Параджанівські світло й тіні

Було показано уривки з відомих фільмів митця, в яких відобразилися своєрідність його художнього мислення, поетичний погляд на світ, його інтерес до етично-філософських проблем. Колеги та друзі пригадали про нелегку долю Сергія Йосиповича, про те, як народжувалися його картини, які нині є кінематографічними шедеврами.

Випускник ВГІКу Сергій Параджанов дебютував як режисер на Київській кіностудії ім. О. Довженка у 1958 році фільмом «Андрієш». Світове визнання принесла йому стрічка «Тіні забутих предків», створена за однойменною повістю українського класика Михайла Коцюбинського. Понад сто міжнародних призів отримав цей фільм.

У одному з інтерв’ю Параджанов зізнався, що про режисуру з дитинства не мріяв. Йому подобалося подорожувати, і він вирішив стати... залізничником. Провчився рік в інституті й зрозумів, що це не його доля. Пошуки свого «я» привели до Тбіліської консерваторії (вокальний факультет) і до хореографічного училища. Два роки Сергій розривався між співом та танцями, а потім вступив на режисерський факультет ВГІКу (клас Савченка). У Москві він одружився з красунею-татаркою Нігяр. Її братам цей шлюб не сподобався. Пару розлучили. Нігяр наказали покинути чоловіка. Вона відмовилася, і брати покарали неслухняну, кинувши її під потяг. У пам’ять про першу дружину Параджанов зняв фільм «Андрієш».

Сергій Йосипович успішно виступав як в ігровому, так і в документальному кіно. Приклад тому його кіноочерки «Наталя Ужвій» — про відому актрису та художника Ніко Піросмані. Режисер зняв фільми: «Золоті руки», «Перший парубок», «Українська рапсодія», «Квітка на камені», «Цвіт гранату», «Легенда про Сурамську фортецю», «Ашик Керіб». Автор сценаріїв картин «Етюди про Врубеля», «Лебедине озеро. Зона», «Київські фрески», «Інтермеццо» та ін.

«Чорним» став для режисера 1973 рік. Тоді багато хто від режисера, якого спіткало лихо, відвернулися. Параджанов відбував строк під Вінницею. Працював прибиральником. Сергію Йосиповичу не дозволяли малювати. Одного разу на кришці від кефіру цвяхом він накреслив портрет Пушкіна. Багато років потому цей «витвiр» побачив знаменитий італійський режисер Федеріко Фелліні і побажав, щоб на кінофестивалі в Ріміні відзначали кращий фільм медаллю, на якій вигравіювано той параджанівський малюнок...

Друзі намагалися допомогти Сергію Йосиповичу вибратися з застінків. Стукали в усі двері, вважаючи, що «справу Параджанова» сфабриковано. Нагадували чинушам, надiлених владою, що у режисера хворе серце, діабет, він харкав кров’ю. У зоні йому зробили операцію на легені... Параджанова випустили з в’язниці за рік до закінчення строку. За Сергія Йосиповича перед тогочасним генсеком Леонідом Брежнєвим замовив «слівце» французький письменник Луї Арагон, якого попросила допомогти Ліля Брик. Iз місць ув’язнення режисер повернувся хворим. Йому не давали працювати в Україні. Довелося поїхати до Грузії, але морально зламати Сергія Йосиповича все ж не вдалося. Радянську владу режисер порівнював iз фашистською. На Параджанова завели нову справу після його гнівного виступу на прем’єрі в Московському театрі Таганка, присвяченого Володимиру Висоцькому. Сергія Йосиповича звинувачували в тому, що він давав хабара. Режисер подарував голові приймальної комісії Тбіліського театрального інституту, куди хотів вступити його племінник, фамільний перстень iз діамантом. Вердикт суду — п’ять років позбавлення волі умовно...

Параджанов помер від раку легені 20 липня 1990 року. Похований у Єревані в Пантеоні геніїв вірменського духу. Колекція речей, картин, графічних робіт та знаменитих капелюхів знаходиться в Будинку- музеї Сергія Параджанова. У Києві про митця також не забувають. На Кіностудії ім. О. Довженка поставили пам’ятник, тут продовжують працювати його колишні колеги. Параджанівські стрічки стали класикою українського кінематографа. Їх вивчають кінознавці, і вони продовжують хвилювати глядачів. Проходять виставки художніх робіт майстра, створено фільм про Сергія Йосиповича «Прем’єра, яка не відбулася» (режисер Ю. Рєпік), видано книгу «Паражданов Сергій. Зліт. Трагедія. Вічність» — листи, архівні документи, спогади, фотографії. У нашій столиці досі живе друга дружина Параджанова Світлана Щербатюк та син Сурен.