Ще раз про красу Нові чоловіки
Краса врятує свiт
(Найпопулярнiший, але найменш зрозумiлий вираз Ф. М. Достоєвського)
Важко міркувати на тему «нового чоловіка», не згадуючи «нову жінку». Адже нові риси з’являються внаслідок взаємин між цими двома.
У ХХ сторіччі сталося змішування ролей чоловіка і жінки. Воно почалося наприкінці ХIХ століття, коли жінки стали боротися за свої права. (Треба зазначити, цілком справедливо. Через патріархальний перекіс — чоловіки все більше виявляли до дам неповагу). Але похапцем відвоювали частину чоловічих. Чоловік, поступившись частиною своїх прав, підкинув і обов’язки. Відповідно жінки стали більш мужніми, а чоловіки — жіночними.
У ХХ столітті, особливо у другій його половині, ця тенденція досягла максимуму: частина жінок стали грубими, а частина чоловіків стали голубими.
На зламі тисячоліть і епох Теун Марез, південноафриканський Толтек (людина знання), написав важливу річ: «Людство досягло періоду дорослішання». Інфантильні ігри закінчилися!
Багато хто зрозумів, що краще виконувати свої функції. Розпочався природний розподіл ролей: чоловіки «пригадали» про своє призначення, дами — про своє. Кожен тепер розуміє, що має сенс розвивати здібності в рамках власного таланту і статі — це значно ефективніше. Якщо чинити навпаки — зникає гармонія, людина починає себе ламати і врешті- решт руйнує... Відповідно «нові» чоловіки і жінки — добре забуті «старі». Все дуже просто. Але ця простота на новому рівні свободи і, я б сказав, на новому рівні ясності й ПОВАГИ ДО СЕБЕ І ЗДІБНОСТЕЙ ПРОТИЛЕЖНОЇ СТАТІ.
Повага — прямий наслідок свободи. Раб не поважає нікого, а панів — боїться. Про імперію, до складу якої входила Україна, поет написав: «Страна рабов, страна господ».
Класик української літератури Тарас Шевченко був кріпаком, тобто рабом. Він і закликав: «... кайдани порвіте...» І це сталося 1917року. У червоний час, як зазначив Булгаков вустами Шарикова, пани опинилися в Парижі. Найсильніші серед рабів — «вибилися в люди». Але при цьому рабських звичок не позбулися (особливо при такому Хазяїні, як Сталін). А може, ці звички ще більше зміцнилися в них.
За нашого часу, коли «страх згори» щез, залишилася ТОТАЛЬНА НЕПОВАГА один до одного: народу до керівників, начальників до підлеглих, чоловіка до жінки і навпаки (суперечки в дусі: «Ти — козел! » — «А ти — дурепа!») Відсутність поваги, а значить і краси, видно в усьому: починаючи з вчинків політиків і закінчуючи потворними архітектурними ансамблями.
Але в останній період, період приходу політсвободи, настало розкріпачення громадян НА ОСОБИСТОМУ РІВНІ. Найсильніші (і найбільш далекоглядні) з них зміркували, що важливою є не лише Сила (наприклад, у вигляді грошей), але й Гідність. Відповідно, наскільки вони стали дотримуватися морального кодексу, настільки їх вчинки стали красивими. До цих людей з’явилася повага (а в країні рабів — немає авторитетів), і потроху шанобливе ставлення стало поширюватися всюди. Це прослiдковується навіть у сферi обслуговування, вона стала «людянішою» (наприклад, зникли хами-офіціанти).
Ця повага перейшла й у сферi стосунків «чоловік — жінка». Тобто новий чоловік — це вільна людина, а не раб. Галантність, рішучість, щирість і відповідальність — риси нового чоловіка. Але так само м’якість, витонченість, інтуїція, щиросердність — риси нової жінки. І все це на новому рівні свободи, тобто поваги один до одного. Можливо, це трохи ідеалізовані образи. Але хто нам заважає прагнути до ідеалу? Принаймні, це набагато цікавіше, ніж лізти назад, у рабство. Якось одного дня, на трьох зупинках поспіль, я зустрів по п’яному сплячому парубку, які стояли навколішках. Час прокинутися, потверезішати і перестати бути рабом! П’яна країна, що стоїть навколішки, навряд чи прикрасить собою «світову спільноту», куди, судячи з офіційних заяв, ми так рвемося!
