Таємниці Кирилівської церкви

Кирилівська церква ХІІ ст. (святих Кирила і Афанасія Олександрійських) — одна з найвизначніших пам’яток національної культури України, а історик-медієвіст Ірина Марголіна, яка вже впродовж 36 років працює у Національному заповіднику «Софія Київська», — це один із найвідоміших у світі дослідників цієї церкви-фортеці. Вона — автор 7 наукових монографій і щонайменше 200 статей на тему вітчизняного Середньовіччя. Побувавши нещодавно на авторській екскурсії Ірини Євгеніївни, ми зрозуміли: відкладати розмову про таємниці Кирилівської і надалі — неможливо! Просто дуже шкода, що фантастично цікаві речі, про які розповідає пані Марголіна сьогодні (та навіть пише у книжках), не в змозі почути найширше коло українців. І зайвий раз зачаруватися історією нашої країни — давньою та навіть новітньою.

«В ІСТОРІЇ, НАВІТЬ НЕ ТАКІЙ ВЖЕ Й ДАЛЕКІЙ, ЩЕ ДУЖЕ БАГАТО БІЛИХ ПЛЯМ»

— Пропрацювавши у Кирилівській церкві дуже багато років, я зрозуміла одне: досліджувати її можна безкінечно! Адже в її історії, навіть не такій вже й далекій, ще дуже багато білих плям, — розказує І. МАРГОЛІНА. — Хто саме побудував Кирилівську церкву? Навіть з цього приводу існує дві думки. Менша частина дослідників вважає, що це був князь Всеволод Ольгович. Більшість же впевнена, що будівництво здійснила його дружина Марія Мстиславівна.

— А ви як вважаєте?

— Літописи повідомляють одне. Але сама пам’ятка іноді «промовляє» зовсім інше! Проаналізувавши літописні тексти і, найголовніше, дослідивши історію й живопис пам’ятки,  дійшла висновку, що князь Всеволод Ольгович не просто брав участь у будівництві Кирилівської — він особисто заклав її і звів. І був ще й «диктатором» самих розписів, якими прикрашено церкву. Окремі живописні композиції і зображення віддзеркалюють саме його вподобання й побажання. Всеволод-політик намагався консолідувати Київську державу. Він хотів набути влади, подібної владі візантійського імператора. Тому у фресках вівтаря наказав зобразити себе у вигляді візантійського імператора.

— Розкажіть коротко бодай про кілька ваших відкриттів.

— До останніх часів залишалося дуже багато нерозшифрованих композицій у храмі. Що саме зображено на тій чи інший фресці? Так і позначали: «Невідомий сюжет». Задля того, аби старовинні розписи «заговорили», я вивчала життєпис Кирила і Афанасія Олександрійських, на честь яких названо церкву. Багато років досліджувала літописні згадки щодо  князя Всеволода Ольговича та  його родичів. І безліч інших джерел. Кажуть, хто стукає — тому й відкривається: на сьогодні я впевнена, що мені дійсно вдалося прояснити зміст кількох фресок ХІІ ст. Ось, наприклад, на одній із фресок південної апсиди ми бачимо зображення візантійського імператора, що сидить на імператорському стільці. Поряд із ним — човен з людиною у німбі, що пливе у якійсь акваторії. Один із перших дослідників Кирилівської церкви, Адріан Прахов, дуже обережно зауважив: мовляв, тут, у човні, зображено «святителя». Докладніше, хто і що саме зображено, він визначати не взявся. Так, Оленка Певна — сучасна американська дослідниця (і мій постійний опонент, ми весь час дискутуємо у наших наукових роботах) — вважає, що пливе у човні Кирило Олександрійський. Колись цей святитель і справді морем діставався до Олександрії, на Вселенський собор, але... Човнами ж моря ніхто не долає! Досліджуючи біографію святого Афанасія Олександрійського, я дізналася про дуже цікавий факт. Коли престол Візантії посів імператор Юліан Відступник і почав гоніння на християн, передусім він наказав знайти та вбити архієпископа Афанасія. Аби врятувати свого душепастиря, віруючі посадили його в човен. І Нілом (адже Олександрія розташована саме на цій річці) святий мусив втікати від переслідувачів. Були сутінки. Не розібравши, із ким мають справу, переслідувачі запитали в самого ж Афанасія: «А чи не бачили ви єпископа, що втік?». Афанасій, не відповідаючи, вказав напрямок рукою, мовляв, туди пливіть! Переслідувачі попливли. Так завдяки винахідливості св. Афанасій врятувався.

М. ВРУБЕЛЬ «БОГОМАТІР ІЗ НЕМОВЛЯМ» (1885 Р.)

Отже, на зображеній у Кирилівській церкві сцені ми бачимо: імператор, що сидить спиною до глядача у кріслі, не має німба. Так зображали лише Юліана — через відступництво. Навпроти Юліана — якісь люди, військові. Тобто їм він доручає розшукати і вбити Афанасія! Так крок за кроком було розшифровано «невідому» фреску, яку тепер можна атрибутувати як «Святий Афанасій у човні».

БАЛКОНЧИК «У ПОВІТРІ» І НІШІ-АРКАСОЛІ

— Ви розповідали про дивний балкончик, що колись був прямо понад стінописом із Кирилом та Афанасієм...

— У південній апсиді, прямо у товщі стіни, є двері, за якими сховалися круті сходи приблизно на 4-5 м догори. З них відкривається вихід під арку. З арки — вихід на невеличкий балкончик. Деякі дослідники вважали, що на ньому стояв хор. Але балкон розрахований на одну, максимум дві людини. Та й прецедентів, щоб хор у православній церкві стояв «у повітрі» у вівтарі на 5-метровій висоті, не було: або на другому поверсі (хорах), або біля іконостаса, праворуч. Один дослідник висунув гіпотезу, що на балкон на ніч виставляли домовини ченців. Але яким чином це можна було зробити? Домовину навіть фізично неможливо підняти крутими та завузькими сходами. Та й нащо? Оленка Певна пише, що, мабуть, на узвишші стояла скриня з якимись реліквіями, мощами тощо. Та у православних подібні святі предмети виставляють так, щоб до них можна було торкнутися.

«КИРИЛО УЧИТЬ ЦАРЯ», ФРЕСКА  XII СТ.

Прямих аналогій такого балкона немає ніде у світі! Роздуми надали можливість зробити припущення, що балкон спеціально для себе наказав збудувати князь Всеволод Ольгович. Стоячи на узвишші під час літургії, він ще й символічно уподібнював себе візантійському імператорові.

— Князь не боявся «терактів»? Що його можуть вполювати з лука або вцілити дротиком? 

— Тоді таких відвертих вбивств у стінах церков не було. Практикували або отруту, або «залізо»...

— Та хіба ж отроків Бориса і Гліба не підступно вбили?

— Їх дійсно вбили підступно! Тоді точилася боротьба між Ярославом Мудрим, Борисом і Глібом та Святополком. На сьогодні науковці переконливо довели, що їхнім вбивцею був князь Ярослав, який боровся за київський стіл. Що ж до Всеволода Ольговича, то він сходив на балкончик, стояв обличчям до парафіян, які вклонялися не лише священикам, не лише Богові, а й своєму князю Всеволоду.  А коли повертався спиною до парафіян, навпроти бачив живописну сцену «Кирило повчає царя», де в образі царя, швидше за все, було зображено самого Всеволода.

— Зараз ви особисто досліджуєте вже некрополь Кирилівської церкви?

— Так, там дуже цікаві поховання! Ольговичів — у нішах-аркасолях. Біля входу на хори — родини святителя Дмитра Ростовського. Наш, український святитель, сам спочиває у Ростові, а тут, біля входу на хори, лежать його батьки, сестри, племінник. Сестри були ігуменями, а батько — сотником війська Богдана Хмельницького, дожив до 103 років і залишався ктитором Свято-Кирилівського монастиря. Дослідження надали інформацію, що над цими похованнями свого часу було встановлено портрет-ікону самого Дмитра Ростовського. Зараз здійснюю пошуки цієї реліквії.

— Поховання ж були і у знаменитих печерах попід Кирилівською церквою. У якому стані ці печери зараз?

— У 1950-х, коли з’ясувалося, що порожнини попід Кирилівською завдають їй шкоди (на будівлі навіть з’явилася шпарина), ті з печер, які віднайшли, забетонували.

— Я помиляюся чи насправді там уся гора зрита печерами? Найвідомішою є, здається, Змієва. Їх досліджували?

— Офіційних звітів чи навіть звітів про дослідження аматорами на сьогодні не існує. Тому ми можемо лишень уявляти, що там було і як. Порожнини віднайшли (і потім зверху під тиском закачали у них бетон) під північною частиною церкви. Офіційних звітів не віднайдено. Єдина згадка, що там було усередині, належить дослідникові Зіміну. Ще на початку ХХ ст. він писав, що намагався зайти до печери, що біля північного входу. Але було закрито.  Зімін дочекався церковного служку, якогось Куліша, який саме був на ярмарку. Удвох вони пройшли униз і побачили «схрещені  балки», які підпирали склепіння. «Далі ми йти не наважилися», — зазначив дослідник. І додав, що Куліш йому розказав, мовляв, ще за 20 років до того він проходив і далі. Там стояли гроби, «як у Лаврі», але не вздовж стін, а поперек проходу. Уявіть, якої ширини були ці печерні коридори!..

 — Чи правда, що легендарні печери досліджували екстрасенси?

— У 1990-ті була шалена мода на екстрасенсорику. А в нас у Києві існувала група Стеценка. Вони за допомогою рамок дослідили і Софію, і Кирилівську церкву, склали карту підземних ходів. Тобто де, на їхню думку, ті ходи, печери є.

— Хтось перевіряв, наскільки правильними виявилися ті здогадки?

— Ну як вам сказати? Не всі. На пробу бурили, але... Втім, я впевнена: підземна частина Кирилівської церкви являє собою настільки цікавий і цінний для науки об’єкт, що рано чи пізно її буде досліджено! Відповідна техніка існує і сьогодні. Дочекаємося  коштів на дослідження — і, переконана, відкриються численні несподіванки і таємниці. Кирилівська церква чекає!