Навіщо хазяїну гавкати, коли в нього є собака,

Численні перевірки українських ЗМІ податковими, санітарними, пожежними інстанціями (тема, яку «День» в черговий раз підняв у номері за вівторок) нібито не несуть в собі нічого протизаконного. Насправді держава має право поцікавитись, чи розрахувалася газета Ікс з Пенсійним фондом, або чи не опромінює обласний телеканал Ігрек якого-небудь обласного начальника настільки, що той починає зачасто чхати й кашляти. Що не заборонено, те дозволено навіть простим громадянам, а держструктурам і поготів.

Проте, якщо чиновники є вільними в організації профільних перевірок, громадяни є також вільними здогадатися, навіщо навідалися в ЗМІ контрольні органи. «Репортери без кордонів» — Міжнародна організація захисту свободи слова — чи не щодня має свідчення про те, як у країнах так званої «дефіцитної демократії» санітарні установи та податковики на замовлення урядів намагаються припинити існування мас-медіа.

«Ми мусимо констатувати, що українська ситуація є і типовою, і окремішньою водночас, — коментує керівник департаменту Європи організації «Репортери без кордонів» Олександр Леві. — Наприклад, в Хорватії та в країнах Латинської Америки досить часто справжні замовники перевірок ховаються за різні політично незабарвлені контрольні органи. Щоби, з одного боку, забезпечити керівництву можливість не бруднити рук й виглядати «нейтрально» на міжнародній арені. А з другого боку, щоби таки повністю вичавити критичний погляд на те, як здійснюється управління державою.

Бо це абсолютно очевидно, що, коли інспектори зі шкіри геть лізуть, аби знайти найменші порушення в тому чи іншому ЗМІ, деякі великі виробничі й комерційні структури, що знаходяться під протекторатом управлінців, від перевірок позбавлені чи не повністю. Тобто держава показує себе дуже вимогливою, але — селективно вимогливою, не до всіх.

Проте в Україні є свої особливості, котрих не практикує жодна з інших європейських держав. Це — надзвичайно високі штрафи, покликані не встановити справедливість, а знищити опонента. Наша організація шокована такими штрафами.

Знову порівняю вашу ситуацію з хорватського. Франьо Туджман — дуже авторитарний президент, він надзвичайно нервово реагує на критику. Судові процеси, які з його легкої руки ведуться проти сатиричних видань Хорватії, стали ледь не фольклором. Проте хорватські журналісти знайшли спосіб захистити себе. Вони заснували таку спілку журналістів з адвокатами, яка миттєво реагує на кожну спробу урядовців задушити вільне слово. Дозволю собі зауваження: українським журналістам бракує такої корпоративної солідарності за професійною ознакою. Тому тим, хто нацьковує на ЗМІ численні інспекції, часом легко побороти вас кожного поодинці».