Олег БАТУРIН: «Колишні українські міліціонери поводилися зі мною з особливою ненавистю»

Минулого тижня в Криму російська поліція затримала журналіста херсонської газети «Новий день» Олега Батуріна. Це сталося 2 жовтня на вокзалі міста Джанкой. Олег чекав на свій автобус, коли до нього підійшли люди у формі й попросили пред’явити документи. Закордонний паспорт, за яким журналіст в’їхав до Криму, поліціянтів не задовольнив і вони без пояснень запросили чоловіка у відділок. Там його довго допитували, перевернули всі речі, після чого забрали мобільний телефон і український паспорт. Наступного дня Олега Батуріна знову допитували кілька годин, закидали навіть «агента під прикриттям», але жодних офіційних звинувачень не висунули і відпустили. Втім — без паспорта громадянина України, який... забрали на перевірку оригінальності.

«День» дізнався в Олега про його враження від спілкування з російським силовиками.

— Я поїхав до Криму в неофіційне відрядження. Хотів зустрітися з другом у Красноперекопську і, користуючись нагодою, на зворотному шляху зачепити актуальну тему. Мене цікавила робота джанкойського молокозаводу: як вони працюють в умовах перекриття кордонів, адже чимало селян із Херсонщини зацікавлені в тому, щоб кримське підприємство продовжувало закуповувати в них молоко, — розповідає Олег БАТУРІН. — Я намагався отримати коментарі в мерії й на молокозаводі. Однак зі мною спілкуватися відмовилися. Оскільки мав багато часу, вирішив познайомитися з колегами з районної газети «Зоря Присивашшя». Вони дали деякі відповіді щодо моєї теми. Потім узяв квиток на автобус і чекав на вокзалі. О 13.00 підійшов наряд поліції, запитав документи. Я пред’явив. Спілкувався російською, був лояльним, але їх мої відповіді не влаштували, і вони провели мене до відділку.

— Поліціянти представлялися тобі? Як взагалі поводилися?

— Ніхто не представлявся, на жодні мої запитання не відповідали. У відділку вели себе нахабно. Витягли всі мої речі. Там побачили український паспорт. І це їх страшенно обурило. Мовляв, чому я показав закордонний, якщо є внутрішній. Потім знайшли журналістське посвідчення, диктофон, фотоапарат. Побачили, що я знімав мечеть, вокзал. І тут почалося найцікавіше. Все це забрали і провели в кабінет для допиту. Як мені згодом сказали самі працівники поліції, мене допитував працівник ФСБ. Дві години він домагався від мене пояснень, навіщо я фотографував ці об’єкти і який це Рустем у мене записаний у телефоні. Я відповідав чесно: що це мені цікаво, на згадку. А Рустем — чоловік, якого мені порадили колеги у разі, якщо мені треба буде щось у Джанкої, адже міста я не знаю. Однак із тим чоловіком ми так і не зустрілися. Тобто нанизалися дивні, на їхню думку, факти: я — журналіст, шукав якогось Рустема, знімав мечеть, вокзал та й взагалі не побоявся спілкуватися з кримськими татарами.

— А для них це вже привід підозрювати людину?

— Так. Цей «феесбешник» вкрай негативно відгукувався про татар, називав їх терористами. Мовляв, вони «собі на умі», й якщо їм дати волю — все там підірвуть.

— Як довго тривав допит? Чим цікавилися?

— Близько двох годин. Потім риторика змінилася. Мене почали фактично підводити до того, що днями у них був грабіж і я, з їхніх слів, схожий на фотографію підозрюваного. Невдовзі прийшов якийсь начальник, сказав, що досить про це говорити і наказав підлеглому допитувати мене щодо паспорта. Той порвав протокол попередньої розмови і вже спокійно, навіть байдуже, почав з’ясовувати, де, коли я отримав паспорт громадянина України. Вони заявили, що документ їм не подобається, і він, схоже, підроблений. Проте жодних офіційних звинувачень не висунули. Нарешті вирішили передати мене поліції — нехай там розбираються. У головному джанкойському управлінні продовжився допит. Принизливий і абсурдний. Як я зрозумів наступного дня, допитував начальник. «Що я тут роблю?», «Як ставлюся до «Правого сектора?», «Як звуть начальника новокаховської міліції?», «Скільки у нас там блокпостів?» тощо. Фактично — це було з’ясування розвідданих, але досить хитре. Питання про ситуацію на Херсонщині перемішувались з іншими темами. Дуже негативно цей чоловік ставився до всіх українських політиків. Навіть кілька разів «зірвався». Типу, «ти нам голову не мороч, ми знайдемо, в чому тебе звинуватити». Так тривало до вечора. За цей час вони підняли всіх, із ким я спілкувався у Криму: друга, дівчинку з мечеті. Нарешті мені запропонували два варіанти: вони забирають усі речі, паспорт відправляють на експертизу, через два дні я його забираю або мене залишають чекати прямо там. В цей момент я зрозумів, що вони не знають, як до мене причепитися.

Я сказав, що поїду до друга у Красноперекопськ. Там переночував. Наступного дня приїхав в управління поліції. Мені заявили, що паспорт вилучають для експертизи. Я запитав, чи можуть вони дати якийсь документ замісить нього та як мені пояснити відсутність на роботі. Але жодних довідок мені не виписали. По суті — паспорт викрали.

— Чи намагалися тебе знову в чомусь звинувачувати?

— Ні. Але спитали, як інформація про моє затримання потрапила в Інтернет. Я сказав, що через родичів. Мене знову вирішили допитати і ставили ті самі запитання, але тепер відповіді оформляли офіційно, з протоколом, бо до того жодна формальна процедура не була дотримана. Правда, був один епізод, коли під час допиту зайшов якийсь чоловік. Посидів, послухав, а потім каже: «Мутный ты человек, Олег Игоревич. Все у тебя так сошлось. Явно агент под прикрытием, что-то вынюхивал...» І пішов.

— Чим усе закінчилося? І як ти вважаєш, чи було твоє затримання сплановано?

— Мені віддали все, крім паспорта, й я поїхав. Вдома написав заяву до УМВС щодо того, що в мене відібрали паспорт. Я думаю, що мене затримали просто так. Тепер там це абсолютно звичне явище. Це може трапитися з будь-ким. Це вже потім виявилося, що я журналіст, виявили фотографії тощо. Вони виконували банальний «шмон» на «благонадежность». Проте я відчув, що працівники поліції, тобто колишні українські міліціонери, поводилися з особливою ненавистю і жорстокістю. Мабуть, вислужуються перед новим начальством.

— Як гадаєш, що далі буде з паспортом?

— Мені пообіцяли передзвонити і сказати, коли можна приїздити за документом. Але я навряд за ним поїду. Мабуть, робитиму новий.