Найкращий банк у нас – панчоха

Рішення суд виніс швидке й однозначне: гроші — вкладникові. Але то був лише папірець. До того ж судові виконавці ознайомилися з ним десь, мабуть, через місяць. Принаймні стільки довелося чекати від них першої реакції. Та й реакція була підозріло в’яла: арешт банківського майна обмежився одним факсом, одним невеликим набором м’яких меблів, настінним годинником і маленькою одежною шафкою. Причому оцінили ці речі разів у п’ять дорожче їх реальної реалізаційної ціни, тому втратили ще місяців зо два, бо того майна ніхто не купував і, врешті-решт, його таки уцінили. Найбільше ж здивувало те, що судові виконавці чомусь не помітили у філії «Градобанку» недешевої сучасної комп’ютерної техніки, дорогих імпортних автомобілів і багато іншого.

Поки суд та діло, довкола цієї фінансової установи розгорілися пристрасті. Директора філії «Градобанку» Ларису Максименко заарештували за звинуваченням у фінансових махінаціях. Незабаром прокурор області Михайло Косюта заявив, що у Швейцарії виявлено два банківські рахунки на імена керівників Луцької філії «Градобанку». Незважаючи на такі серйозні звинувачення, після семи місяців перебування під арештом Л. Максименко, ніби нічого й не трапилося, знову опинилася на волі. А її заступник Ніна Андрєєва, сяючи від щастя, повідомила, що заява прокурора була необгрунтована, і він навіть просив за неї вибачення!

Тим часом вкладників банку цікавило інше — як повернути свої гроші. Вони масово кинулися в суд, але суд мало кому допоміг. Що ж було людям чинити? Чекати банкрутства й ліквідації всього банку? Але чи гарантоване в цьому випадку повернення вкладених коштів?

Те, що говорить стосовно таких справ діюче законодавство, може стати для будь-якого вкладника великим розчаруванням. Із статті 21 закону «Про банкрутство», прийнятого ще 1992 року й дуже мало підправленого відтоді, довідуємося про черговість задоволення претензій кредиторів: «Передусім покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпеченою заставою». Ну це, як мовиться, само собою. Далі: «У першу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута». Тут уже цікаво: допрацювався до банкрутства — бери собі, в першу чергу, все, що належить, сповна. Пункт другий: «У другу чергу задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежiв до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення». Тобто віддай кесарю кесарево, а держава свого не упустить. І нарешті: «У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечених заставою». Це про тих, хто добровільно приніс свої гроші в банк.

Читаючи закон «Про банкрутство», мусимо дійти висновку, що передусім він захищає інтереси фінансово-промислових кланів. По-друге — він захищає інтереси держави. По-третє, він не стимулює розвитку виробництва, бо банкрут нічого не втрачає: майна підприємства йому в будь-якому разі вистачить. Це витікає з пункту вже згадуваної 21-ї статті: «Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного(!) задоволення вимог попередньої». Тобто керівництво підприємства чи банку може розрахувати своє банкрутство так, щоб повністю задовольнити свої особисті матеріальні інтереси і більше нікому не дати ні копійки. Як це зробили, скажімо, керівники Луцької філії збанкрутілого «Градобанку».

Коли повіяло криміналом, майно філії почало загадковим чином зникати. Перед тим працівники філії не мали і на гадці приховувати, що їхня установа має три іномарки. Автомашини протягом тривалого часу можна було бачити біля банку на вулиці. Коли ж Луцький міський суд взявся заарештувати майно філії «Градобанку», виявилося, що одна автомашина вже давненько продана, другу прямо зі стоянки вкрадено, а третьої — ніколи на балансі банку не було. Спробуй хтось, доведи протилежне! А закон подібну ситуацію грунтовно виправдовує: «Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними». Шукати ж те майно, якого «не було», нікому навіть на думку не спаде.

Що ж, вкладник якийсь час поникає по інстанціях і зрозуміє, що його вимоги повернути його ж таки гроші тихенько «погашені». Але хто «погасить» його печальний досвід стосунків із злощасним банком? Обібраний фінансистами і незахищений законом, він врешті зрозуміє, що гроші справді треба тримати вдома. І не в національній валюті. А тим часом державні мужі ламають голови, як би залучити в українську економіку внутрішні інвестиції...

ВІД РЕДАКЦІЇ

Коли матеріал готувався до друку, Президент України затвердив указ «Про додаткові заходи щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства». Але вивчення тексту цього указу показало, що проблема повернення вкладених в акціонерні банки та довірчі товариства грошей вкладникам-фізичним особам не вирішена й цим «високим» актом. Навіть якщо, згідно з пунктом 5 цього документа, Арбітражний суд, на підставі згоди кредиторів, прийме рішення про проведення спрощеної процедури банкрутства і на базі майна банкрута буде створено відкрите акціонерне товариство, вкладники можуть претендувати лише на... акції, емітовані цим ВАТ. В «обмін» на акції, що залишилися у вкладників «на згадку» від попереднього емітента.