Підземні камікадзе

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань оприлюднив чергову порцію своєї, прямо сказати, невеселої статистики по вітчизняному вуглепрому. Чергове зведення «відзначилося» хіба тим, що кількість постраждалих з початку поточного роду впритул наближається до круглої цифри: серйозних травм у підземних вибоях зазнали 988 шахтарів. Із них 47 (це вже дані Профспілки робітників вугільної промисловості) загинули, залишивши у більшості випадків сиріт, удів, сім’ї, в яких були чи не єдиними годувальниками...

Примітно, що найбільший внесок в офіційний індекс травматизму дали саме великі вугільні підприємства, на яких і кошти на охорону праці начебто в достатній кількості виділяються, і рівень механізації помітно вищий: шахтоуправління «Донбас» (168 постраждалих), ДП «Дзержинськвугілля» (115), ДП «Артемвугілля» (103), шахтоуправління «Південнодонбаське №1» (76). Про причини такої аномалії — трохи нижче.

А тепер — про скандальний резонансний висновок фахівців, що вивчають уплив негативних факторів вугільної шахти на людський організм. Згідно з оприлюдненими результатами новітніх досліджень Інституту медико-екологічних проблем Донбасу, так звані паспортний та біологічний вік професійного шахтаря різняться на 12—15 років. Іншими словами, робітник копальні віддає чверть свого життя за сумнівне право заробляти під землею на хліб насущний.

Не дивно, що середня тривалість життя українського гірника поступово зменшується: нині представник «гвардії труда» помирає в середньому в 55 років. Здебільшого не встигнувши навіть як слід скористатися пільговою галузевою пенсією.

НЕ ДИХАЙТЕ ГЛИБШЕ!

Серед причин фатальної шахтарської біди на першому місті, безперечно, стоять професійні захворювання. Найстрашніше серед них — силікоз, що виникає внаслідок постійного вдихання вугільного та кам’яного пилу. Аби захистити легені гірників від цього всепроникного шкідника, правила техніки безпеки вимагають працювати в очисній лаві винятково в респіраторах. Утім, у тісній темній дірі, де кам’яна «стеля» часом нависає на висоті ледь півметра, а температура сягає 40 і більше градусів Цельсія, такою вимогою часто-густо зневажають. Придивіться хоча б до журнальних знімків гірників, що тільки-но піднялися на-гора: хоч обов’язкові «пелюстки» респіраторів бовтаються на грудях у кожного, проте шкіра навколо носа й губ, які б мусили прикриватися захисним приладом, по-зрадницькому чорна...

В результаті порушники правил ТБ невідворотно стають кандидатами на одержання силікозної інвалідності: дихальні шляхи суцільно покриваються шаром дрібних кам’яних часток, що перешкоджають надходженню кисню в кров. Людині буквально стає нічим дихати. Інші подробиці цієї розповсюдженої та практично невиліковної шахтарської хвороби — для медичних професіоналів з міцними нервами.

Серед розповсюджених підземних недуг — шкірні інфекції (від потрапляння брудної шахтної води у свіжі поранення), радикуліт, пов’язаний з неминучими підземними протягами й різкими перепадами температур.

— Особливо небезпечні хвороби легенів, що тягнуть за собою ускладнення, — доповнює список директор Інституту медико-екологічних досліджень Донбасу Володимир Мухін. — Але погрозу складає й ціла низка інших захворювань. Бронхіти, наприклад. А ще вібрація від відбійного молотка чи потужного свердла, яким готують шпури для вибухівки, теж украй шкідлива.

Прості шахтарі перелічують фактори ризику, які не фігурують зазвичай в офіційних звітах. Зокрема, екзотичні «звірячі» інфекції, підхоплені від здоровенних шахтних пацюків, що призвичаїлися полювати на харчі з обідніх «тормозків» робітників. Вуглеруби також наполягають: попри заспокоювання санітарних служб, в підземних виробках таки спостерігається підвищений рівень радіації. Останнє твердження практично не накопичило доказів «за» або «проти»: адміністрації копалень рентгени в шахті самі не міряють, пильно слідкуючи за самодіяльними активістами, аби не пронесли на зміну якийсь там дозиметр.

СПИ. ПРАЦЮЙ. МОЛИСЬ

До речі, про традиційні шахтарські «тормозки». Ветерани на донецьких копальнях ще пригадують часи, коли робоча зміна, збираючись під землю, неодмінно отримувала калорійних сухий пайок. А подекуди примудрялися організувати гаряче харчування прямо на робочих місцях. На жаль, дармове пригощання за рахунок адміністрації («Тільки давай вугілля!») давно забуте. Типовий підземний перекус гірника, що важко «вкалує» фізично, нині здебільшого складається з кількох картоплин у мундирі, прихоплених з дому хліба, цибулини, у найкращому разі — сала.

Так само відійшли у шахтарські легенди пільгові відпочинок та лікування. Авжеж, путівок до санаторіїв Криму, зведених за радянських часів рахунком підприємств вуглепрому, рядові гірники все одно майже не бачили. Але ж існували шахтні профілакторії, де можна було пройти курс інтенсивної фізіотерапії, попити кисневі коктейлі та принаймні отримати «шахтарську» дієту з добрячим куснем м’яса тричі на день. Що з тими закладами здоров’я сталося внаслідок приватизації? На будь-якій з донецьких шахт вас охоче «просвітять»: мовляв, той профілакторій, розташований у затишному місті, перетворився на дачу «крутого пацана», цей став закритим мисливським клубом, а там узагалі «отаборився» VIP-бордель.

Масове закриття вугільних копалень в ході горезвісної «реструктуризації» поламало усталену традицію, коли гірник мешкав десь неподалік шахти. Тепер підземні професіонали з Макіївки щодня відправляються «давати країні вугілля» у Червоноарміськ, за десятки кілометрів від рідного міста. А з Торезу — до Селідового, терпляче витримуючи довгу та тряску дорогу у розбитому робочому автобусі. Вільного часу залишається лише аби вдома так-сяк виспатися. На копальні ж власник хіба що обладнає шахтарську капличку, де перед черговою зміною можна поставити свічку, сподіваючися таким чином гарантувати собі повернення на світ Божий. От, власне, увесь «соцкультпобут».

ЧЕРВОНЕ НА ЧОРНОМУ

Примітне явище на Донбасі нині: попри поступове падіння обсягів видобутку вугілля базова галузь регіону відчуває гострий кадровий дефіцит. Утім, секрет розкривається надзвичайно просто: шахти заманюють до себе так званих вибійників та інших малокваліфікованих працівників, згодних на суто фізичну роботу. Що поробиш, коли попит на «чорне золото» та, відповідно, ціни на нього стрімко зростають, але сучасна підземна техніка все ще лишається недосяжною через астрономічну вартість. Та й підготовку нових механізованих лав через недавню кризу фактично зірвано. От і рубають вугіллячко «онуки Стаханова» за допомогою відбійних молотків і дерев’яного кріплення, чого ніде, мабуть, у світі більше не спостерігається.

Сучасних шахт з комплексними лавами, оснащеними комбайнами, гідрокріпленням, на Донбасі залишилося стільки, що можна перелічити на пальцях однієї руки. Прийом туди, ніби в інститут міжнародних відносин, за величезним конкурсом. А таки потрапивши в штат омріяного підприємства, робітник, будьте певні, триматиметься до останнього, мовчки погоджуючись на виснажливу потогінну систему праці, нелегальні побори готівкою «для начальства», свідоме порушення техніки безпеки заради плану.

Більше того, шалене змагання за місця на «правильних» підприємствах породило практику, коли медична довідка про задовільний стан здоров’я, обов’язкова при прийомі на роботу, банально купується в лікарні. Шахтні адміністрації намагаються протистояти цьому ганебному явищу, влаштовуючи власним коштом позапланові медогляди та навіть знаходячи хитромудрі шляхи доплачувати фахівцям з поліклінік «за чесність». Проте статистика засвідчує тривожний стан речей: щороку кількадесят шахтарів помирають просто на робочому місті, не витримавши підвищеної температури та інших екстремальних «сюрпризів» вугільної шахти.

— Аналіз смертельного травматизму свідчить, що поточного року на кожен мільйон тонн видобутого вугілля припадає 2,46 людських життів, — повідомляє головний технічний інспектор профспілки працівників вугільної промисловості України Олександр Погребняк.

Уточнимо: за короткий термін цей фатальний показник виріс майже утричі. Шахтарі, яких за звичкою йменують «представниками мужньої професії», сьогодні відверто бояться виходити на чергові підземні зміни. Але вибору у більшості з них просто немає.