчук виймає з кілтки тварину, надягає їй намордник і перевозить у спеціальній машині-«пиріжку». Андрій вважає, що колоти тваринам транквілізатори — негуманно. А клітку він облаштував так, що навіть якщо собака встигне підбігти до дверей, коли ті зачиняються, вони її не поранять. Андрій перевіряв їхню дію на собі — підставляв голу ногу.

«Я допомагаю Андрієві чим можу: годую тварин, прибираю, оброблюю рани, проте все одно найбільше навантаження лягає саме на його плечі. Андрій, до речі, особливо вдячний токарю, який йому в усьому допомагає, — Володимиру Боѓзі. У фонді також працює Наталя Маняк та п’ять волонтерів. Втім, коли ми розширимося, нам не завадить мати більше помічників. Ми будемо раді кожному добровольцю», — пояснює Світлана Крилова.

Замість післямови

У архіві Фонду «Умка» зберігається кількасот фото та відеозаписів із усіма тваринами, які тут побували. Андрій Прокопчук стверджує, що для нього найщасливіша мить —бачити, як собака радіє. Чоловік уже думає на тим, як спроектувати візочок для собаки, який не має передніх лап. Залишається сподіватися на те, що потім хтось погодиться забрати тварину додому. Андрій мріє, що незабаром «дворняги» в Україні стануть не менш популярними, ніж у США. «Ці тварини дуже популярні, — розповідає Андрій. — Такі собачки живуть набагато довше, ніж чистокровки, та й доглядати за ними легше. То ж хочеться вірити, що в кожного українського безпритульного собаки таки з’явиться господар».

Рівненський обласний благодійний фонд «Умка»:

Ідентифікаційний код юридичної особи: 37645760;

Адреса: 33018, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Студентська,2

Керівник — Андрій Прокопчук. Номер тел.: (098)314-22-02

Банківські реквізити:

Отримувач: Рівненський обласний благодійний фонд «Умка»

Р/р 26004060751862 в РФ «Приватбанк»

МФО 333391

ЄДРПОУ 37645760