Німці назвали його героєм секунд
...13 березня 1969 року капітан Бєліков приїхав до Магдебурга із сусіднього містечка, в якому служив, щоб пройти комісію, бо так потрібно при вступі до військової академії. Було дуже рано, перехожих на вулиці майже не було, тому капітанові відразу впало в очі те, що відбувалося на шостому поверсі великої будівлі. Придивившись, він побачив дитину в отворі вікна й зрозумів, що вже за секунду трапиться щось непоправне. Служба у військово-повітряних військах навчила капітана багато чого з того, як треба діяти за екстремальних умов. Коли в парашутиста не розкривався купол, було заведено розкривати «стіл». У Бєлікова під рукою була лише шинель й жодної людини поряд. Шинелю він зняв за лічені хвилини якраз у той момент, коли дитина, випавши з вікна, встигла затриматися однією рукою за підвіконня, а потім полетіла вниз у підставлену шинель капітана. Як потім підрахують фахівці, враховуючи швидкість, з якою падала дівчинка, Бєліков прийняв на себе вагу приблизно в 250 кілограмів. Це — середня вага мотоцикла. Німці назвали радянського офіцера героєм секунд. Але тоді Бєліков такого великого вантажу не відчув, у нього склалося враження, що там, в шинелі, нічого не було. Він зі страхом став розгортати тканину і з полегкістю зітхнув, коли дівчинка сіла на асфальт і розрюмсалася, почавши кликати маму. Вона плакала не від болю: на ній не було жодної подряпини. Коли найстрашніше було позаду, зібралися поодинокі перехожі, вибігла з крамниці шокована мама. Маленька Катрін виявилася єдиною дитиною в 45-річних батьків, тому можна собі лише уявити, якою страшною трагедією була б для них загибель довгожданої дитини.
Капітан Бєліков, як кожен, хто звик до військової дисципліни, не став збирати подяки схвильованих людей, «здав» дитину батькам і заквапився: йому неодмінно в цей день треба було пройти комісію. Але трапилося так, що він її так і не пройшов. Пережите все ж далося взнаки, медичні прилади «зашкалювало», тому обстеження довелося перенести на наступний раз.
Вдячні батьки Катрін Клеман та громадськість міста не обійшли увагою вчинок радянського офіцера. За деякий час на фасаді будинку, де жила родина Клеман, з'явилася меморіальна дошка, на якій було зображене й описане те, що сталося 13 березня 1969 року, а сесія міської ради Магдебурга вирішила обрати Ігоря Бєлікова почесним громадянином міста. До речі, за всю історію Магдебурга почесними громадянами було названо 150 осіб, але в останні роки, за словами Бєлікова, їх залишилося осіб із тридцять, серед яких і він.
Протягом тридцяти років Ігор Олексійович тримає постійний зв'язок із родиною Клеман і бургомістром міста. Його запрошують на різноманітні торжества, як міські, так і родинні. 34 – річна Катрін одружилася й сьогодні виховує чотирирічного сина. Її батьки досить похилого віку, котрі живі ще й досі, зустрічаючись з людиною, що врятувала їхню доньку, не можуть втриматися вiд сліз.
Цього року стосунки Ігоря Олексійовича з керівниками міста набули нових рис. Бургомістр Магдебурга сприяв у виділенні благодійної допомоги лікарні, в якій зараз працює Бєліков. На початку листопада в Луганськ із Німеччини прибули дві машини, які привезли для лікарні першу необхідну допомогу: техніку, функціональнi пристрої, медпрепарати. Все це було зібрано буквально за чотири місяці. Таким чином Бєліков відзначив тридцятирічний ювілей свого вчинку.
