Партизанка? Терористка? Злочинниця?

У неї вже була дитина, коли впала «залізна завіса». Севастополь зубожів буквально за кілька років. Втратила роботу (за скроченням) мати, обріс боргами чоловік (горе-бізнесмен), сімейний бюджет давно не зводив кінці з кінцями. Знайомі підказали Ірі вихід. Якась Валя Т. допомагає виїхати за кордон і підшукати там роботу.

Туристичної візи терміном на 15 днів Іра чекала одинадцять місяців. До подорожі підготувалася: заощадила грошей, умовила матір доглядати за дитиною, розлучилася з чоловіком, хоч останнє не особливо входило в її плани. Валя обіцяла, що в Берліні групу зустрінуть, а як далі бути — Іра вирішить сама.

На берлінському пероні їх зустріли, розсортували і повезли.

«ЇДЬТЕ У СВОЮ КРАЇНУ І ПІДІЙМАЙТЕ ТАМ ЕКОНОМІКУ»

Шок — це перше,що вона відчула. Почувши повсюди «гиркаючу» мову, розплакалася — не зрозуміла ані слова. Тиснулася до групи «німців», котрі зустріли її. «Німці» насправді були російськими емігрантами, котрі роблять свій бізнес на таких як вона.

Хазяйка бару, куди Іра поступила посудомийницею, відразу попередила — тільки-но що не так — видасть поліції. Без права на проживання в Німеччині і спеціальних документів людина підлягає негайній депортації. Звісно, таких дозволів у жодного з російських «туристів», які вирвалися за кордон підзаробити, не було. Однак залякування були перебільшені — розлучатися з дешевою робочою силою хазяям було не вигідно. Але про це Іра дізналася пізніше.

Перший тиждень Ірина відпрацювала безкоштовно, повернувши таким чином господарські гроші, що пішли на її «купівлю». Взагалі, це вона зрозуміла відразу — безкоштовно тут не дістається нічого. Гроші піднесено в культ.

Сума зароблених грошей зростала, а термін перебування в чужій країні танув. Настав останній день. Ірина вирішила залишитися, а якщо впіймають, просити політичного притулку. Облава не примусила чекати. У бар нагрянули поліцейські і попросили пред'явити документи. Так Іра опинилася в берлінській депортаційній в'язниці. У неї зняли відбитки пальців, зафіксували зріст, вагу. Прийшов адвокат. Іра написала заяву, де розповіла про скрутне матеріальне становище своєї сім'ї, економіки країни загалом, і попросила політичного притулку. Таким чином вона виграла три місяці. По закінченні терміну прийшов папір — у проханні відмовити. Виїжджайте, мовляв, у свою країну і там підіймайте економіку.

«КРАЩЕ СИДІТИ У ВАШІЙ В'ЯЗНИЦІ, НІЖ БУТИ В МЕНЕ ВДОМА НА СВОБОДІ»

Але повертатися на батьківщину не хотілося. На той час Іра зняла квартиру, знайшла подругу, почала розуміти мову, влаштувалася на друге місце роботи. Зароблені грошики накопичувалися, обіцяючи після повернення додому хоч і недовге, але безбідне життя. Зрештою, що чекало її вдома?

Животіння матері-одиночки, безробіття (у кращому випадку оклад у 70 гривень). Вона знову порушила міграційний режим. І знову її затримали.

Цього разу її не випустили з депортаційної в'язниці. Чекаючи на висилку, вона провела в ній два тижні. Умови утримання пристойні: у кожній камері кольоровий телевізор, безкоштовні медична допомога й адвокат і так звані кишенькові гроші — на телефонні розмови, сигарети. Нарешті її викликали на останнє «інтерв'ю», де ввічливим, але дуже серйозним тоном попередили — «порушите закон ще раз, вас посадять у справжню в'язницю». Іра, опустивши погляд, відповідала:

— Краще сидіти у вашій в'язниці, аніж бути у мене вдома на свободі.

Її посадили в літак на Київ, де таких як вона було 26 чоловік. Шасі ще не торкнулися української землі, коли вона твердо вирішила повернутися.

НЕЛЕГАЛКА

У берлінській депортаційній в'язниці Іра дізналася, як можна перетнути державний кордон нелегально. Приїхавши в Польщу, в маленьке прикордонне містечко, вона без особливих зусиль знайшла провідників серед... таксистів. Вночі, відлежавшись в очеретах, вона і ще кілька таких же перебіжчиків, пробралися до човна. У густій темряві провідник перевіз їх на інший берег. А о четвертій ранку вона вже була в Берліні. Але радіти довелося недовго. Цього ж дня, як навмисне, в бар з перевіркою прийшла поліція. Історія повторилася: в'язниця — літак — Київ.

Фортуна відвернулася від неї. Але це тільки лютило і підбурювало... Подруги, приголомшені її невдачею, запропонували позичити у них гроші. Жаль було втрачати такий шанс. Іра знову приїхала до Польщі.

Колишніх провідників вона не знайшла. Через кілька днів безуспішних пошуків доля їй підкинула двох молодих поляків, які нібито займаються таким «бізнесом». Часу на роздуми не було. У групі перебіжчиків їх було семеро: вона, два вірмени, афганська сім'я — чоловік з дружиною і двома дітьми.

Ніч. Річка. Берег. Тільки на березі їх ніхто не чекав. Провідник зголосився довідатися, але так і не повернувся. Їх просто покинули напризволяще, заздалегідь забравши гроші. Групу охопила паніка. Спроби знайти зворотну дорогу — брід, яким ішов провідник і тягнув за собою човен, залишилися безуспішними. Іра і другий вірменин ризикнули йти далі. На автобусній станції німецького прикордонного містечка їх затримав патруль.

Допит тривав близько семи годин. У ній бачили партизанку, терористку, злочинницю, але тільки не жінку, яка зважилася на такий крок у пошуках роботи. «Посудомийниця? 10 марок за годину?» — презирливо скривившись, перепитував німець і не бажав вірити.

До суду її помістили в камеру. Вирок — «три місяці умовно» — здався Ірині подарунком. Депортація вже не лякала, тим більше що грошей за це з неї не брали. Просто її в черговий раз, як нерозумне цуценя, котре лащиться до ніг, викинули на двір, іменований «батьківшиною». Через деякий час вона наважується ще на один «похід».

Тепер шлях лежав через Чехію. Друзі знову вислали грошей і навіть потурбувалися про провідника. Усього-то треба було приїхати в обумовлене містечко, поселитися в готелі і чекати, коли за нею прийдуть. Трохи нервів, льодяного страху і, здрастуй, Німеччино!

Як неважко здогадатися, Іра знову попалася. Це був день її народження. У поліцейській дільниці їй пригадали все... З в'язниці Іра вийшла через півроку.

А ПІВВІКУ ТОМУ...

Капітан-артилерист Михайло К. дійшов до Берліна, переживши три найважчих поранення. Він п'ять років не бачив своєї дружини і ніколи в житті не бачив дочки. Так, він повернувся додому, але прожив недовго. Катя залишилася одна з десятирічною дитиною.

Якось Іра задумалася, дивлячись на портрет бравого фронтовика-орденоносця, засудив би її дід? Її, жінку, яка в цьому світі не може розраховувати ні на кого, окрім себе? До чиєї долі байдужий чоловік, і тим більше, держава? Чи звинуватив би він її за те, що просить вона роботи у тих, кого колись він, дід, ставив на коліна? Адже роботи вона просить, не подаяння... 1998 року в Севастополі з питань працевлаштування в міський центр зайнятості звернулися 52 496 чоловік. Працевлаштовано 2900 незайнятих громадян.

ДОВІДКА «Дня»

13,4% (12 тис. чоловік) від загальної кількості робітників і службовців, зайнятих у галузях економіки Cевастополя, в першому кварталі року перебували у вимушених відпустках без збереження заробітної плати або працювали в режимі неповного робочого часу (в першому кварталі 1995 р. — 7,5%).

За даними міського центру зайнятості, упродовж минулого кварталу на фіксованому ринку праці міста налічувалося 4580 чоловік, не зайнятих трудовою діяльністю, тоді як станом на кінець минулого року статус безробітного мали 3766 чоловік, з яких 73% становили жінки (в 1,6 раза перевищує рівень попереднього року), а вже за перший квартал поточного року рівень офіційно зареєстрованого безробіття зріс більше як в 1,5 раза.

За прогнозами фахівців центру, до кінця першого півріччя кількість офіційно безробітних у місті досягне 7,5 тис. чоловік.