Скрипка продовжує дивувати
У Києві пройшла презентація сольного альбому музиканта «Відрада»
22 червня на відкритому сценічному майданчику в Центральному парку культури та відпочинку, що на Печерську в Києві, відбулася презентація сольного альбому Олега Скрипки «Відрада». Йому передували два диски: у 2000 році — живий запис з сольного концерту в Національному технічному університеті України «КПІ» «Live in Kiev» та у 2001-м — його діджейська робота здебільшого з «вевешними» композиціями та двома піснями з радянських кінофільмів.
«Відрада» — це романси! Український —«Не питай», французький 60-х років «Тomble la neige» Сальвадора Адамо, російський «Не пробуждай воспоминанья»); блюз (радянський «Ромашки спрятались»); фолк (карпатська танцювальна «Ой, та, хто горя не знає», іспанська народна пісня); реггі — (французький реггей «Rien de rien») українською, французькою, англійською, російською мовами. «Такий вибір пісень — це the best парад протягом мого життя, творчого шляху, — говорить Олег Скрипка. — «Тomble la neige» Сальвадора Адамо я слухав ще в дитинстві, у батьків була ця платівка. Потім дуже довго її не чув. І раптом, рік чи два тому, знову натрапив на неї. Нахлинули спогади дитинства, і, може, це стало поштовхом для того, щоб такий альбом записати. А «Fever» пам’яті Елвіса Преслі, наприклад, співав у Франції. «ВВ» запросили підіграти колективу сучасної хореографії з Англії на експериментальному фестивалі. Для цього треба було вивчити два треки Преслі. То були перші й останні пісні, які співав англійською. Вони залишилися в пам’яті, і я вирішив їх аранжувати з баяном. Елвіс Преслі з баяном — переконаний, це саме те, що треба».
Над «Відрадою» співак працював упродовж двох років у перервах між гастролями та організацією вулиць-вечорниць («День» за 18 червня писав про вулицю-вечір українського романсу, зініційовану лідером «ВВ». — Ред .), підготовкою до етно- фестивалю «Країна мрій», що пройде 10— 11 липня на Співочому полі в Києві. Вийшла вишукана колекція версій відомих пісень «всіх часів і народів» із домішкою меланхолійної поезії, лірики, того гумору, що властивий тільки йому. А втім, переконайтеся самі... На запитання — чому, власне, назвав цю сольну роботу «Відрадою», Олег Скрипка відповів: «Десь на межі 1970—80-х ми втратили душевність пісні, її ліричну суть. І почали домінувати якісь штучні тексти. Мені хотілося показати, що старі пісні про кохання, розлуку, біль та смуток (деякі з них стали хітами кількох поколінь) досі цікаві й живі, лишень треба вдихнути той вогонь, що був у них від початків. Я надав їм тільки легкий відтінок сучасності... І нині деякі співатиму в супроводі оркестру «внутрішніх сил», як жартома їх називаю, подібного до того справжнього оркестру МВС, що знімався у кліпі «Каліфорнія»: легкі барабани, контрабас, жіночий мелодійний спів».
Удалий задум — живий концерт на літній естраді. Це було співзвучно настроям альбому. А також пробуджувало ностальгію у людей зрілих, а молоді мали змогу уявити, як це відбувалося в 1970-х — початку 1980-х.
Олег Скрипка виконував романси «Ніч здіймає ніжні вітрила», вже згаданий «Тоmbe la neige» Сальвадора Адамо; «Черемшину», заспівану в стилі блюзу; українську народну пісню «Ой, у вишневому саду» — у стилі румби; відомі вже «Горіла сосна, палала», «Я кохаю тебе, Галю», «Стривай паровозе, не грюкайте, колеса» (музика російського автора Зацепіна, переклад «ВВ») та «Саlifornia/Каліфорнія», на яку було знято кліп на тій же літній естраді. Співак незмінний на сцені — блискуча гра на баяні, звичне пом’якшення «л» на українсько-полтавський чи то французький лад і... володіння публікою. Та шаленіла: співала разом з ним, танцювала, плескала, просила повторити «на біс». А відразу після презентації всі плакати із зображенням Скрипки вмить зняла, вистоюючи потім чергу за його автографом. «Я ніколи не бачила Олега Скрипку вживу, — говорить прихильниця Ірина Русіна. — Нині прийшла раніше, аби зайняти місце в першому ряду. І нарешті побачила легенду «ВВ»! Коли він тільки вийшов, я подумки йому бажала, аби все пройшло добре. Так і вийшло — все супер!»
P.S. Плакат із своїм зображенням Олег Скрипка підписав «Дню» на очах у всієї глядацької аудиторії, побажавши газеті мільйонного тиражу, і урочисто передав його головному редакторові Ларисі Івшиній.
