Приборкання гендера

Якщо суспільство прищеплює своїм громадянам, що амбіційна жінка — нонсенс, а справжній чоловік не може бути емоційним і ніжним, то воно порушує права людини. Люди мають самі визначати лінію своєї поведінки, незалежно від статевої належності. Тепер в Україні це відстежуватимуть і заступники глав обласних адміністрацій, що відповідають за реалізацію гендерної політики. Мета їхньої діяльності — гендерний паритет, який вирівнює можливості людини незалежно від статі та нейтралізує упереджений вплив на особистість.

Застарів фемінізм, який захищає тільки жінок. У сучасному суспільстві вже працюють гендерні організації, що відстоюють права і жінок, і чоловіків. Наукові дослідження підтверджують — соціальні відмінності між чоловіками та жінками не такі великі та створюються переважно вихованням. Чоловіки та жінки не «з різних планет», а з однієї, і заданість біографії тільки від статі — найпоширеніша несправедливість.

І впровадження гендерного підходу до державної політики — не тільки данина європейській моді. За статистикою ООН, 2/3 роботи припадає на частку жінок, і тільки 1/3 — чоловіків. У той же час 1/3 всіх зарплат припадає на частку жінок, 2/3 — чоловіків. 1% всього майна належить жінкам, інші 99% — чоловікам! Україна додає свої цифри до цього несправедливого переліку. Надзвичайно мале представництво жінок у вищому ешелоні влади, а Сюзанна Станiк — поки що єдина жінка-посол. Зарплата жінок в Україні становить 70% від зарплати чоловіків, а серед скорочених їх 62,6%. Жінки більше страждають від насильства в сім’ї та торгівлі людьми. Не легше чоловікам. Тривалість їхнього життя на 11 років менша за тривалість жіночого.

Історично склалося так, що в Україні жінка мала немалі майнові права і користувалася впливом у сім’ї (див. довідку). Дійсно, можливості українських жінок — і селянок, і панянок у період Київської Русі та в середньовіччі разючі. Завдяки цьому періоду повага до жінки вросла в ментальність нашого народу. В сучасній Україні щодо цього похвалитися особливо нічим. Тому перед новим владним інститутом вирішення гендерних проблем стоять значні завдання. Заступників мерів чекають і реальні справи — від створення робочих місць до проведення конкурсів краси в колоніях. Але передусім — подолання суспільних стереотипів на регіональному рівні. Належить освоїти новий для нас гендерний пласт — чоловіків. Вони рідше скаржаться на насильство в сім’ї, по-своєму страждають через моральні «заборони на професію» і не можуть залишитися вдома з дітьми, навіть якщо мають до цього схильність.

Психологи вважають, що існує досить дійовий спосіб боротьби з насильством над особистістю — підвищення самооцінки. Людина, яка себе поважає, не стане жертвою обставин. Полюбити себе, прийняти свою особистість з усіма недоліками і навчитися приймати світ таким, яким він є, навчають на курсах «Жінки для жінок» міжнародної організації «La stradа». Поки що ж у нас переважно не попереджують проблеми, а просто допомагають пережити важкий період жертвам насильства в притулках (вони є в усіх великих містах). Нинішній нелегкий період розвитку держави наклав свій відбиток на цю проблему.

А що за горизонтом? Постгендерне суспільство, де кожен може бути і скромним, і владним, де турботливість і честолюбство однаково винагороджуватимуться суспільством. Де не буде образливих анекдотів про короткий розум і довгі коси, а рівність статей буде побудовано на збереженні та повазі відмінностей. Але ніщо не нове під місяцем. Стверджують, що Ісус Христос поєднував у своєму характері чоловічі та жіночі риси, а Біблія готує такі якості кожній дійсно довершеній людині. А першим гендерним активістом був, напевно, Платон, який сказав: «Чи є в Державі щось краще за можливість віддати належне як жінкам, так і чоловікам? Звичайно, немає».