А ще кажуть, що в країні немає на кого рівнятися...
У Лондоні завершилися Параолімпійські ігри-2012, які стали для нас найрезультативнішими за всю історію — 84 медалі
Кінець минулого тижня приніс Україні таке необхідне самоствердження: спортивні перемоги паралімпійців у Лондоні два тижні заряджали нас позитивними емоціями, і ось Україна — на четвертому місці. А яке піднесення, відчуття тріумфу було після чергової перемоги Віталія Кличка! Все це дає нам такі, на жаль, рідкісні, але дуже потрібні переживання гордості за країну, відчуття єдності. І якщо в тому, що у поєдинку з Чарром, Віталій Кличко удев’яте відстоїть титул WBC, не сумнівався практично ніхто, то зовсім інші переживання давали нам перемоги українських паарлімпійців. Адже одна справа спостерігати за боєм молодого, повного сил, красивого спортсмена-політика, і зовсім інша — слідкувати як самостверджуються люди з фізичними обмеженнями.
Хто сказав, що вище голови не стрибнеш? Плавці Наталія Прологаєва із трьома золотими та однією срібною медалями та Максим Веракса з таким самим результатом переконують, що людина може все. Все, що намітить, все, що захоче. «Немає «не можу», є «не хочу», — кажуть і спортсмени, і психологи. В кожній людині закладений потенціал, але скільки із нього ми, здорові, у своїй інерції, реалізовуємо? Натомість люди з особливими потребами із даного їм мінімуму (коли немає ніг чи вони не працюють, коли не дає вільно пересуватися ДЦП, коли не бачиш чи не чуєш) беруть максимум. Справа — у силі характеру, в цілеспрямованості, справа у самій людині.
«Якось моєму чоловіку в розмові хтось сказав: «Вона в тебе — каліка». А чоловік відповів: «Вона — інвалід, а каліки бувають з руками і ногами», — розповіла ВВС Алла Лисенко з Дніпропетровська, яка на ХІV Параолімпійських Іграх у Лондоні завоювала золоту нагороду у дисципліні «академічне веслування».
Життя більшості спортсменів-паралімпійців, ділиться на два періоди — «до» (травми, нещасного випадку), коли вони були здоровими, жили, як ми, не здогадувалися яке це щастя вільно рухатися, і «після» — коли треба було відкривати нове дихання, збирати силу волі в кулак і жити далі. Так сталося й з Аллою Лисенко, яка після нещасного випадку на залізниці втратила обидві ноги і тепер пересувається на візку. Аллі 43 роки, і вона вже тричі ставала чемпіонкою світу в академічній греблі.
«В мене завжди був сильний характер. А після того випадку мене дуже підтримав чоловік, сім’я, родичі. Я втрималася, не дозволила собі розкиснути, бо в якийсь момент зрозуміла, що в мене є два варіанти: або здатися, або все зробити для того, щоб жити повноцінним життям, радіти світу», — розповіла Алла Лисенко.
У кого депресія, у кого немає настрою, все обридло і десь загубився сенс життя, поспостерігайте за тим, як стають чемпіонами світу інваліди, як вони борються, як вони долають самі себе, подивіться на їхні емоції, на їхні вирази обличчя, зрозумійте, як вони цінують кожен день, кожен шанс, який дає життя.
Без сумніву, це стосується усіх 155 українських спортсменів, які виступили в Лондоні у 12 видах спорту. Ми — на четвертому місці із 84-ма медалями (32 золоті, 24 срібні та 28 бронзові). Наша команда показала найкращий в історії Паралімпійських ігор результат — відтоді, як вона почала брати в них участь у 1996 році. Україна у Пекіні у 2008 році також посіла четверте місце, але з меншою кількістю медалей: тоді спортсмени виграли 24 «золота». Вище українців розмістились команди Великої Британії, у яких 120 медалей (34 золоті), росіяни — 102 медалі (36 золотих) та китайці — 231 медаль (95 золотих). Австралійці опинилися на п’ятому місці — 32 золота, 23 срібла та 30 бронз. Найкращими спортсменами за кількістю нагород стали плавці Наталія Прологаєва із трьома золотими та однією срібною та Максим Веракса — з таким самим результатом.
Президент Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич казав, що задоволений таким результатом: «Рекорд Пекіна побито. Результативно ми виступили краще. Динаміка є, і ми сьогодні залишаємось лідерами світового паралімпійськорго спорту. Всі відмічають, що в України не один чи два профільні види спорту, хоча й у легкій атлетиці та плаванні ми й здобули найбільше медалей, але ми також веземо золото у велосипедному спорті, дзюдо, навіть у стрільбі, де в нас ніколи не було золота».
Слоганом Паралімпійські Ігри-2012 було «Inspire a generation», тобто, «Надихати покоління». Українська команда з цим «завданням» блискуче впоралася: 16 років участі у змаганнях, і щороку — все кращий результат.
