РIЗНI ЛЮДИ

Для фотохудожників сьогоднішні українці — матеріал невичерпний. З одного боку — глобалізація приносить в Україну нові тенденції. З другого — вона мирно (поки ще) уживається з українською культурою і набором ментальних особливостей її жителів. У фотосесії зроблено спробу створити ефект контрасту і одночасно схожості зрізу поколінь XX і XXI століть в Україні.

Спочатку серію фотографій планували назвати «Різні люди», і це якнайкраще відображає задум її автора. Зйомка була студійною, стиль і методи — документальні. Близько 40 робіт (а планується їх створити ще 120—150) виконано в єдиній образотворчій манері. Концепція означала, що на однаковому фоні, в ідентичному світловому рішенні буде сфотографовано різні типажі. Об’єктом дослідження І. Гайдая стали як знамениті наші співвітчизники — співаки, актори, художники, письменники, так і пересічні громадяни — робiтники, вчителі, пенсіонери... Головним критерієм при відборі моделей була фактурність і фотогенічність самої людини. Наприклад, безвісний працівник метрополітену Микола Калюжний потрапив у поле зору фотографа завдяки шикарній бороді, молода мама з сином-карапузом — своїй радісній красі. Цікаво, що практично всі учасники проекту фотографувалися без гриму і у своєму щоденному одязі. Виняток склали тільки актори. Проте грим і сценічні костюми для них такі ж природні, як нагота — для професійної моделі, або смокінг — для дипломата.

На кожну людину йде від десяти до сорока дублів. Куди більше часу — на підготовчий період. Потрібно і поговорити, і почаювати іноді. По-перше, це полегшує процес зйомки: замкнені люди стають розкутими. А ще і самому автору цікаво краще знайомитися зі своїми героями.

Проект фінансувався студією І. Гайдая, але зараз, коли в планах фотографа — видання повноцінної книги обсягом близько 150 сторінок, її потужностей вже явно недостатньо. Тому Гайдай з однодумцями тепер шукає людей, для яких, як і для нього, книга з портретами також стане справою принципу. Незабаром студія переїжджає у Карпати. Там Ігор має намір виконати давню мрію — зняти оспіваних Коцюбинським і Параджановим автентичних гуцулів. Далі — шахтарський регіон, просто села в глибинці, де, як і раніше, ще можна зустріти тих самих «хустиночка мережана, вишиваная...» Саме тоді, після завершення цього турне, Гайдай і сподівається видати книгу, тому що зараз у його колекції в основному кияни, чого, як визнає сам автор, явно замало для повної реалізації задуму.

Особистість фотографа в цьому проекті, вважає Гайдай, другорядна. Звідси однаковий фон і освітлення, щоб не впливати на процес, а, швидше, його споглядати. У роботі він постарався привернути увагу до головного — людини, особистості. І судячи з усміхнених облич, українці вступають у новий вік з оптимізмом.