Ситцеве личко
Треба ж — чоловік 20 одночасно захотіли одну й ту ж лялечку. «На мене такого попиту немає», — промовила напівжартома, а може, більш ніж серйозно, дівчина, що стояла поряд у зграйці перехожих. Вона, як і ті, хто був поруч, простягала руку з грошима, передчуваючи задоволення від володіння такою вподобаною іграшкою. Потім вона зізналася, що, виходячи вранці з дому, зовсім не думала витрачати гроші на якісь дрібниці для себе. Начебто з віку дитячого вже вийшла.
Весь цей стихійний ажіотаж стався в районі Андріївського узвозу, але не тоді, коли там натовп народу, а в сонний буденний день, коли основні продавці звично попивали простеньку каву, готуючи себе до нового дня і особливо не розраховуючи на успіх. Час вже осінній, хоча ще й не глухий, та купують вже мляво, до того ж перед початком робочого дня, а тут такий переполох серед випадкових перехожих. Та й продавщиця була не місцевою, тут її ніхто не бачив. Стояла вона трохи скраю, ніби підкреслюючи — на місця законних власників торговельних точок не претендую. Звідки взялася така дивовижна нестандартність її невибагливого товару, з якого дитячого хаосу народилися такі чарівні лялечки з ситцевими личками і різноколірними косичками, гнучкі, м’які, одягнені в трикотажні міні та шовкові черевички? До речі, біля Кабміну такі вироби продавати не рекомендується: нині легковажне вбрання для чиновників — табу.
Напередодні, підшукуючи подарунки для п’ятирічних близнят, вимушена була перевірити кілька магазинів з іграшками, аби знайти що-небудь симпатичне, пустотливе. Давно в них не заходила і здивувалася: начебто всього повно, а купити нічого. Один знайомий з минулих часів, колись яскравий магазин дитячих забав, перетворився на своєрідний склад запорошеної продукції, такий собі shop in shop. Блукаєш у лабіринті з перегородок і дивуєшся — яка убогість. Або ляльки-модниці, фантазійні та ексклюзивні з неприродною для більшості ціною, чи всілякі пластмасові штамповки з їдким забарвленням. Та й якась хімічна дудочка-простушка в руки давалася лише за 60 гривень. Їй ціна, на перший погляд, та й на другий теж, не більше 15 гривень. Розглядала іграшкові прикраси для дівчаток — і знову здивувалася: браслетики та кулончики були по-справжньому огидні, а що вже говорити про їхній склад, якщо й зовні хочеться швиденько відвести очі від такого несмаку. Маляткам такий подарунок може зіпсувати смак назавжди.
До чого, подумалося, численні міркування професіоналів про сенс, який вклав автор у вираз лялькових очей, чи зумів художник виразно передати свою фантазію, окреслити образ по-особливому. І хоча ці розмови для гурманів, але ж малеча зростає з тим, що пропонують вітрини магазинів, а не вишуканих галерей. Розкішна лялька — лише частина особливо дорогого інтер’єру, з нею не посекретничаєш, не заснеш на одній подушці, не посидиш, обійнявшись. Вона — каприз за монети конкретні, вона, врешті-решт, річ колекційна. Людство ж, ще з часів наскальних малюнків, зростало пліч-о-пліч з лялькою-подружкою, рівною, якій хочеться довіритися.
До речі, психологи радять батькам дошкільниць брати в помічники все ту ж лялечку. Якщо раптом чомусь не складаються довірчі стосунки з дитиною, об’єднайтеся з улюбленою іграшкою маляти, спробуйте разом розтопити прохолоду, наліт недовір’я, пом’якшити випадкову образу, роздратування. Особливого гріха не буде, якщо підслухаєте, про що відверто розмовляє дитина з найважливішою для неї іграшкою. Ляльці дівчинка може розповісти все, а мамі — не завжди. Вирішувати проблеми теж потрібно граючись.
Несподівана зустріч із цікавими виробами лише закріпила думку: вдалу іграшку завжди помітять всі — й чоловіки, й жінки, й підлітки, й студенти, й, звісно ж, діти. Жодної реклами не потрібно. Спостерігала в натовпі довкола продавщиці, як ті з покупців, у кого не було з собою грошей, зі стенографічною швидкістю записували номер телефону власниці кокетливого товару; домовлялися, коли можна буде придбати й собі цю душку. Всі майже перезнайомилися в настільки дивному для початку дня натовпі з людей, які поспішають до найближчого транспорту. Було так весело обговорювати приємний успіх — за невеликі, по суті, гроші дітворі така радість забезпечена.
«Продукція сертифікована, — уточнила пані з товаром, але твердо відмовилася відповідати, хто ж її випускає. — Таємниця бізнесу, — промовила вона вдалу фразу: — Одне стверджую — вона не іноземка з сумнівними комплектуючими». Виявилося, що продавщиця Іра — філолог за освітою, але в школі працювати не захотіла: своїх дітей теж хочеться побалувати, але з учительською зарплатою... Звісно, із задоволенням побувала б у рідній домівці, де з’явилися на світ ці оригінальні ляльки, розповіла б про художників, які придумали такий нестандартний ляльковий образ, що захопив усіх, але адреса трималася в секреті. Цей бізнес, мабуть, зовсім не потребував реклами, зрозумілі хитрощі орієнтували на політику знайому: не висовуйся і живи без перегріву. Потім все ж дізналася, що іграшки виробляють десь у Київській області, й ще раз потішилась, що ми так шикарно підтримали вітчизняного виробника, а він — нас. Адже дітям хочеться зустрічатися з веселими очима своєї ляльки, а не з її грамотно зробленими віями; гладити веселий чубчик, а не парик з нового хімічного коктейлю; торкатися м’яких природних складочок вбрання з бавовни, а не боятися зіпсувати модифіковані шовки, що стирчать.
Ось так і обігнали простенькі лялькові дівчатка рафінованих красунь з подіумів, одягнених за усіма правилами кимось вигаданого етикету.
В усі сезони була і буде в моді природність, і не напружуйтеся, особливо досвідчені модельєри дитячих та інших вбрань. Довести свою натуральність можна лише одним — просто бути самим собою.
Нехай навіть ситцевим...
