Михайло IЛЛЄНКО: «Екранізуючи вірш Тараса Шевченка, ми не переставимо жодної коми...»

Попередня робота Михайла Герасимовича Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», що вийшла на екрани країни 2012-го, счинила багато галасу. Хтось захоплено говорив про відродження національного кіно, інші скептично знизували плечима, були й непримиренні опоненти. Проте глядачі прогосовали за стрічку гаманцем, відвідавши кінотеатри. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» був удостоєний Гран-прі Третього Київського міжнародного кінофестивалю, а Український Оскаровський комітет влітку минулого року навіть прийняв рішення номінувати картину на престижну кінопремію в розділі «Кращий фільм іноземою мовою». Спроба не вдалася, як ви вже знаєте. Проте... добрий початок — половина діла. Післясмак залишився.

Михайло Герасимович не особливо переймався, що не пройшовся червоною оскарівською доріжкою. Не до того було. Саме в дні вручення легендарної статуетки він розпочав роботу над новою стрічкою зі змістовною назвою «Толока» за віршем Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». І запросив на першу знімальну сесію фільму журналістів, щоб презентувати довгоочікуваний проект (ідея зробити картину за твором Шевченка виникла у Михайла Іллєнка ще років 15 тому, але в ті часи інтересу у вищого кінематографічного керівництва вона не викликала).

Як незрідка буває у непередбачуваному кіношному світі, в перший знімальний день в Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пироговому знімали фінальну сцену.

Фоторепортаж

На неправдоподібно білому пагорбі, стежкою, перекидаючись репліками, що не доносяться до нашого вуха, спускалася незвичайна компанія — тут були і впізнанні герої з шевченківської поезії, і революційні матроси і солдати, і персонажі у вбранні ХХI століття... Крім того, Дід Мороз зі Снігуронькою, ряджені з оленячими рогами, хокеїсти і бобслеїсти, парочка готів і молодожони, янгол з крильцями, священик. І багато хто ще.

Поки автор фільму репетирував сцену, журналісти губилися у здогадках, яку ж метафору закладено у фінальній сцені «Толоки».

Звільнившись, Михайло Герасимович, поставив крапки над «і»: «Вірш Шевченка «У тієї Катерини хата на помості» — одне з найкоротших у творчості Тараса Григоровича. 68 рядків. Його можна записати на долоні, як шпаргалку, але думкам поета там буде затісно. «Лінії життя» просяться за межі книжкової сторінки, ламають кордони свого часу. Сюжет «Толоки» охоплює 14 найважливіших етапів історії України, більше 400 років. Певна частина фільму зніматиметься тут, у Пироговому, в реальній хаті, що належала рідним Тараса Шевченка (зараз це експонат музею), і він кілька разів гостив у них. Родове гніздо взагалі, на мій погляд, життєво важливе для будь-якої людини. Напевно, майже в кожного з вас є такий будинок. Під солом’яним дахом, очеретяним. Ондуліновим!.. У мене є. Я народився не там, але звідти «вийшов». Згадую і сьогодні діда Тараса, бабу Надю...

У фінальному кадрі, що знімався сьогодні, ви побачили всіх персонажів, які за декілька століть пройшли через цю хату. Кого вона виростила, обігріла, врятувала від біди. У театрі є термін «всі на уклін». Фінал «Толоки» — наш кіноуклін глядачам, шевченківській хатині. Хочеться ще раз схилити перед нею голову, зробити «живий» фільм».

Михайло Герасимович підкреслив, що, незважаючи на сюжетні відгалуження, в сценарії «не було переставлено жодної коми», яку поставив Шевченко. Головна мета автора і режисера фільму — «перекинути місток у сьогодення», створивши тим самим для вірша Кобзаря своєрідну кінематографічну «обкладинку».

У назву стрічки винесено колоритне українське слово «толока». Толока — потужний символ, що мав сакральне значення для наших предків. Це древній слов’янський звичай: толоку збирали для виконання термінових селянських робіт, де було потрібно багато робочих рук — під час збору врожаю, вирубки лісу, будівництва хатин, під час пожежі. У толоці односельці працювали добровільно і безкоштовно. Але, окрім практичного сенсу, є в таких зборах вище призначення, що збирає людей надійніше за релігійні обряди — Диво Воскресіння: на очах у людей, наприклад, на попелищі чиєїсь хати з’являється нова. Толока — унікальний символ спасіння родини, суспільства, України. Приклад консолідації народу заради доброї мети. «І навіть якщо б я сьогодні з кимось з вас посварився, — пожартував Михайло Герасимович, — завтра на толоку прийшов би все одно!.. В наші дні, до речі, — продовжив він, — цей чудовий звичай починає відроджуватися. Я вже декілька років їжджу в село Легедзине на толоку. Там живе дивовижна людина — вчитель за фахом, кінематографіст за покликанням — Влад Чабанюк, один із головних фахівців з толоки в Україні. Мешканці Легедзиного, до речі, вже допомогли фільму — вони накосили комишу, щоб під час основних зйомок, які відбудуться влітку, нам було з чого робити дах...»

Окрім головного господаря зйомок, в імпровізованій прес-конференції на морозі біля шевченківської хатини взяли участь представники Державного агентства України з питаннь кіно і Благодійного фонду «Велика родина». Адже картина «Толока» знімається компанією «Іллєнко фільм» за фінансової підтримки і сприяння цих організацій.

Голова Благодійного фонду «Велика родина» Віра Ульянченко так прокоментувала зацікавленість Фонду фільмом Михайла Іллєнка: «Ми беремо участь у масштабному заході, який називається «Шевченко-200». Кіно — перший етап. Це логічно, оскільки кінематограф — мистецтво масове. Талановитою стрічкою можна залучити велику кількість глядачів, без дидактики нагадати про геніїв українського народу. Але «Толока» — не єдиний проект, з яким ми працюємо. Наприклад, 10 березня відбудеться презентація унікального твору Євгена Станковича «Страсті за Тарасом». Я б сказала, що це світова прем’єра, оскільки вже давно в музичному житті України не було настільки масштабної події»...

...Закінчився перший знімальний день «Толоки», як і прийнято... на толоці. А прийнято: пригощаннями і народними гуляннями — танцями і піснями. До танців і пісень, щоправда, не дійшло, а ось справжній гарячий куліш, домашня сливова настоянка й горілка з пречудовим салом змерзлим журналістам припали до душі.