Про феномен кролевецьких рушників

Той, хто хоча б один раз бував у мальовничому північному Поліссі України, особливо у Кролевецькому районі на Сумщині, назавжди запам’ятає його чудові краєвиди. Там на 1,3 тис. кв. км сконцентровано красу та довершеність природних дарів і людських талантів. Незвичайною, оригінальною особливістю краю стали витвори народного промислу місцевих ткаль — незрівнянні кролевецькі рушники, які через поєднання червоно-білих кольорів стали знаменитими на увесь світ.

Хто й коли вперше запропонував таку колірну гаму, точно не відомо, однак більшість дослідників кролевецького ткацтва (М. Мусієнко, А.Кибальчич, Є. Спаська, А.Карась та ін.) схиляються до думки, що на такий вибір вплинули природно-етнографічні особливості краю.

Доступним матеріалом для рушникового ремесла були коноплі та льон, які вирощувались на Кролевеччині. А от використання червоного кольору пов’язують з фарбуванням ниток червцем — комахою фіалково-чорного кольору (Coccus іllіcіs), що живе на листі дуба. Їх збирали в червні, сушили і виробляли червону фарбу всіх відтінків (від ясно-червоної до темно-бурої). Крім того, фарбу добували з коріння марени, крапу (Rubіa tіnctorum), які висушували та перемелювали на порошок.

Художній образ кролевецького рушника увібрав основні риси української селянської орнаментики: розетки, коло, ромби, квадрати, трикутники, зірки тощо. На давніх рушниках місцевих майстрів пломеніють стилізовані квіткові мотиви, вазони із квітами, схожими на тюльпани, медальйони «журавлі», а також «свічники», з яких, мов полум’я, піднімаються вгору червоні ружі, збагачені творчою фантазією майстрів. Оздоблювали свої витвори мистецтва кролевецькі ткалі широкими поперечними смугами орнаменту із сюжетними акцентами типу медальйонів по краям рушника, що йшли ламаною лінією, розміщеною в кілька рядків. Важливим атрибутом кролевецької орнаментики є «дерево життя», що символізувало вічний міфологічно-духовний зв’язок минулого із сучасним та образ жінки-матері богині Берегині.

Характерною особливістю кролевецьких рушників є використання традиційної техніки перебору з ремізно-човниковим ткацтвом.

Цей вид ткацтва пов’язаний із введенням багаторемізного ткацького верстата, кількість ремізок якого доходила іноді до 12—16. Наприкінці ХІХ ст. ткацький верстат прикрашав майже кожну кролевецьку оселю. Навіть за радянських часів у багатьох сільських хатах у зимову пору року невтомно працювали над створенням кролевецьких шедеврів натрудженні за літо жіночі руки. Більше вісімдесяти років працює Кролевецька фабрика художнього ткацтва (тепер комунальне підприємство «Кролевецьке художнє ткацтво»).

Ось таким — самобутньо-оригінальним виявився феномен реалізації високої майстерності народного ремесла Кролевеччини, що прославив наш край далеко поза його межами. Говорю «наш», бо я родом звідтіля.

Подорожуючи Україною, серед музейних експонатів неодноразово зустрічала кролевецькі рушники, вкотре захоплюючись їхньою оргигінальністю. Однак цінність українського самобутнього народного мистецтва виявляється у «живих», активних діях його популяризації. Семе повернення до духовних джерел минулого і демонструє безперервність поколінь. Кролевеччина запропонувала свій, оригінальний засіб презентації краю, започаткувавши проведеня літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники».

Уперше така ідея прозвучала з вуст нашого поета-земляка Михайла Шевченка, який у травні 1993 року разом з учасниками міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій...» завітав на свою малу батьківщину — місце останнього перебування в Україні геніального українського Пророка. Вдумливо, мудро віднеслася до цієї ідеї районна влада, розуміючи, що проводити фестиваль у холодній, злиденній, напівтемній, у буквальному розумінні цього слова, Кролевеччині було непросто та відповідально. Організатори вирішили проводити таке мистецьке дійство восени, по завершенню всіх польових робіт. Попри всі негаразди, у листопаді 1995 року успішно стартував І Всеукраїнський літературно-мистецькій фестиваль «Кролевецькі рушники». Починаючи з 2000 року, фестиваль отримав державну підтримку: його було включено до основного плану культурно-мистецьких заходів Міністерства культури України. А найбільше визнання приніс 2007 рік, коли фестивалю присвоїли статус міжнародного.

З року в рік подія відбувається наполегливими стараннями невтомного та незмінного організатора Михайла Шевченка, талановитого керівника відділу культури і туризму Кролевецької районної державної адміністрації Валентини Зенченко, обласної та районної влади.

Фестиваль у Кролевці — це перш за все належна відданість традиціям. Особливе місце у дні високого мистецтва займають заходи по вшануванню Тараса Шевченка. Поліське містечко пишається тим, що її земля знала його подих та поступ, розділяла з ним останні дні перебування в України та проводжала у вічність по дорозі на Чернечу гору. І тому, згадуючи Великого Кобзаря, біля пам’ятника завжди людно: звучать промови, читаються вірші, останніми фарбами осені майоріють квіти. А значить, не вмерло, не знищилось у роки тотальної русифікації у найвіддаленіших куточках України ні вічне слово Кобзаря, ні сила українського духу, ні слава, ні воля...

Фестивальні дні у 2009 році співпали у часі з урочистостями з нагоди 90-ї річниці з дня народження видатного майстра українського перекладу, нашого земляка — Миколи Лукаша. По-особливому піднесено пройшов літературний вечір «Великий феномен великого народу» за участю науковців, літературознавців, митців з Києва, Глухова, Сум та Кролевця. Важливо те, що рушниковими дорогами саме у фестивальні дні повертаються до рідного краю із часів вимушеного забуття люди-легенди, люди-феномени.

Урочисто в рамках фестивалю відбулося святкування 100-річчя з дня заснування Кролевецького вищого професійного училища, яке першого грудня 1909 року розпочало свій відлік історії як Кролевецька нижня реміснича школа, що готувала гончарів, ковалів, ткаль. Сьогодні в стінах навчального закладу отримують освіту майбутні будівельники, техніки-конструктори, перукарі, продавці, ткалі ручного художнього ткацтва.

Цінним здобутком фестивалю завжди є виступи сільських художніх самодіяльних колективів. Усіх присутніх глядачів надзвичайно вразив виступ школярів с. Червоний Ранок — віршами місцевої поетеси і композитора, жінки-легенди Надії Данченко, Берегині ІХ літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники» (вона втратила зір ще в юнацькі роки, але бачить душею і серцем). Особливою енергетикою імпонував глядачам виступ дипломанта Всеукраїнського конкурсу «Пісенні крила Чураївни» — хореографічного танцювального колективу «Зодіак» Будинку культури с. Алтинівка, який представлено на звання «народний». Ці та інші виступи сільських колективів довели, що мірилом єднання всіх людей праці є духовна краса та любов до мистецтва.

Останніми роками заслуговують на визнання своїми шанувальниками сценічні костюми від місцевих дизайнерів, які досить вдало використовують увесь колорит та оригінальність самобутньої місцевої вишивки. Гармонійне поєднання червоно-білих кольорів виразно доповнювало етнографічний окрас літературно-мистецького фестивалю.

Яскравими виступами загальний сценічний образ свята створили колективи та виконавці з Шосткінського, Глухівського, Конотопського, Білопільського, Роменського районів Сумської області, м. Чернігова, м.Києва, м. Севастополя, м. Брасів (Російська Федерація), м. Бобруйськ (Білорусь), Китайської Народної Республіки.

Визначною подією фестивалю завжди є вшанування Берегині літературно-мистецького свята — окремої особистості або колективу. Цьогорічний фестиваль обрав «Берегинями-2009» заступника міністра культури і туризму України Ольгу Бенч та колектив комунального підприємства «Кролевецьке художнє ткацтво» (керівник — Галина Ніжник). Нелегкі часи зараз переживає колектив підприємства. Але, завдячуючи невтомній енергії Галини Кирилівни Ніжник, оригінальні вироби кролевецьких майстринь користуються попитом не тільки на Сумщині, а й поза її межами.

Ось так на мистецькій карті України утвердився фестиваль «Кролевецькі рушники».