Світло Музею українського живопису

Дні «Дня» у Дніпрі тривають. Попри будні, містяни знаходять час побачити 160 найкращих світлин Міжнародного фотоконкурсу «Дня», а вихідними очікується взагалі аншлаг, розповідає «Дню» директор Музею українського живопису Сергій Бурбело. «Почувши, що тут така відома виставка, люди просто ринулися до нас. Дуже багато відвідувачів, причому зовсім різних людей — і молодь, і старші люди, всі активно голосують за улюблене фото, залишають записи у книзі відгуків...» — говорить пан Сергій. Наприклад, дніпрянка Лілія Александрова написала: «Вражаючі, сильні фотографії. Емоції переповнюють, не хочеться розмов, хочеться свої враження «переварити». Дякую організаторам. Автори молодці. Вважаю, що такі виставки необхідні. Думка людська повинна працювати».

Приємно, що виставка «підігріла» інтерес і до книжок «Дня». Так, у книгарні «Є», що на вул. Глінки, 15, активно запитують новинку «Сестра моя, Софія...» та книжки із серій «Бронебійна публіцистика» і «Підривна література», поділився консультант магазину Іван. Подібна ситуація і в інших книгарнях міста, де можна придбати всі видання з Бібліотеки «Дня», а це, зокрема: книгарні «Є» на вул. Глінки, 15, вул. Мономаха, 7, проспекті Гагаріна, 12, галерея-магазин «Чорна Ящірка» на вул. Троїцька площа, 3.

Саме цієї неділі — останній день експонування виставки в Дніпрі, тож чекаємо на вас у Музеї українського живопису за адресою: Троїцька площа, 5А, з 11.00 до 19.00. Вхід вільний. Приходьте й голосуйте за найкраще фото, а вже в понеділок ми оголосимо фото-фаворит Дніпра!   

Фотовиставка газети «День» у Дніпрі експонується в Музеї українського живопису. Установа культури, вибачте за канцеляризм, але це справді так, унікальна не лише для такого великого індустріального і тепер, на жаль, прифронтового міста, але і для всієї нашої країни. 

Заснований 2013 року приватний музей поставив собі за мету відродити мистецьку славу Придніпров’я, повернути призабуті імена видатних художників краю, зайнятися освітою городян і залучити молодих талановитих людей до мистецтва. 

Про це і про багато чого іншого розповів газеті «День» директор Музею українського живопису Сергій БУРБЕЛО. 

***

 — Як і у кого виникла ідея створити у Дніпрі Музей українського живопису, навіщо потрібен іще один музей? 

— Засновником музею є Олег Наумов. Як небайдужа до мистецтва та, зокрема, до живопису людина, він задумав створити музей і реалізував свій план. Унікальність музею в тому, що ядро і навіть основна частина його колекції — це роботи художників міста, хоча представлені також живописці з області. 

У часовому просторі — це живопис другої половини XX і першої половини XXI сторіч. Вони народилися, жили, вчилися або працювали у Дніпропетровську, нині Дніпрі. Багато хто з них викладав, багато зробив для підготовки молодих художників, виховували в них не лише професіоналізм, але і любов до рідного краю. 

Навіщо ще один музей? Мені здається, що так ставити питання, в принципі не можна. Музеїв у нашій країні та місті катастрофічно не вистачає. У Дніпрі їх повинно бути якомога більше. По-перше, це дасть можливість експонувати більше робіт, а не тримати їх у запасниках і виставляти досить рідко через банальну нестачу площ. По-друге, у кожного музею — своє обличчя, свої напрями роботи. У міському Художньому музеї представлені роботи майстрів різних періодів і країн. Картини, зокрема, місцевих живописців там не представлені в постійній експозиції і багато зберігається в запасниках. 

Наш музей у цьому сенсі частково заповнює цю прогалину, як було сказано, він орієнтований саме на місцевих художників. Я невипадково сказав частково, оскільки роботи в цьому напрямку, як кажуть, не початий край. Ще дуже багато потрібно зробити для справжнього відродження мистецької слави Придніпров’я і Дніпра. І взагалі, здорова конкуренція тільки допомагає справі. Отже, як кажуть, потрібно більше хороших і різних музеїв. 

На жаль, деякі галереї не витримують фінансового навантаження і закриваються. Це прикро, але є надія, що становище поліпшиться. 

—  Як  же ваш музей працює в такий складний час?  

—  Ми не можемо розраховувати на державну підтримку. За кордоном музеї утримують або регіони, або найбільші з них — держава. Наприклад, Лувр практично повністю  на державному фінансуванні. Причому потік відвідувачів там величезний, і вхідні квитки коштують досить дорого. 

УТОМАРО КІТАҐАВА (1754—1806) «ҐОНПАТІ НА КОМУРАСАКІ».  ЛИСТ ІЗ СЕРІЇ  «ГОТУЮЧИСЬ ДО СНУ. ВІСІМ ОБІТНИЦЬ ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ ЗАКОХАНИХ». КОЛЬОРОВА ГРАВЮРА НА ДЕРЕВІ

Ми шукаємо свої шляхи підтримати наше фінансове становище. Змушені були піти на те, щоб частково зробити відвідини музею платними. Перший поверх, де експонуються роботи місцевих художників, їх особисті речі, бібліотека, — безкоштовний. Другий і третій поверхи після трьох років роботи ми змушені були зробити платними. На цих поверхах часто розміщуються виставки художників не з нашого регіону. Зараз у нас проходить виставка Музею японської гравюри — найбільші збори в Україні. Стоїть завдання вивести музей на фінансове самозабезпечення, що на перших кроках, звичайно, неможливо без допомоги меценатів. Адже українським олігархам є з кого брати приклад: Терещенки, Ханенки...

— Музей — це не лише експозиція. У ньому проводиться наукова і дослідницька робота. На чому ви зараз зосереджені? 

— Ми вже говорили, що після 1917 року ми багато що забули і втратили. Адже дуже багато художників початку минулого сторіччя, періоду відродження 1920-х рр. зробили величезний внесок в українську культуру, образотворче мистецтво. На жаль, багато що було розпорошено, вивезено, деякі безвинно постраждали. Нині стоїть величезне і важливе завдання — спробувати відновити що можливо, зібрати багато матеріальних носіїв як речову пам’ять часу, що минув. 

Ми знаходимо нащадків і родичів художників. Збираємо їхні особисті речі, пензлі, мольберти та інші інструменти. Їхні фарби, палітри, які залишилися у них. Це безцінні носії матеріальної культури тієї епохи, що розповідають про великих діячів нашої країни. 

Усе це вимагає величезної і кропіткої роботи, щоб віднайти ці речі, провести експертизи, визначити реальну наукову цінність. У деяких випадках речі потребують реставрації для їх подальшого збереження. 

Усі віднайдені речі входять у постійну експозицію, а не осідають у запасниках. Люди, відвідуючи музей, повинні уявляти епоху, в якій жив і творив художник. Про нього повинні розповідати не лише його картини, а і речі, що йому належать, з якими він працював. 

Не менш значна частина нашої наукової роботи — це освіта. Виставки, лекції, спеціалізовані екскурсії, особливо для школярів — обов’язкова складова цієї роботи. Запрошуємо родичів, друзів, учнів художників, усіх, хто їх знав і хто може про них розповісти, поділитися спогадами.

На базі програми міського голови Дніпра Бориса Філатова «Культурна столиця» запрошуємо школярів і організовані групи городян відвідувати музей. Для них проводяться спеціальні екскурсії, вони безкоштовні, можна пройти майстер-клас у графічній майстерні. У ній вони самостійно роблять відтиск гравюри, вона оформляється, і вони свій твір можуть забрати з собою. А вдома відразу ж повісити на стіну. 

Крім усього іншого, в музеї працює майстерня гарячої художньої емалі. 

— Як музей поповнює свої фонди? Адже це для приватного музею непросте завдання. 

 — Наш засновник Олег Наумов з дитинства цікавився образотворчим мистецтвом, збирав листівки, репродукції, а потім захопився картинами. Саме його колекція і стала основою музейного фонду.

Далі колекцію поповнювали самі художники, що нині живуть, а якщо їх уже немає з нами, то їхні нащадки, родичі, передаючи свої картини музею. Часто після виставки картин художника родичі залишали деякі його роботи музею. Досить рідко ми за нормальну ціну можемо дозволити собі придбати картини.

У нас дуже велика колекція картин Георгія Чернявського — народного художника України, лауреата Премії ім. Т. Шевченка. Коли він був головою обласного відділення Спілки художників, за його ініціативою побудували Будинок художника в центральній частині міста на проспекті Пушкіна. Там художники жили, на верхніх поверхах розміщувалися їхні майстерні, а на першому поверсі був виставковий зал. Його онук Костянтин Чернявський, зараз відповідальний секретар Національної спілки художників України, подарував музею роботи свого діда. Це перлина нашої колекції. 

ЗГУРТОВАНИЙ КОЛЕКТИВ. НА ФОТО ЗЛІВА НАПРАВО: МЕНЕДЖЕР ПРОЕКТІВ КАТЕРИНА САЛІЙ, ЗБЕРІГАЧ ФОНДІВ ОЛЕНА КАПШУКОВА, ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА З ВИСТАВКОВОЇ РОБОТИ ДАРИНА ЮШКОВА, ДИРЕКТОР МУЗЕЮ СЕРГІЙ БУРБЕЛО, ЗАСНОВНИК МУЗЕЮ ОЛЕГ НАУМОВ, СТАРШИЙ НАУКОВИЙ СПІВРОБІТНИК ВОЛОДИМИР МАЛІКОВ, ЗА СТОЛОМ: ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ, ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА З НАУКОВОЇ РОБОТИ ЛЮДМИЛА ТВЕРСЬКА, ПРЕС СЕКРЕТАР МУЗЕЮ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ ІРИНА СКОСАР

Є у нас роботи Михайла Кокіна, його називають українським імпресіоністом. Багато робіт Федора Павленка, Анатолія Костенка. 

— Зараз у музеї проходить виставка японської гравюри. Як гравюри далекої країни потрапили до музею?

 — Ця експозиція збиралася не один рік різноманітними шляхами. Вона далека від завершення. Ми продовжуємо шукати ці роботи. В музеї є галерея-кафе «Ван Гог». У нього була колекція японських гравюр. Намагаємося за наявними даними зібрати ту колекцію, яка була у великого художника. Мер міста Борис Філатов передав музею зі своєї колекції чотири гравюри. Взагалі це перший мер нашого міста, який приділяє велику увагу розвитку культури, зокрема музеям, де ця культура образотворчого мистецтва зосереджена. У нього велика колекція нецке. 

— Якими ви бачите перспективи розвитку музею?

 — Нам дуже допомагає програма мера «Культурна столиця». Ми зараз маємо план розвитку, зокрема музейного провулку, який поруч із музеєм, музейного саду та даху музею, чим, за нашим задумом, повинно завершитися створення сучасного культурного центру в Дніпрі. 

Велике значення має і обмін виставками. Ми рідко проводимо фотовиставки, але з радістю відгукнулися на пропозицію провести, не побоюся цього слова, легендарну Фотовиставку газети «День» — широко відому в нашій країні. Великий потік відвідувачів наочно показує ту зацікавленість, яку вона викликає. І це теж частина роботи нашого музею, оскільки сприяє його популярності та залученню нових відвідувачів.

Також варто сказати і про колектив, адже запорукою успіху сучасного музею, що розвивається, є його молода енергійна професійна команда людей, закоханих у свою справу  і повністю відданих їй, що переймає досвід у старших колег.

І це дає всі підстави для оптимізму. Якщо світло музею хоч трохи відкриє городянам світ прекрасного живопису нашого регіону, ми вважатимемо, що працюємо недаремно.