Передчасна критика

Василь РОМАНЧИШИН, перший заступник державного секретаря Міністерства культури та мистецтв України:

— Дії нашого міністерства спрямовані на те, щоб зберегти все, що ми сьогодні маємо у мережі бібліотек. І якщо з’являється можливість створити щось нове, то ми стоїмо на позиції, щоб створювати. А факт відкриття у минулий четвер Тижня дитячої книги — це багаторічна традиція — свідчить про те, що ми розглядаємо дитячі бібліотеки як установу, яка існувала, існує і буде існувати.

Дитяча бібліотека має свою специфіку. Дорослі приходять у бібліотеку з конкретною метою, тоді як діти інколи йдуть сюди, не усвідомлюючи, заради чого вони це роблять. Вони йдуть iз впевненістю, що їх там зустрінуть. А спрямовувати їхні уподобання — це мета дитячої бібліотеки. В Україні серед бібліотек для дітей існує понад 30 таких, які мають, окрім власне бібліотечних приміщень, кабінети для прослуховування музики, кімнати казок, інтернет-класи. І це те, з чим треба йти у XXI століття.

Тому, думаю, говорити, що дитячі бібліотеки приречені на жалюгідне існування передчасно. Якщо би йшлося про об’єднання, то варто розглядати його, на нашу думку, тільки у такому випадку. Коли у невеличкому населеному пункті, де мешкає 500—600 чоловік, діють шкільна і публічна бібліотеки. Як відомо, фонд шкільної бібліотеки — здебільшого посібники, там мало художньої літератури. Дуже часто там працюють нефахівці. Якщо сільська громада, яка на свій кошт утримує всю соціальну інфраструктуру, не може утримувати обидві бібліотеки, то ми йдемо на те, щоб вони зливалися в єдину бібліотеку, але під егідою бібліотеки нашої системи, де книжковий фонд більший і різноманітнiший, де працюють фахівці і приміщення відповідає вимогам. Ми пішли на такий експеримент у Рівненський області. Це не є обов’язковим і примусовим для кожного населеного пункту. Тому говорити про масове злиття бібліотек було б передчасно.