Неспокійний Маріуполь
Місто накрила паніка після обстрілу Новоазовська. Як громада її долає?Після активізації військових дій диверсійних груп неподалік від Маріуполя жителі міста занепокоїлись. Ці настрої населення не залишилися на рівні переживань, а знайшли виявлення у вигляді черг до кас на вокзалах, кількагодинних чеканнях на блокпостах задля виїзду, скуповуванні продуктів у магазинах. Офіційна влада виступає із закликами не піддаватись паніці. Так, міський голова Маріуполя Юрій Хотлубей записав відеозвернення з проханням не скуповувати продуктів і пального. Та між людей продовжують поширюватися панічні настрої. Про те, чи є реальні підстави для таких неспокійних настроїв у населення міста, чи це черговий елемент інформаційної війни, «День» поцікавився у представника військових та місцевої громадської активістки.
Прес-секретар командира батальйону «Азов» з позивним «Байда» зазначає, що певна небезпека для міста була, проте зараз панічні настрої зайві:
— Дві ночі поспіль з боку РФ обстрілювалися позиції прикордонників. Причому обстріли ці були настільки точними і настільки щільними, що прикордонники пункту «Новоазовськ» змушені були відійти. Звідти зайшло кілька десятків російської техніки. І була така загроза, що техніка йтиме на Маріуполь. У неділю й понеділок відбувалися локальні бої з їх розвідгрупами, і вся ця техніка відтягнулась на північ — у бік Тельманового, Іловайська, Амвросіївки. Так що загроза для Маріуполя була, але на даний момент її немає.
«ДНР» до влади в Маріуполі уже так просто не прийде. Маріуполь — величезне місто як для військових дій. Найстрашніше, що може бути, якщо раптом у противника з’являться настільки великі сили, що може бути лише за підтримки з боку Росії, це — облога. Зараз у місті спостерігається якийсь ажіотаж — спроби людей виїхати, запастися продуктами й пальним — і це частково виправдано. Але також хочу відзначити, що дуже багато жителів виходять на зв’язок з бійцями і запитують: «Куди нам звертатися, куди нам йти, щоб взяти участь в обороні Маріуполя?». Тобто люди реально не хочуть ніякого повернення «ДНР».
Наразі гостра фаза минула, в найближчі кілька діб чогось боятися не треба. Також варто розуміти, що ті бойові дії, які були на вихідних, відбувалися далеко від Маріуполя, так що паніка зараз зайва.
За словами координатора Центру патріотичних сил «Новий Маріуполь» Марії Подибайло, паніка на вихідних була, проте зараз вона вщухає. Активна громада міста змушена ще більше гуртуватись і мобілізуватись у такій складній ситуації:
— Якщо до влади в Маріуполі прийде так звана «ДНР», всі розуміють, що це може бути безпосередньо регулярна російська армія. А самопроголошеної республіки та «ополченців» як таких уже не залишилося — тільки збройні кадрові військові РФ. Загроза є, і вона реальна, адже Новоазовськ, Комінтернове — це наближені до Маріуполя пункти, бої там справді йдуть. Крім того, ще ближче до Маріуполя такі пункти, як Седове, Безіменне, постійно піддаються обстрілам із моря.
У Маріуполі ж, насамперед, влада не організувала правильно цивільної оборони, не повідомила, куди звертатися у разі небезпеки, які підвали можна використовувати як бомбосховища тощо. Лише в понеділок були опубліковані списки так званих «бомбосховищ» — фактично це просто підвали дев’ятиповерхівок. Вони для цього не пристосовані, тож, по суті, це — братська могила. Через комітети самоорганізації населення надійшла тихенька команда, ймовірно, від влади — запасатися продуктами й водою, і дійсно почалася паніка. У понеділок цілий день був ажіотаж у магазинах. Також з’явилися довжелезні черги на заправках, бо в людей є побоювання, що будуть перебої з пальним. По дві-три години стояли черги на блокпостах, люди виїжджають із міста у напрямку Запоріжжя. Паніку спричинило ще й те, що напередодні на блокпости в Маріуполі було здійснено напади, були поранені серед українських військових, а диверсійна група нападників утекла. Станом на вівторок ніби вже стихають панічні настрої. Вночі й сьогодні ситуація вже спокійніша. Певно, всі очікують результатів переговорів у Мінську.
Громада ж вчиться давати собі раду в таких ситуаціях самостійно, наскільки це можливо, без участі влади. А де щось дійсно потрібно — вимагаємо: «зробіть це, надайте те». Ми співпрацюємо з медиками та військовими. Потроху виходить. Допомагаємо армії, поранені всі на нашому забезпеченні — і ліки, і продукти, і медичні апарати. У Маріуполі вже немає тих ліків, які необхідні пораненим, тому вишукуємо, де їх можна придбати. Допомагають волонтери з усієї України, закуповуємо ліки в Дніпропетровську і Запоріжжі, медпредставники роблять нам знижки, добрі люди допомагають грошима — так і справляємося.