НаФігатор книголюба
Олег Блохін оголосив нову концепцію формування збірної України з футболу: хто з футболістів більше заплатить — той і поїде грати на чемпіонат світу.
Не може бути? Може. Саме так формувалася збірна України з книгарства на видавничий чемпіонат світу у Франкфурті — усе відкрито зафіксовано у каталозі «Книги України/The books of Ukraine». А виставковий каталог — це офіційний паспорт будь-якого експонента, заявка складу команди на турнір, коли хочете.
Що ж довідалися іноземці з української «заявки»? По-перше, у них вочевидь склалося враження, що у нас відбулися широкомасштабні чистки, такий собі книжковий 1937-й, внаслідок чого з української видавничої мапи зникли добре знана у Європі «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та «Кальварія», яка цього року продала кілька ліцензій західним видавцям; відсутні тепер в Україні й видавництва, котрі мають вагому перекладну програму у своєму репертуарі — «Акта», «Дух і Літера», «Лілея-НВ», «Літопис», «К.І.С.», «Критика», «Основи», «Піраміда», «Факт», «Юніверс»; відсутня «Софія», яка за комплексом показників посідає 15-те місце на усьому книжковому ринку СНД; немає в сучасній Україні комп’ютерних видавців попри те, що київські «Діалектика», «ДіаСофт» та «BHV» входять до п’ятірки найпотужніших на тому таки СНД-вському ринку.
По-друге, оглядаючи «портрети» 48-ми видавництв, котрим знайшлося місце в офіційному каталозі, невтаємничений обсерватор може опинитися в ролі довірливої жертви «наперсточників». Якщо іноземний читач нашого каталогу вирішить інвестувати в «Либідь», цілком прийнятно представлену в «The books of Ukraine», — він не розчарується. А якщо в так само яскраво рекламовану «Музичну Україну», — плакали його грошенята, бо то цілком мертва структура.
І по-третє, наш офіційний каталог може правити за ребус і для самих українців: ви щось чули про такі видавництва, як «Чумацький шлях» (Київ), «Воля» (Київ), «Букрек» (Чернівці), «Добрик крокує планетою» (Київ), «Рената» (Маріуполь)? Інформація про цю конспіративну «Ренату» розміщена на 3-х сторінках (з усіх 42-х), тоді як для «Фоліо», яке за річним асортиментом далеко випереджає усіх інших гравців українського книжкового ринку, відведено лише чверть сторінки. Якби ситуацію коментував Джеймс Мейс, він би зазначив: «Так держава стає активним гравцем у тіньовому секторі — через протекцію менш ефективних традиційних підприємств».
Кафкіанську логіку формування національного каталогу довів до логічного абсурду директор згаданого «Добрика»: він порозносив частину каталогів по іноземних стендах, перед тим вилучивши із нього 36 внутрішніх сторінок, залишивши обкладинку, фото І.Чижа та інформацію про свою фірму — «ото був, бляха-муха, патрійота кавалок!» (Л.Дереш). Коли наступного дня по стендах пішли офіційні представники України, їх усміхнено вітали: «Йа, йа! Ферштейн! Україна-Добрик! Гуд!». «Тут тобі і в Шопенгауера ладошки взопріють, да?» (Л.Дереш).
Формували каталог у держпідприємстві «Дирекція фестивально-виставкової діяльности». Запропонували, кажуть, розмістити мінімальну інформацію всім. Коли багато хто з видавців не зреагував на запрошення, на вільне місце приймали всіх охочих — аби заплатили. Так тут з’явилася інформація про книжки, які, за нормальною каталожною логікою, мусили б викликати зацікавлення в іноземних покупців ліцензій. Відтак Україна «на повному серйозі» пропонувала перевидати на Заході «Водопостачання, водовідведення та якість води», «Стилістику української мови» та «Теоретичну морфологію української мови», «Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання», «Виникнення дефектів при зварюванні та споріднених процесах», «Уроки інспектора ДАІ», «Школу вежливости для младших школьников» і навіть — «Набір кольорового картону»!
Ми то з вами знаємо, що цей каталог — продукт психічного нездоров’я його укладачів. А от іноземці, либонь, вважають після Франкфурта, що українські видавці через одного — імбіцили. Прозіт, товаришу Чиж, з іміджем вас!
Між іншим, цікава «відмазка»: видавці не подали про себе відомості, то ми їх до каталогу й не включили. Якщо тієї інформації немає ані в Чижевому Держтелерадіо, ні в підпорядкованих йому книжковій палаті та національній ISBN-аґенції, то який же «аналіз та прогноз розвитку ринку» може здійснювати Комітет, як про це проголошено в каталозі? Тут уже, volens-nolens, пристанеш на тероризм Оксани Горелик: «Зґвалтувати джентльмена, бо задрочив своїми складнопідрядними натяками».
Ми собі вважаємо, що після минулих виборів про Україну знає весь світ. Може, сама назва й на слуху. Але з національного каталогу бажано б вичитати, що собою являє тутешній книжковий ринок: скільки суб’єктів, їхні кількісні та якісні характеристики, динаміка наповнення ринку, обсяг цього ринку і його інвестиційні принади. Нема нічого — ні півслова!
Немає в Україні, як переконує каталог, і літератури: ані Куркова, перевиданого уже мало не у трьох десятках країн, ні визнаних кращими фантастами Європи 2005-го Дяченків, немає перекладених кількома мовами Андруховича, Забужко, Винничука, Прохаська, Дереша, Сняданка. Зате є портрети головного розповсюджувача періодики ДП «Преса», редактора ґазети «Деснянська правда», ректора, проректора й навіть заступника проректора Київського економічного університету, ну і, ясна річ, — маріупольська «Рената» в обличчях!
По тому, як Чиж пообтирав ноги сьогорічним Франкфуртом, Українська асоціація видавців вирішила надалі не виставлятися на «національному» стенді. Але зроблено це якось пошепки. Замислишся: чи не схожі наші видавці на героїню Чарлза Буковскі: «Нет, в моральном отношении я его ненавижу. Этого сукиного сына надо бы пристрелить. Он просто кобель. Свинья. Но чисто в сексуальном смысле это было неплохо…»
Співавтори:
День і вічність Джеймса Мейса. — К.: Українська прес-група, 2005.
Любко ДЕРЕШ. Поклоніння ящірці. — Л.: Кальварія, 2004.
Любко ДЕРЕШ. Архе // Четвер, 2003. Проект №20.
ВЛОДКАУФМАН. Гра в Гру. — Л.: Аз-Арт, 2002.
Чарльз БУКОВСКИ. Юг без признаков севера. — СПб: Азбука-классика, 2001.
