ТАКА НАША ДОЛЯ
Народні поетичні свідчення про злочини польської, німецької та радянської влади на Галичині.
1
Панували на Вкраїні
Польські пани кляті.
За наймитів всіх нас мали,
Та й були багаті.
2
Не довелося вікувати
Ляхам на Вкраїні;
Прийшли брати визволителі
З братньої Росії.
3
Всі раділи, бо казали:
Вільна Україна.
Та й заграли цимбалоньки,
Зацвіла калина.
4
Та й недовго довелося
Радіти, співати,
Бо прийшов брат в твою хату
Та й став ѓаздувати.
5
Гей же, брате, схаменися,
Ти ж у моїй хаті,
Хочеш сам тут газдувати,
Щоб стати багатим?
6
А хто ж я тоді у себе,
У рідній сторонці?
Чи я наймит, чи я дурень,
Як по твоїй думці?
7
Та й заплакали бандури,
Затихли цимбали,
І зів’яла калинонька,
Що так процвітала.
8
І заплакала Вкраїна,
Бо не має долі.
Плачуть сини її рідні
У братній неволі.
9
Бо за правду, щастя й волю
Всіх позабирали,
Та й по тюрмах, у неволі
щоб дістати Кайдани кували.
10
І в Чорткові, в сорок першім,
У тюрмі великій,
Тисячами кров пролили
Українські діти.
11
Рано-вранці, до схід сонця
Усе було чути,
Як ридали, як благали,
В кайданах окуті.
12
А щоб люди не почули,
Включили сирени,
Проривались голосочки:
«Прощай, рідна нене»
13
Довго в тюрмі кров кипіла
Брати умирали.
Умираючи співали
І Бога благали.
14
Повмирали брати рідні,
Сирени затихли,
Повтікали вороженьки,
А другі нависли.
15
Прийшли люди пізнавати
Сестра брата, сина мати,
Та й пізнала мати сина,
Заридала: «Моя дитина!»
16
Тому руки відрубали,
Того зовсім не пізнати,
А там дівчина у косах,
Як на хрест була розп’ята.
17
Відтяли дівочі груди
Викололи очі,
А на голову поклали
Колючий віночок.
18
А там дівчина в підвалі
Свого милого пізнала,
Довго його виглядала,
Цілий вік чекала.
19
Його біле тіло рвали,
На шматки рубали.
А на грудях, на серденьку
Тризуб вирізали.
20
А я батька скрізь шукала,
Не могла пізнати,
Тільки фартух з передачі,
Що носила мати.
21
Позбирали ці всі трупи;
Похорон зробили.
Поховали у Чорткові
У братській могилі.
22
Викопали могилоньку
Глибоку — глибоку,
Поставили хрест дубовий
Високий — високий.
23
Хто проходить, вклоняється,
Пада на коліна.
Ой не має щастя й долі
Наша Україна.
24
А тут німець потішає:
Волю обіцяє,
Й повірили знедолені,
А волі не має.
25
А в Чорткові, на майдані,
Поряд із жидами
Постріляли українців
Й вкинули до ями.
26
Побачивши цюю зраду
Почали втікати,
Хто в ліси, хто за кордони
Доленьки шукати.
27
А тим часом вороженьки
Топчуть нашу неньку.
Рвуть, як можуть,
Родючу земельку.
28
Не набувся на Вкраїні
Брехун — німець клятий,
Прийшли знову росіяни
Братів визволяти.
29
І почали визволяти,
По селах ходити,
Та й зараз же поїздами
В Сибір вивозити.
30
Як на фронті бій скінчився,
То в селах почався.
Нема правди між братами,
Терпець їм урвався.
31
Ой почала литись крівця:
Пішов брат на брата.
І зазнала лиха — горя
Майже кожна хата.
32
Схаменіться, рідні брати.
Годі воювати,
Спам’ятайтесь, що ви рідні,
У вас одна мати.
33
Ваша ненька — Україна
Русь — старенька мати.
То ж майбутнє покоління
Буде вас карати.
34
Діти, внуки й правнуки,
Будуть проклинати,
Що не вміли на Вкраїні
Єдности тримати.
35
То ж єднайтесь, українці.
Не довіку яничарство.
Правда все перемагає!
Тяжко йти вперед по правді.
За те Бог благословляє!
