На своїй хвилі: Національна радіокомпанія пропонує здоровий консерватизм
— На засіданні Комітету ВР із питань свободи слова, наскільки я розумію, зокрема, йтиметься про висвітлення НТКУ та НРКУ діяльності парламенту. Парламентарії своє бачення цієї проблеми вже викладали. А що ви можете сказати із цього приводу?
— Що стосується моєї особистої точки зору, то я думаю, що багато наших слухачів висловилися б таким чином: хіба я слухатиму цілими днями трансляції сесії Верховної Ради? Але якщо така потреба в суспільстві є, вважаю, що потрібно створювати окремий канал (ефірний чи проводовий) для тих, кому подобається ця політична кухня. Якщо робити це на базі НРКУ, то це піде на шкоду інтересам інших слухачів. Але оскільки ВР прийняла відповідну постанову, ми її повинні виконувати. Частково ми її виконуємо: в нас є парламентський канал — щоп’ятниці до нас приходять представники різних фракцій, різних груп. Ми даємо інформаційні повідомлення, запрошуємо до участі в програмах депутатів, які висловлюють різні точки зору, — лівих, правих, центристів. У якійсь частині, дійсно, не виконано цю постанову — що стосується трансляцій сесій Верховної Ради (я маю на увазі прямі включення). Але річ у тому, що сьогодні і правове поле неврегульоване. Ми не можемо з’ясувати, де наше місце в цьому правовому полі, бо ВР прийняла закон про бюджет, де питання, що стосуються забезпечення нашої діяльності, не вирішенi, Держкомінформполітики через неузгодженість окремих законодавчих актів не може в держзамовленні цілком урахувати пропозиції ВР щодо висвітлення її діяльності. В Законі «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади...» записано, що державне замовлення на висвітлення діяльності ВР забезпечує Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Тому й виник такий клубок законодавчих проблем. Тому й не можна до кінця відрегулювати сьогодні ці питання, але в міру можливостей ми намагаємося це робити.
— Але проблеми законодавчого характеру, мабуть, не єдині в НРКУ. Зокрема, не є таємницею, що однією з головних проблем державного ТБ є недостатнє фінансування. А як із цим справи в Національної радіокомпанії, і як би ви взагалі охарактеризували теперішнє становище НРКУ?
— Хвороби і проблеми в національних державних теле- і радіокомпаній спільні. Минулий рік був більш-менш стабільним у плані бюджетного фінансування, але хронічне недофінансування в попередні роки створило цілий клубок інших проблем, передусім, ідеться про розрахунки з Концерном радіомовлення, радіозв’язку і телебачення за поширення радіосигналу. І це, без сумніву, дуже серйозно впливає на сьогоднішній стан НРКУ взагалі. Хронічна нестача коштів призвела до справжньої кризи в техніко-технологічній сфері. Радіомовлення працює на передавальному обладнанні, яке останні 30 — 40 років фактично не оновлювалося. Раніше, коли не рахувалися з витратами електроенергії, це вважалося нормальним явищем, але сьогодні треба переглянути всі концептуальні засади розвитку державних теле- і радіомовлення. З одного боку, грошей державі не вистачає для таких колосальних обсягів, а з другого, — весь світ нині вже переходить на радіомовлення в цифровому форматі. Це, до речі, значно дешевше. А ми вкладаємо гроші в передавачі-«дідугани» (є навіть передавачі на довгих хвилях, які було встановлено ще до війни). Крім того, мережа поширення радіосигналу і радіопередач через лінії проводового мовлення (на сьогодні, за офіційними даними «Укртелекому», це близько дев’яти мільйонів так званих радіоточок) так само технічно руйнується, є тенденції щодо зменшення її аудиторії. А паралельно потрібно ставити мобільні FM-передавачі, які б охоплювали і райони, і села. Нас у цьому плані не можна порівнювати з приватними комерційними станціями. Приватні комерційні станції працюють на конкретну аудиторію — велике місто, великий регіон. А наше завдання, як державного мовника, забезпечити мовлення на всю територію держави, що, наприклад, у гірських, сільських умовах є дуже збитковим.
— Тобто ви вважаєте, що ваша аудиторія — це всі жителі України?
— Так. На сьогодні ми фактично не маємо рівних серед вітчизняних мас-медіа. Щодо охоплення, забезпечення проходження сигналу ми також рівних не мали, хоча, на жаль, сьогодні ми зменшили свою присутність в ефірі через заборгованості. І «Укртелекому» проводове мовлення обслуговувати невигідно — це збиткова мережа. З огляду на це ми тепер готуємо проект відповідної постанови на урядовому рівні, аби розробити державну програму розвитку радіомовлення, де було б передбачено розвиток новітніх технологій, охоплення всієї аудиторії, поєднання державних інтересів із тим, щоб це було вигідно економічно. Це надзвичайно важливо, бо ще п’ять- десять років — і з нинішньою технічною базою ми взагалі досягнемо сумного результату.
— А все-таки, попри всі ці проблеми, яке місце, на вашу думку, посідає сьогодні НРКУ у вітчизняному інформаційному просторі?
— Ми сьогодні займаємо серед радіокомпаній перше місце. Якщо сьогодні газети пишаються тим, що вони мають до мільйона читачів (і це одиниці, решта має десятки або сотні тисяч читачів), то НРКУ, за даними соціологічних досліджень, має на сьогодні близько 14 мільйонів слухачів. Якщо ця колосальна аудиторія зберігається, значить, ці передачі потрібні, значить, їх слухають — це вже оцінка. А що стосується творчого наповнення, що стосується інформаційно-тематичного мовлення, то тут із нами просто ніхто не може змагатися, тому що, крім НРКУ, культурологічних програм ніхто з національних мовників фактично не готує. Дитячих програм фактично теж ніхто не готує (хіба що якимись окремими фрагментами). І якщо сьогодні ставиться питання про створення в телевізійному просторі каналу «Культура», то ми сьогодні маємо окремий радіоканал «Культура» — це третя програма радіомовлення. І ми намагаємося все це зберегти, тому що, зрозуміло, приватні комерційні станції цим не займатимуться.
— Але ж ідеться не тільки про конкуренцію з радіостанціями, а й, зокрема, з ТБ та Інтернетом. Адже люди дедалі частіше надають перевагу саме цим засобам отримання інформації...
— Це нормальний процес. Хоча щодо Інтернету, то кількість користувачів ним в Україні відома: це мізерні цифри. Звичайно, ці показники зростатимуть, але все одно кожний займатиме своє місце. Ми, до речі, також маємо свою веб-сторінку в Інтернеті, і найближчим часом користувачі мережі матимуть змогу слухати наші передачі в реальному часі.
Розумієте, це, може, парадоксально, але ми пишаємося тим, що сповідуємо здоровий консерватизм. Здоровий консерватизм полягає, насамперед, у тому, що ми, як я вже казав, зберегли дитячі передачі, масив культурологічних передач. Однак ми мусимо в цій ситуації боротися за молодіжну аудиторію, тому що молодь, справді, «перетікає» до, так би мовити, легкого радіо- і тележанру. І тут наше завдання полягає в тому, щоб розвивати інтерактивне мовлення, налагоджувати живий контакт з аудиторією, але водночас вищезгадані передачі треба зберегти, тому що інших таких немає.
— Ось у цьому контексті збереження традицій і водночас співіснування з іншими ЗМІ якими ви бачите тенденції подальшого розвитку НРКУ?
— Виходячи з вищесказаного, тенденції розвитку такі: розширення власної присутності в нових секторах інформаційного поля, рух у напрямку розвитку живого, інтерактивного мовлення. Наприклад, така традиційна форма, як листування із слухачами, в наш час, коли життя набуває динамічніших форм, уже не є найкращою. Тому нині ми намагаємося розвивати інші форми: дзвінки в студію, запрошення слухачів до спілкування з нами після передач тощо. Саме в цьому напрямку й розвиватиметься мовлення, але, знову ж таки, наша перспектива — розвиток на засадах здорового консерватизму, тобто ми намагаємося зберегти існуючі передачі, при цьому намагаючись через форму пристосувати їх до потреб сьогоднішнього дня, щоб молодь могла інтегруватися в ці інформаційні потоки.
— Зміни стосуватимуться і програм іномовлення?
— Так. Окрім трьох внутрішніх каналів, у НРКУ є також іномовлення, яке, до речі, минулого року відзначило своє 50-річчя. Воно створювалось як рупор держави для пропаганди за кордоном переваг радянського способу життя. Останніми роками місце іномовлення в інформаційному просторі було дещо невизначеним: на якомусь етапі казали, що воно втрачає свій сенс, бо пропагандистські завдання вже не є актуальними сьогодні — змінюються вектори, змінюється геополітична карта, але... Бі-Бі-Сі відкрило українську редакцію мовлення (у зв’язку з появою такої величезної держави в центрі Європи, як Україна), «Дойче Велле», румунське іномовлення, польське іномовлення також відкрили українські редакції. Свого часу ми казали, що зруйновано ідеологічні стіни, світ змінився. Так, світ, дійсно, змінився: він із біполярного, мабуть, став багатополярним — з багатополярними інтересами. І з огляду на це іномовлення знову-таки потрібне. Але якщо говорити про економічний аспект, то саме іномовлення — це найбільший тягар для НРКУ. У будь-якій цивілізованій країні іномовлення виокремлюють у певний державний інформаційний інститут, бо мовлення на зарубіжні країни — це, справді, обличчя держави. Ми сьогодні здійснюємо радіомовлення англійською, німецькою, українською і румунською мовами, плануємо — буквально цього року — розпочати мовлення польською мовою. Усе це робиться в системі НРКУ. Але вже є доручення Президента України про те, щоб підготувати пропозиції щодо створення на базі НТКУ та НРКУ окремої установи, яка б здійснювала телевізійне та радіоіномовлення — Всесвітньої служби іномовлення України. Річ у тому, що радіо, телебачення згодом мають стати суспільними. Іномовлення ніколи суспільним не стане, воно завжди фінансується з бюджету, тобто це державна інституція — як «Дойче Велле», «Голос Америки», Міжнародне канадське радіо тощо.
— А які ще нові проекти в найближчих планах?
— Окрім створення — в перспективі — окремої служби іномовлення з окремим бюджетним рядком фінансування, вже нині створюється (про це вже багато говорилося, і є відповідне розпорядження Президента, постанова Кабміну) нова телерадіокомпанія «Телевізійний канал «Культура». І хоча канал телевізійний, але йдеться про телерадіокомпанію — можливо, туди як окрема структура ввійде наш радіоканал «Культура». Це найближчі перспективи, і треба цим займатися.
Що стосується безпосередньо НРКУ, то вона на сьогодні залишається державним закладом, але з огляду на перспективу не можна не вести мову про суспільне мовлення. Однак у мене є своя позиція щодо цього. Часто пишуть і кажуть: візьмімо схему Бі-Бі-Сі і створімо суспільне мовлення. Я з розумінням ставлюся до цих пропозицій, але зазначив би єдине: якби Україна пройшла такий історичний шлях, мала такий культурний досвід та досвід демократії, який має Велика Британія, тоді можна було б брати схему Бі-Бі-Сі як базу для створення суспільного мовлення. Я переконаний у тому, що це питання треба вирішувати еволюційним шляхом. На першому етапі якісь пріоритети мають залишатися за державою. А створювати суспільне мовлення на «голому місці», коли суспільство неструктуроване, коли діють сотні партій, сотні громадських організацій, — це проблематично. Яким чином, наприклад, за цих умов можна створити наглядову раду як обов’язковий інструмент такого інституту? Про що ці партії і ці рухи зможуть домовитися, як вони визначатимуть програмну політику? Я особисто цього просто не можу уявити.
Отже питань у державного радіомовлення вистачає, вони сумірні із проблемами транзитного суспільства. І шлях їх розв’язання, на наш погляд, — це виважена, конструктивна позиція, де на першому плані — інтереси України.
