Нематеріальна сторона матеріальної спадщини

Інформаційний та частково науковий простір країни сколихнула та викликала гарячі дискусії новина про те, що 9 лютого у Москві Східно-Європейський Антикварний дім виставить на продаж унікальну колекцію срібників та гривень часів Київської Русі. На цю новину відразу відреагував головний редактор журналу «Музеї України» Віктор Тригуб, у якого серед інших регалій значиться і «ветеран розшуків культурних цінностей». Він розмістив на сайті журналу офіційне звернення видання до Президента України Віктора Януковича та прем’єр-міністра Миколи Азарова з проханням купити та повернути в Україні древньоруські цінності. Звертається він і до ВО «Свобода», наголошуючи, що окрас політичної партії, яка поверне цінності українській державі неважливий. «До наших днів дійшло дуже мало подібних раритетів! В українських музеях зберігається буквально кілька екземплярів подібного рівня! Вивезено, розграбовано, передано за «височайшим решением»..., — пише Віктор Тригуб, — Де було це все знайдено? Де зберігалося? Хто нинішній господар колекції? Чи відсутній тут явний кримінальний слід? Може бути, що щось раніше зберігалося у державних музеях...». Тобто, загадкою лишається те, як ці пам’ятки Руської держави потрапили до Москви. Цілком вірогідно, що законно. Не маючи поки конкретних відповідей на ці питання, пан Тригуб вже закликає перевірити українські музеї, чи не з колекції котрогось з них ці гривні потрапили на аукціон. І вже голова комітету з питань культури і духовності В’ячеслав Кириленко офіційно звернувся до міністра закордонних справ України, голови СБУ, міністра внутрішніх справ, міністра доходів і зборів та до Мінкультури з вимогою невідкладно провести перевірку фактів щодо запланованого в Москві аукціону. Якщо буде встановлено, що монети незаконно вивезені з України, влада повинна зробити усе можливе для повернення безцінного скарбу та притягнення винних до відповідальності.

Ситуація набула особливого розголосу, хоча, наприклад, за даними заступника голови правління Українського центру розвитку музейної справи Олексія Копитька, які він наводить у статті-відповіді на заяву Тригуба, за останній рік з гаком лише на двох московських аукціонах фігурували сім срібняків Володимира. Тобто сам факт продажу таких монет не може бути причиною аж такого розголосу. «На інтернет-аукціонах і форумах колекціонерів будь-який бажаючий може знайти дані про ще як мінімум 8 монет. Більш того! Прямо зараз в одному з антикварних салонів в самому центрі Києва продаються 4 (!) срібники Володимира», — пише пан Копитько у статті. Інформаційна хвилю, спричинену заявами пана Тригуба, він називає істерією, яка відводить громадськість від реальних проблем галузі. А проблема, на думку експерта, в іншому: «За останні роки до небувалих розмірів збільшився нелегальний пошук предметів з використанням металодетекторів. Це стало справжнім лихом! За приблизними оцінками самих шукачів налічується від 90 до 140 тисяч. Тобто, десятки тисяч людей ходять по країні і як пилосос «вибивають» з пам’ятників весь метал — фібули, наконечники стріл, пряжки, монети. Чому це страшно? Тому що металеві вироби є прекрасним матеріалом датування. Уламок фібули, який не представляє особливої матеріальної цінності, може відкрити цілий пласт знань», — пише Олексій Копитько.

«День» звернувся до історика Юрія Савчука, який обіймав посаду голови Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України до моменту її розформування. В даній ситуації, на думку експерта, передусім, потрібно встановити походження цих предметів. Журналістам також слід перевіряти цю інформацію і слідкувати за коментарями експертів. «Вивчити та дослідити ці питання потрібно перед будь-яким оприлюдненням інформації, а тим більше у випадку держави, яка має поводитися відповідально і відповідно до норм міжнародного права. В усіх музеях світу, в обігу колекціонерів перебувають сотні тисяч, мільйони експонатів. Питання переміщення цінностей є цілком природнім і сприяє культурному розвитку. Тут питання в походженні цих предметів і в даному випадку я не можу нічого сказати — я чув цю новину з різних джерел і інформація є досить суперечливою. — пояснив «Дню» пан Савчук. — Я можу навести такий приклад. У російському державному музеї у Москві, на Червоній площі, зберігається печатка війська запорозького. Вона була придбана у колекцію Уваровим у Нижньому Новгороді на ярмарці ще в середині 19 століття. Чи можемо ми якось ставити під сумнів, дискутувати, я не кажу вже про якісь політичні заяви, тим більше від державних органів, щодо повернення такої печатки? На мій погляд, жодних».

Якщо все законно, то говорити про в певному сенсі примусове повернення пам’яток — некоректно. Якщо наша держава їх справді потребує і оцінює як важливі, то вона сама чи меценати можуть взяти участь в аукціоні, а потім передати викуплені цінності в державний музей. Подібна практика є в багатьох країнах світу. У Франції, зокрема, державні музеї залучають до купівлі на аукціонах потрібних експонатів всіх бажаючих. Люди віддають від 1 євро і відчувають, що долучилися до важливого процесу. Теоретично це могло б спрацювати і в Україні. Головне — усвідомлення людьми важливості та цінності культурних та історичних пам’яток не в матеріальному вимірі, а в духовному, науковому, як важливої складової національної пам’яті та свідомості. «Безумовно, така практика як меценатство, передача колекцій, дарунки музеям — це світова практика. Вона консолідує суспільство, виховує його на патріотичних почуттях, збагачує духовну і матеріальну скарбницю народу. З такою ініціативою, звичайно, можна виступити, головне довести її до кінця. З іншого боку, вся ця процедура має бути узгодженою і відповідати чинному законодавству, в даному випадку Російської федерації про ввезення і вивезення культурних цінностей через державний кордон», — пояснює пан Савчук. На його думку, важливо говорити про культурний обіг цінностей в ширшому контексті, аніж просто «купівля-продаж».

«Йдеться про ті цінності, які зберігаються на законних підставах у колекціях музеїв світу, Європи, сусідньої Росії. І першим кроком для ознайомлення нас з тими цінностями, колекціями, які ніколи — ані за 20 років незалежності, ані за тривалий період радянської України — не були презентовані чи показані в Україні. Безумовно, така робота на сьогоднішній день є більш ефективною, тому що відбувається введення пам’яток в науковий обіг, вони посідають важливе місце в історіографії, в історичній свідомості народу, в історичній пам’яті», — пояснює Юрій Савчук.

Як розповідає історик, к Національного музею історії України існує домовленість з рядом провідних російських музеїв про експонування до міжнародного Дня музеїв цілої низки предметів, які раніше ніколи не були введені в науковий і культурний обіг в Україні. «Зараз ми перебуваємо на фінальній стадії правового узгодження і подібні заяви, які у викривленому вигляді доходять до наших колег, справді шкодять нашому культурному обігові», — підсумовує науковець.