Не ідеалізуй. І не розчаруєшся

Ви часто проклинаєте себе та своє життя? Ну, припустимо, за те, що не вистачає до зарплати або що взагалі її не отримали? Не-мож-на! У жодному разі. Так ви порушуєте основний кармічний закон: людина не повинна нічого ідеалізувати. Тоді й розчарування не буде.

- Податкова інспекція? Здрасьтє! У мене паспорт на обміні, а треба отримати ідентифікаційний код.

- Візьміть у паспортистки тимчасове посвідчення особи.

- Алло, алло, паспортний стіл? Ви дасте мені тимчасове посвідчення особи?

- А що це таке? Я дам довідку з місця проживання.

- Дякую.

Через п'ять днів (паспортистка приймає один раз на тиждень) біжу до жеку. Отримую довідку. Несолідна вона якась. Та все ж...

Уранці тільки розвиднілося, збираюся до податкової інспекції. Інтуїція нашіптує: "Готуйся до випробувань".

Вдих-видих, вдих-видих, я спокійна, я абсолютно спокійна, життя прекрасне й дивовижне.

Але довідка все-таки несолідна. Візьму-но про всяк випадок ксерокопію посвідчення із ЗАГСу про зміну прізвища (оригінал у паспортистки).

Скік у автобус, стриб у метро, знову в автобус. Податкову інспекцію впізнаю за величезною чергою, яка жирним пітоном звивається на вулиці. Я спокійна, я абсолютно спокійна. Стою в черзі. Над головою сонечко. У руках цікавий журнал.

- Що? Ця черга - вже отримувати код? А де здавати документи?

Біжу в іншу чергу. Зате над головою не небо, а стеля довжелезного коридору.

- Що це за довідка? (Я, нарешті, в потрібному кабінеті і мене "відчитує" молодий працівник інспекції). Тут немає дати народження. І цей папірець не годиться (ксерокопія посвідчення). Несіть паспорт.

- Він на обміні. Ви все ж таки подивіться у комп'ютері. Може, знайдете моє прізвище.

- Гаразд (клац, клац по кнопочках). Так, код у вас є. Йдіть у першу чергу.

Як мало треба людині для щастя. Лечу на крилах шукати хвіст першої черги. Знову над головою сонечко, в руках - журнал. Про карму. Ні-ні, я не злюся, зі мною все гаразд.

- Що ви мені даєте (це я вже в іншому кабінеті)? Давайте паспорт.

- Але він на обміні. Ось довідка, ось посвідчення із ЗАГСу. З датою народження.

- Ха-ха, це не документи. Звідкіля мені знати, може, ви своє прізвище наклали на чуже посвідчення і зробили ксерокопію.

- Це як?

- Та ось так (показує). Несіть оригінал.

- Але він у паспортистки. І я - це я. І код мій є у вас у комп'ютері. Дайте мені його. Інакше я знову не отримаю зарплати.

Робітниця інспекції та три її колеги, покинувши свої справи, регочуть сардонічним сміхом. Сміються так, неначе я прошу в них мільйон доларів. Потім, нараз урвавши сміх (схоже, в театральному навчалися), холодно цідять.

- Жінко, не заважайте працювати.

- У жінки поганий настрій, - улесливо хихочуть відвідувачі-"адвокати". Ті, котрі завжди стануть на бік хама продавця, аби лишень заслужити його одномоментну прихильність.

...Виходжу на вулицю. Ноги гудять. Плентаюся до автобуса. На щастя, є вільне місце. Шукаю в сумці журнал. Із роздумами про карму. Проте, ЗНАЮ НАПАМ'ЯТЬ: "Пробачте всіх за те, що вони роблять не так, як ви вважаєте за потрібне". Замість журналу під руку попадається газета. Заголовок величезними буквами: "Афери влади". Очі вихоплюють слова: приміські резиденції президента, кримська вілла, літаки, апартаменти.

Ні, я не заздрю. Я не злюся. Мене навіть не хвилюють газетні рядки: "Порівняйте, що президент зробив для себе і своєї сім'ї, з тим, що він зробив для народу".

Хіба він зробив це сам?..