Покоління підвалів і горищ

Ідеш столицею, і здається тобі, що просто кишить вона маленькими волоцюжками. І біля гастрономів сидять, і базарами вештаються, і в трамваях із гармошкою ходять. Скільки ж їх у Києві? Сотні? Тисячі?

Лише минулого року працівниками кримінальної міліції на вулицях Києва було затримано 1128 неповнолітніх бродяг. За три місяці нинішнього - 385.

На жаль, більшість із тих, хто "спіймався" міліція змушена, протримавши у себе відпущені законом 80 годин (зігрівши та нагодувавши), відпустити. Оскільки, згідно з чинним законодавством, ні приймач-розподільник, ані Притулок для неповнолітніх, що відкрився 16 грудня минулого року не мають права приймати іногородніх. А тим часом ці діти приїжджають до Києва і блукають столичними вулицями саме тому, що йти їм просто нема куди.

Оскільки перед відкриттям притулку вихователі ходили підвалами, базарами, метро й запрошували волоцюжок до будинку, де є їжа та тепле ліжко, діти часто приходять у Притулок самі. Якщо вони прописані не в Києві, то їх приймають усупереч закону.

Ось типовий для тутешніх постояльців монолог. Оксана, 9 років: "Мене мама циганам продала, аби я жебракувала. А я не хотіла й сама прийшла до притулку. До мами я більше не хочу, і до циганів теж не хочу. Поки що тут побуду, доки не виженуть...".

Як правило, прошакам від 9 до 14 років. Найчастіше вони ніколи не ходили до школи. І не вміють ані читати, ані писати. Вициганювати гроші у перехожих їм доводиться з двох причин. Або змушують батьки - алкоголіки (наркомани), або таким чином вони заробляють(!) собі на хліб.

Саша, 7 років: "Я жила з мамою, і вона змушувала мене просити гроші у людей. Я знала, що мама однаково все, що я принесу, проп'є. І тому дрібняки віддавала їй, а рублі ховала в чобіток, аби купити собі поїсти. Та вона й там знаходила. Я ось зараз у притулку і зовсім не знаю, як вона там. Взагалі я намагаюся її надовго не залишати саму, а то з нею будь-що може трапитися. Одного разу мене довго не було вдома. Приходжу, а вона лежить і не дихає. Я покликала сусідів-наркоманів, вони дали їй якісь таблетки від серця, і вона опритомніла ...".

Костя, 8 років: "Мене на Ленінградській площі міліція забрала. Мама сказала, щоб я йшов і не приходив більше. Ну, я й пішов. Майже шість місяців жив у підвалі, спав на трубах, вони теплі. Інколи в метро. Ні, я не крав. Не хотілося. Просили з друзями гроші у людей. Купували їжу. За один день зо п'ять гривень можна заробити...".

Часто трапляється, що працівники Притулку змушені виганяти й тих дітей, які прописані в Києві. Згідно із законом перебувати в Притулку дитина може не більше як тридцять днів, за які працівники Притулку повинні вирішити її подальшу долю. Наприклад, відправити до будинку-інтернату, заздалегідь позбавивши тата з мамою волоцюжки батьківських прав, що, як відомо, за місяць зробити неможливо. Тим паче, що діти, які потрапили до Притулку, не мають навіть свідоцтва про народження.

Вихователі Притулку розповідають, що більшість дітей, які потрапляють до них, - токсикомани. Починають нюхати клей тільки тому, що "після клею" не хочеться їсти. Іноді малюків привчають до клею дорослі: дітьми-токсикоманами набагато легше керувати. Перші кілька тижнів у Притулку 7-10-річні діти "борються" з так званою "ламкою"...

Вероніка, 7 років: "Дуже важко просити гроші. Мама: "Йди та йди". Скільки ж можна... Їсти хочеться, а мама всі гроші собі забрала. Понюхаєш - легше стає. Я перші дні у Притулку і кричала, і на стіни кидалася. А потім нічого, заспокоїлася".

Цікаво, що майже всі волоцюжки дуже люблять малювати. На їхніх малюнках найчастіше - чорні будинки з маленькими, забитими віконцями за огорожею у вигляді букви "М".

Мама...

Провівши деякий час у притулку, від'ївшись і відіспавшись, вони починають малювати сонце і метеликів. Та от біда: найчастіше цим дітям знову доводиться повертатися на вулицю. Бо держава піклується про них, мов та "мама"...