«На Порошенка вилилося невдоволення владою за всі роки Незалежності»

Передвиборчі політичні ігрища в Україні — на піку. Дебати, стадіони, аналізи, наркотики, WADA, гроші, Росія, війна — всі найдражливіші теми і точки зачеплено. Не торкнулися хіба сексуальної орієнтації, хоча... не будемо забігати наперед. В Україні — емоційний вибух. Технології спрацювали — здається, не залишилося жодного, не залученого емоційно. Події настільки швидко розгортаються, що зранку ставиш експерту певне запитання, а увечері воно вже не актуальне, як, наприклад, із дебатами на НСК «Олімпійський» — штаб Петра Порошенка заявив, що Президент прийде на дебати на стадіоні 14 квітня й також, згідно з чинним законодавством, у студію на Суспільному 19 квітня.

Як ми опинилися в такого рівня серіалі? Як ми з нього вийдемо і — чи вийдемо? Коли — за два тижні чи за п’ять років? Ніхто не знає відповіді. І це ще більше заводить емоційно... Як же нам дати собі раду з шаленим інформаційним та емоційним тиском, при цьому — бути в курсі подій, як не пересваритися з родичами і близькими — про це говоримо з кандидатом психологічних наук, докторантом Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, віце-президентом Асоціації політичних психологів України Іриною ГУБЕЛАДЗЕ.

«БАЙДУЖОГО ВИБОРЦЯ НЕ БУВАЄ»

— Пані Ірино, на вашу думку, з чим пов’язаний величезний емоційний вибух українців після першого туру голосування? Це така технологія — так було заплановано й вона вдалася?

— Очевидно, що це буда не одна технологія, а набір певних технологічних ходів, які сумарно так змогли «завести» — те, що зараз відбувається, це є реакцією суспільства на кожен окремий технологічний хід кожного з кандидатів. Тому що тема актуальна і болюча. Враховуючи загалом невисокий рівень політичної культури й зацікавленості цими питаннями населення — а якщо ми візьмемо період до виборів, то побачимо, що воно в нас було доволі аполітичним, особливо — молодь, яка традиційно демонструє низький рівень політичної культури — то виникнення такого емоційного вибуху, такого високого рівня залученості громадян свідчить про те, що технології спрацювали. Люди емоційно залучилися.

— Можете навести приклад, як спрацювала певна технологія?

— Фактично кожен зі штабів запускає емоційно дражливі теми для того, щоб залучити до свого табору прихильників, не залишити їх осторонь, не залишити байдужими. Бо байдужого виборця не буває, він все одно має зробити хоча б крок в бік того чи іншого кандидата. Політтехнологи зроблять усе необхідне, щоб розвернути його до своєї команди. Тут можуть бути різні пускові механізми і якорі, залежно від того, який штаб працює. Наприклад, у Порошенка — це страх війни, а страх війни — це страх смерті. Вони зіграли, і продовжують це робити, на емоції страху: або Порошенко, або Путін — іншого не дано. Для людини таке емоційне переживання як страх смерті — дуже складне і глибинне. Воно успішно включає населення, особливо в умовах війни.

У Зеленського це була технологія «противсіх», яка за фактом базувалася на загальному високому рівні невдоволення населення усією політикою і владою усіх років незалежності, але яке сконцентрувалося виключно на Порошенку. Це був спростив не стільки проти існуючої влади, скільки загальне невдоволення тим, що є на сьогодні: в кожного з нас є внутрішній критик, який завжди знайде, чим бути невдоволеним — його теж легко запустити, бо нам завжди мало і все не так.

«НА СТАДІОНІ САМІ КАНДИДАТИ «ЗАГУБЛЯТЬСЯ», І ДЕБАТИ ВТРАТЯТЬ СЕНС»

— Можливо, заява Зеленського про дебати на стадіоні 19 квітня — для того, щоб завести людей і тримати до кінця в напруженні — будуть дебати чи ні? Як ви гадаєте, навіщо йому стадіон?

— Тут може бути кілька варіантів. По-перше, заява про стадіон розрахована на молодь, яка і є основним електоратом Зеленського. На стадіони молодь масово ходить на концерти, змагання, вона драйвує від подій, які там відбуваються. Цей стан кайфу, емоційної насолоди молоді знайомий. Я схиляюся до думки, що штаб Зеленського запустив тему зі стадіоном саме для цього.

Разом з тим образ Зеленського — це образ молодого, дещо зухвалого лідера, який може собі дозволити (і навіть повинен, щоб відповідати образу) робити сміливі, навіть провокаційні заяви, щоб «нарешті здолати цю застарілу, несучасну владу». По факту він грає не з позиції дорослого, а рішення приймає часом абсолютно невиважені. А Порошенко не може собі цього дозволити. По-перше, він — чинний Президент, а отже, на даний момент несе відповідальність за те, що відбувається в країні. По-друге, він має (і маємо констатувати, успішно з ним справляється) образ патріархального татуся, мудрого, розважливого, відповідального чоловіка...

Думаю, що в штабі Зеленського був розрахунок на те, що чинний гарант відмовиться від пропозиції проводити дебати на стадіоні, зважуючи усі можливі наслідки такого дійства. А його відмова буде сприйматися людьми, особливо — молодими, як такий прояв слабкості і страху, отже, як тактична поразка. Не виходить до людей, значить, йому є що приховувати. І те, що Порошенко погодився і так відповів опоненту, продемонструвало його готовність виступати, але це має бути зважено з точки зору безпеки. Водночас такий його хід був несподіванкою: Зеленський не був готовий до того, що Порошенко погодиться на такий формат.

— Виходить, що Порошенко вибрав правильний варіант, погодившись на стадіон?

— Безумовно, для Порошенка було краще погодитися. Але далі — питання технологічне: ви бачите, як його розкручують... Дебати на стадіоні не означають, що там будуть реальні глядачі. Можливий такий формат, що дебати на стадіоні без глядачів не відбудуться, оскільки тоді втрачається сенс заходу.

Для Зеленського вкрай важлива присутність саме глядачів (не перед екранами телевізорів, а реальних людей на трибунах), бо він матиме шанс змістити фокус уваги зі змісту дебатів на форму, тобто сховатися за аудиторією: буде гул, підтримка або незадоволення — додаткові фактори, які збиватимуть кандидатів. До того ж під час дебатів важливо не лише слухати, а й чути кандидатів, а для цього самих слів замало. Треба спостерігати за поведінкою, емоціями кандидатів, їхніми реакціями, а у великому просторі це просто неможливо. Навіть якщо люди поводитимуться на трибунах спокійно, вся увага буде не на кандидатах, а на тому, що відбуватиметься на трибунах. Для Порошенка ж вкрай важливо, щоб увагу було зосереджено на них двох, на тому, що і як вони кажуть.

Чому виникла ця тема з дебатами? Бо дебати — дієвий політичний інструмент, і в цьому двобої очевидна перевага Порошенка. Він може відповісти на питання — з точки зору своїх знань, професіоналізму, досвіду. Він тут домінує і виграє. А на стадіоні самі кандидати «загубляться», і дебати втратять сенс.

Як на мене, рішення Порошенка прийти на дебати 14 квітня на стадіон та 19-го — на Суспільне є абсолютно обґрунтованим. По-перше, в такий спосіб він погоджується на гру Зеленського, не пасує перед викликом. По-друге, він дотримується букви Закону, що теж як факт вкрай важливо для нього як для гаранта. По-третє, він по факту убезпечує себе чи й усіх нас від того, що дебати буде зірвано. Якщо навіть на стадіоні з якихось причин дебати не відбудуться або відбудуться, але вони будуть не результативними (наприклад, буде високий рівень шуму, хтось із кандидатів не з’явиться, почнуться заворушки чи вплинуть будь-які інші сторонні причини), то завжди є законодавчо визначений спосіб, місце і час проведення дебатів.

«НИНІ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ НОВА ХВИЛЯ ЗАГОСТРЕННЯ КОНФЛІКТІВ У РОДИНАХ»

— Ви сказали, що суспільство до виборів було аполітичним. І тут — такий вибух, розкол, сварки за дуже короткий проміжок часу. Яка причина цього емоційного сплеску?

— Слід розуміти, що наше суспільство дуже планомірно, поступово і непомітно готували до виборів... Візьміть лише цю надмірну представленість Зеленського в ефірі. Він вже став «своїм хлопцем», який з нами вже й за столом — такий гарний, легкий, веселий і позитивний. А люди втомилися від серйозних речей, від війни, щоденних проблем та напруження. Окрім того, об’єктивно є низка питань до Порошенка про ті речі, які він так і не реалізував, щось зробив менш успішно, а щось і зовсім провалив... І сьогодні на Порошенка вилилося все невдоволення населення владою за всі роки існування Незалежності: мовляв, всі президенти були погані, а при цьому — ще й війна, стільки загиблих, поранених тощо. І тут — молодий позитивний кандидат, якого ми усі дуже добре знаємо (бо бачимо щоденно на екрані), який обіцяє світле майбутнє, що все буде радісно і святково. Ось цей дисонанс емоцій і викликав такий вибух у суспільстві.

— Актуальне питання, мабуть, для кожного хто емоційно залучений — як залишатися в курсі подій і при цьому не «вестися» емоційно на цей серіал?

— Я порадила б обрати два-три надійні, більш-менш об’єктивні джерела інформації для себе, хоча це доволі важко, адже в нас ЗМІ — доволі заангажовані. Тут може виникнути інша крайність: якщо ми будемо дивитися один-два канали чи читати одну-дві газети певного спрямування, то матимемо досить звужене бачення. Я це відстежую навіть по своєму профілю: в розпалі цієї передвиборчої агітації частина друзів із «Фейсбук», почувши мою позицію, пішли з моєї сторінки або грають у мовчанку, не висловлюючи своєї думки. Як результат, утворився певний інформаційний вакуум — залишилися переважно люди, які розділяють мою позицію, і «мовчуни». Натомість на сторінках інших людей я бачу активність прихильників іншого кандидата і «мовчунів» із протилежного табору. Це може відобразитися на тому, наскільки об’єктивно ми сприймаємо реальність.

Тому, щоб розібратися, варто читати не «Фейсбук», а користуватися надійними джерелами інформації, читати газети, дивитися надійні канали — два-три, щоб мати можливість порівняти. Ознайомлення з новинами один-два рази на день абсолютно достатньо, щоб бути в курсі останніх подій. І навіть якщо ви на кілька днів взагалі відключитесь від телебачення, інтернету, ЗМІ, найважливіше ви все одно не пропустите, інформація вас знайде.

У сприйнятті інформації, як і в усьому іншому, мають бути поміркованість і гігієна — не варто переглядати всі можливі канали. Бережіть своє психічне здоров’я. Тим паче, не варто включатися в емоційно забарвлені дискусії, суть яких від самого початку — образити опонента. Вони, як правило, будуються не на аргументах, а на емоційно дражливих маніпуляціях.

Хочу додати, що нині спостерігається нова хвиля загострення конфліктів у родинах. Цей феномен ми фіксували з загостренням ситуації в зоні АТО, а в 2017 — 2018 роках вони вже йшли на спад. Сьогодні знову хвиля наростає, й у мене як у психолога, є великий запит від клієнтів щодо того, що виникають дуже серйозні непорозуміння в родинах: члени сімей не поділяють політичних вподобаннь і, як факт, стосунки стають деструктивними, негативно забарвленими або й взагалі перериваються. Легше люди сприймають непорозуміння з дальніми родичами, з якими легко дистанціюватися. Значно трагічніше переживаються конфлікти з близькими людьми, яких ми, здавалося, дуже добре знаємо. Й коли виникає розуміння, що в певних принципових питаннях ми маємо кардинально різні позиції (і тут мова не про самих кандидатів, а про ті меседжі та цінності, які вони несуть), у людини може виникати дисонанс, а на його основі й екзистенційна криза.

Люди часто стають перед вибором: розірвати стосунки чи продовжувати сваритися. Насправді, якщо є змога безболісно зробити паузу, варто її зробити. Але за деякий час, коли емоції вщухнуть, все одно доведеться сідати за стіл переговорів, якщо, звісно, ми хочемо зберегти ці стосунки і зробити їх якісно іншими. В такому разі доцільно залучити третю сторону. Разом з тим слід розуміти, що вибори відбудуться, емоційне напруження суттєво знизиться, і ми всі повернемося до звичайного щоденного життя. І саме наші близькі, наша родина будуть нашою опорою і підтримкою.