Недорослі ігри

Тетяна Кондратенко — дивовижна людина. Вона видає ігровий часопис для саморозвитку дітей і всю роботу з його випуску виконує одноосібно, наче в унісон назві свого видання — «Я сама». Часопис розраховано на дітлахів віком від шести до дванадцяти років, оригінальність же задуму Тетяни Григорівни пояснюється її глибоким розумінням душі дитини. Дітям завжди потрібен поряд добрий і розумний дорослий, а кращого способу для спілкування з дітьми, аніж гра, поки ще ніхто не вигадав. Зараз випускається безліч дитячої літератури, яка розвиває. Однак майже всі дитячі часописи дуже схожі на книжки, що містять блоки різної цілком корисної для дітей інформації. Часопис, суттю якого є безпосередній діалог з дітьми, — це нове явище. «День» бачить у ньому однодумця, позиція якого так йому співзвучна. Адже на сторінках нашої газети всі українські громадяни, і не лише українські, мають реальну можливість спілкуватися одне з одним. Однак у часописі «Я сама» спілкування особливе — суто дитяче. Створюється враження, що один незвичайний педагог зумів об’єднати навколо себе хлопчиків і дівчаток з усієї України і зайняти їх дуже корисною і цікавою справою — саморозвитком. Та не лише дітлахів, а й їхніх батьків і вчителів, які також захопилися ідеєю журналу.

Для школи № 2 міста Вишневе Київської області часопис «Я сама» відкрила студентка педуніверситету Ольга Шпак, яка веде в школі уроки ручної праці. Завуч школи познайомилася з декількома випусками й вирішила запросити до школи цікаву людину. Так відбулася зустріч учнів цієї школи з Тетяною Кондратенко. Кореспонденти «Дня» були на ній гостями.

Учні 5-а класу Яна Козеренко і Ганнуся Алексіна вже давно стали постійними читачами часопису, який виходить двічі на місяць з 1997 року, і на зустріч з редактором принесли власні нові вірші, в яких пишуть про свою родину, про друзів, про красу рідної природи. Учителька Катерина Богдан, (42 роки працює в школі, а зараз веде перший клас шестирічок) зазначає, що часопис розвиває мислення, вчить концентрувати увагу, а особливо цінними вважає сторіночки, які репрезентують творчість дітей. «У мене двоє онуків-третьокласників, і ми разом «граємо» за матеріалами часопису, — говорить Катерина Іванівна. — Він сприяє розвиткові дитини, розширює її кругозір і привчає працювати над собою». Лариса Шнурко, заступник директора з навчально-виховної роботи школи № 2 міста Вишневе Київської області (педстаж — 47 років) сказала «Дневі»: «Це — і розвага, і серйозні заняття зі шкільних предметів». Цікаво, що декілька років тому в селі Опака Дрогобицького району Львівської області навіть проводився районний семінар для вчителів початкових класів і організаторів позакласної роботи за матеріалами часопису «Я сама».

Тетяна Кондратенко згадує, як серйозно колись працювали з нею та її однокурсниками викладачі Переяславсько-Хмельницького педагогічного училища, в якому вона здобувала освіту. Особливо запам’яталася Тетяні Григорівні Катерина Степанівна Левченко, яка на кожному своєму занятті з майбутніми педагогами проводила самостійні роботи. Коли ж після закінчення училища молода вчителька прийшла в школу, то відчула, як не вистачає їй цікавих матеріалів для розвиваючої роботи з дітьми. Тетяна Григорівна стала сама вигадувати різні корисні ігри для дітей. Відтоді минуло 25 років, а вона й досі не залишила свого захоплення й продовжує працювати з дітьми як редактор дитячого журналу. Вона об’їздила практично всю Україну, організовуючи зустрічі журналу з дітьми і нагороджуючи переможців різних «журнальних» змагань. Якось їй довелося йти майже 40 км пішки до села Шабо (Одеська область). Редактору хотілося особисто вручити переможцю одного з конкурсів приз. Ним виявився третьокласник, який передплатив собі журнал на гроші, власноруч зароблені на виноградниках (він жив з мамою, яка любила випити і, схоже, мало піклувалася про дитину). Значущість такої події в житті маленької людини важко переоцінити.

«Деякі діти, щоб узяти участь у конкурсі журналу «Я сама», відправлялися за чотирнадцять кілометрів в районну бібліотеку по необхідну їм літературу», — розповідає Тетяна Григорівна. Для неї ж особисто журнал став її третьою дитиною. Перші дві — це дочка Поліна, яка вчиться в медичному університеті, і син Олександр, що закінчує зараз середню школу. У критичні моменти, коли журналу загрожувало закриття через фінансові проблеми, вона навіть скористалася грошима, відкладеними на навчання своїх дітей. Журнал було врятовано, але він, як і раніше, потребує спонсорів. «Найважче, — каже Тетяна Григоріївна, — було прийняти рішення, подолати сумніви щодо того, чи вийде щось. Часом мене охоплював повний відчай, але я брала себе в руки і продовжувала. Найважче — це знаходити гроші на папір і на друк. Три роки я вже без відпустки, працюю щодня по 12—14 годин. Приватним підприємцем бути важко, але зате є можливість реалізовувати свої ідеї. Моя головна політика — друкувати все те, що дітям цікаво і що йде їм на користь. Через гру навчати, розвивати, виховувати, але без державної підтримки це дуже важко».

Згідно з українським законодавством, видання українською мовою для дітей мають право на державну підтримку. Однак цієї підтримки сьогодні поки ще так бракує дитячому виданню «Я сама», що формує самостійного громадянина нашої молодої незалежної держави.