СМИСЛИ

ЩАСТЯ-2

Слідом за запорожцями з цих місць «закивало п’ятами» і все інше: віковічні дуби, величезна кількість риби, дикі коні (тарпани) і багато що інше. Останніми звідси пішли дикі кози — їх ще спостерігали тут навіть у 80-х роках XIX сторіччя... Хоча це і не зовсім так — адже залишилися скарби! Дід Василь Гончаренко розповідає (див. Я. Новицький. Твори у 5 томах, том 1. стор. 407): «Ти знаєш Ляшенка? А я тобi скажу, як вiн розбагатiв. Iз Сiчі прийшов голий, а став купцем на весь Олександрiвськ (нині Запоріжжя. — С.Г.)... Одного разу, значить, зiбрався вiн по рибу на Старе Днiпро i спiзнився. Смерком перекинувся каюком на Хортицю i пiшов степом. Іде той, iде стежком — коли дивиться — бiлiє пеньок та немов ворушиться. Порiвнявся з ним i сказав, де вiн у бiса взявся? Тiко що вимовив, а козеня плиг йому на плечi й сiло... Далi як придаве нiжками, як придаве хвостом в спину... Ляшенко став мов не свiй, мов конем — та зразу як побiжить. Став перебiгать шлях, що йшов вподовш острова, а козеня його за вуха, мов за вуздечку, смик, — i повернуло шляхом. Бiг вiн верст вiсiм, до Вищой голови, де стояв старий дуб. Добiг, а на Кiчкасi i заспiвали третi пiвнi. Козеня брязнуло грiшми i розсипалось. Ляшенко давай збирати... З того часу кинув рибу ловить, став торгувати сiлью, дальше открил лавку, постоялий двiр i пiшов жити. От тобi i щастя як трясця, — сказав дiд, — кого схоче, того i нападе».

СВОЯ АМЕРИКА-3

(Волинь — Запоріжжя)

Вони завжди дуже тонко і гостро відчували один одного, поки перебували в одній (українській) системі координат. Нащадок гедиміновичів волинський князь Дмитро Вишневецький (Байда) 450 років тому заснував тут місто та фортецю на малій Хортиці. Відтоді цей острівець-супутник Хортиці так і зветься — Байда. Виходець з Острога-міста (деякі, правда, називають Кам’янець) красень та сміливець волинянин Северин Наливайко тут, спільно із запорожцями, також воював немало. Ну, а про випускника братської школи в Острозі Конашевича-Сагайдачного та й взагалі тут складено легенди і перекази. Хіба лише для відродження православ’я князь Василь-Костянтин Острозький засновував ці школи? Нові землі — своя Америка вабила до себе їхніх старанних слухачів та учнів. І воїнів-захисників своєї української землі!

ДЕНЬ

Кожен день наш завжди означає нескінченно багато. Адже недаремно і перші учні Ісуса — апостоли — в подальшому повірили в нього, в повному розумінні, лише тоді, коли «пішли і побачили, де він живе, і пробули в нього день той» (див. Ін.1,39).

ЛИЦЕМІРСТВО

В Москві 1921 року в холодній, тісній квартирці в Шереметіївському провулку, куди тільки вчора вселили повію, а комендант ходив по коридору і кричав: «Якщо не поставите їй ліжко, в двадцять чотири години ви будете виселені», князь Сергій Михайлович Волконський записує:

«Не для того більшовизм все перекинув, не для того замість лицемірства поставив цинізм, щоб ми на пустому місці цього цинізму відновлювали лицемірство» (див. Волконський С. М. Мої спогади Том 2, М, «Искусство», 1992 р., стор. 117). Лицемірство в царській Росії концентрувалося в змішуванні понять «російскості» і «православ’я», у вирішенні питання духовності — свободи совісті. «Російський — означає ТІЛЬКИ православний! «в цьому концентрувалася вся офіційна ідеологія тогочасної Росії. Однак, хіба не саме вона зіграла ВИРІШАЛЬНУ роль у тотальному руйнуванні цієї держави в 1917 році? Минули роки... І що ж? Невикорінне в російській свідомості лицемірство знову відроджується в сучасній Росії. І знову, за офіційною ідеологією, іновірець — це ніяк не російський, він НЕ ТІЛЬКИ НЕ ПОВИНЕН, АЛЕ Й НЕ МОЖЕ ЇМ БУТИ...

PEREAT MUNDUS, FIAT — INJUSTITIA

(Нехай загине світ, та здійсниться неправосуддя)

Такий, невисловлений прямо лозунг проголошується нині всіма нашими різнокольоровими партіями. Досить лише одного (політично заангажованого) запиту в який-небудь (навіть районний!) суд, щоб відмінити у нас абсолютно все: указ Президента, постанову Уряду, закон парламенту. Ось і виходить, що ми знову і знову наступаємо на все ті ж, ГРАБЛІ НЕВІДПОВІДНОСТІ — причин та наслідків. Хоч причина у нас дуже часто буває вигадана, мізерна і зовсім нікчемна, але викликає вона обвали і руйнування (в політиці, економіці, культурі) серйозні, дійсні та реальні...

ПРО ПОДОРОЖІ

У Джанні Родарі є дуже цікава казка про подорожі. Точніше, про їхнє значення...

Одного разу мавпи, що жили в зоопарку, відправилися подорожувати. Ну... скажімо так, щоб поповнити свою освіту. Отже, йшли вони йшли, потім зупинилися і одна з них спитала:

— І що ж ми бачимо?

— Клітку лева, басейн з моржами та будинок жирафа.

— Який дивний світ! І як корисно подорожувати! — вирішили мавпи.

Вони рушили далі.

— Що ж ми бачимо тепер?

— Будинок жирафа, басейн з моржами та клітку лева!

— Який дивний світ! Проте, подорожувати також корисно!

Вони знов відправилися в дорогу і завершили подорож на заході сонця.

— Ну, а тепер що ми бачимо?

— Клітку лева, басейн з моржами та будинок жирафа!

— Який нудний цей світ! Постійно одне й те ж саме. Немає жодного сенсу подорожувати світом!

Ще б пак! Вони ж подорожували, та тільки... не виходячи з клітки, — просто крутилися на одному місці, як конячки на каруселі...

ПОВЧАЛЬНО

І цікаво... Князь Сергій Михайлович Волконський, онук відомого декабриста, в своєму тамбовському маєтку (Павловці) влаштував меморіальний «сибірський коридор» — портрети, види, документи, речі, що були колись у Сибіру»... все це говорить, розповідає: Благодатський рудник, Чита, Петровський завод, Ангара, Амур, види казематів, дід мій та бабуся в своїй камері 54. Повість страждання і терпіння, висоти і упокорювання... Як мало хто знає це. Як мало взагалі у нас цікавляться. Ні разу жодна школа міста не подумала організувати екскурсію. Як не показати учням... Ні, нещасних дітей водили, в липні місяці (йдеться про кінець позаминулого століття!!! — С.Г.) дивитися залізничні майстерні! А все класова ворожнеча, через яку не вміють люди душею перестрибнути» (див. Волконський С. Мої спогади. В 2-х томах, Т. 2. — М., «Искусство», 1992 р., стор. 34). Що змінилося в цьому сенсі тут зараз? Нічого, абсолютно! Нещасних російських дітей всі так само муштрують тут у дусі вірнопідданого упокорювання раболіпного. Тільки вже перед новими володарями всеросійськими... Ну а декабристи, Чаадаєв, Толстой, Достоєвський, Мережковський, Гіппіус, Бунін, Пастернак, Цветаєва, Мандельштам, Ахматова — хто про НИХ, нарешті, тут хоч слово замовить?

«ЗАБУЦАВ БЕРЦЯМИ»...

Оголошено рішення Дніпропетровського суду щодо винуватців вибухів у 2004 році на Новобогданівських складах. Винні, звичайно ж, знову лише стрілочники: солдат термінової служби, який просто «забуцав берцями» палаючого дрантя під штабеля снарядів та командир частини, який просто не здійснив «належний контроль» за таким своїм недотепою-підлеглим. Обидва повинні відсидіти в місцях наших не таких віддалених шість років і компенсувати за цей час збиток — два мільярди гривень (???).

P. S. Отже — життя тисяч наших людей, як і раніше, все ще залежить від бажання якогось недбалого індивідуума... перекурити в недозволеному місці? Якщо так, то «це погано: адже потрібно вважати життя, що узгоджується з державним устроєм, не рабством, АЛЕ ПОРЯТУНКОМ (виділено мною — С.Г.)» (див. Аристотель. Політика. Книга 5 ).