Телерадіокомпанії, які створювались виключно під політичні баталії, підуть iз інформаційного поля країни,

Нацрада з питань телебачення і радіомовлення — конституційний позавідомчий орган, склад якого паритетно визначають Верховна Рада і Президент,— в ідеалі може бути найбільш ефективним і об’єктивним регулятором процесів в нашому просторі електронних ЗМІ. Власне кажучи, таким він і планувався, до того ж, на основі багатого досвіду існування таких структур в інших країнах.

Звичайно ж, специфіка української дійсності, з її однополюсністю реальної влади в країні і відсутністю механізмів контролю суспільства над діяльністю чиновників, внесла істотну корективу в діяльність і цієї структури. Колишні структури Нацради зробили, з одного боку, немало для того, щоб ввести хоча б основні «правила гри» на інформаційному ринку країни. З іншого боку, вони «прославилися» і «боротьбою» з «Післямовою», що виходила на «1+1», і непрозорістю, а нерідко і безвідповідальністю процесу ліцензування телерадіокомпаній, і т. д. В період президентських виборів 1999 року діяльність Нацради була взагалі паралізована, оскільки Президент не призначав «своєї» четвірки її членів протягом року, фактично до створення парламентської більшості, яка і розблокувала процес формування органу.

Звичайно ж, не можна вважати нинішній склад ідеальним, бо в ньому не враховано інтереси опозиції, що, власне, для країн демократії є нонсенсом. З іншого боку, вже восени нинішня Нацрада засвідчила готовність підходити до питань інформаційного ринку, передусім з точки зору закону, а не політичної доцільності. Правда, її конкретні кроки щодо приведення у відповідність із законами діяльності вітчизняного інформаційного простору досі не у всіх викликають розуміння і схвалення.

Як уже повідомляв «День», напередодні Нового року гостем «Дня» був голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Борис ХОЛОД зі своєю командою: радником голови Національної ради Іваном МАЩЕНКОМ, начальником відділу аналізу програмного наповнення телерадіоканалів Ігорем КУРУСОМ, начальником відділу контролю за розподілом і використанням радіочастотного ресурсу Віктором ЛАЗОРЕНКОМ, начальником ліцензійного відділу Людмилою МУРАШЕВОЮ, а також прес-секретарем голови Національної ради, керівником прес-служби Миколою ГРИЦЕНКОМ.

Насамперед журналісти «Дня» запропонували Борису Холоду визначити коло проблем, які нинішній склад Нацради вважає першочерговими.

Борис ХОЛОД: — На сьогоднішній день в українському телерадіоінформаційному просторі склалася така ситуація: зараз у нашій країні працює 791 телерадіокомпанія. Ними отримано 931 ліцензія на мовлення. Нас турбує дотримання цими ТРК тих вимог, які визначені в законах (передусім маються на увазі Закон «Про телебачення і радіомовлення» і Закон «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення»), і особливо тих умов, які ними ж самими були записані у ліцензіях на право мовлення в Україні під час попереднього ліцензування (у 1995 — 1999 рр.).

Наприклад, якщо в законі записано, що програмне забезпечення ТРК не менше, ніж на 50% повинно складатися з національного продукту, то цієї норми потрібно дотримуватися. Але багато ТРК її порушують. Коли нема свого власного продукту, доводиться купувати чужий — кінофільми, передачі, укладати угоди про ретрансляцію іноземних іншомовних програм (це в кращому випадку — у більшості випадків ретрансляція відбувається взагалі без укладання відповідних угод). І йдеться не лише про мовний чинник, але й про те, що рекламне забезпечення в ретрансляційних програмах — іноземне. Це невигідно нашій країні.

У сфері народного господарства ми сьогодні боремося за те, щоб наша продукція потрапила як експортна за кордон — адже це так добре для країни, коли її продукція знана за кордоном. А коли мова йде про інформаційний простір, керівники ТРК кажуть: у нас цього немає, того немає, нам краще щось ретранслювати…

— А чи не пов’язана така реакція з тим, що в них немає економічних можливостей виробляти власний продукт?

Б. Х.: — Безумовно. Саме тому зараз, коли ТРК (серед них є і загальнонаціональні, і регіональні), які повинні проходити ліцензування, готують свої документи, ми рекомендуємо подавати дані про фінансовий і технічний аудит, а також інформацію про матеріально-фінансову спроможність робити власний продукт. Тим компаніям, у яких немає відповідних можливостей ми будемо рекомендувати об’єднуватись з іншими компаніями — для того, щоб поліпшити матеріальне, фінансове і технічне забезпечення, а отже і якість ефіру.

Окрім того, в положенні про ліцензування ми висунули до ТРК вимогу, що на одному каналі повинен бути, в основному, один мовник. Наприклад, у Польщі декілька років тому кількість ТРК була приблизно такою, як у нас тепер. А на сьогодні там працюють лише близько 280 ТРК. Я гадаю, що і в нас малопотужні, малоефективні компанії (ті, які створювались виключно під вибори, політичні баталії, ті, які не здатні виробляти власний продукт) — за допомогою Національної ради потихеньку «відійдуть» за рахунок посилення вимог до ТРК.

— Це буде стосуватись і відомих київських каналів? Наприклад, 7-го каналу, де працюють ТРК «Гравіс», «ТV-ТАБАЧУК» тощо...

Б. Х.: — Так. Вони будуть проходити ліцензування у цьому році. Тоді й буде оголошено конкурс на ці частоти. До речі, ми не будемо безпосередньо вказувати, який саме мовник працює на тому чи іншому каналі. Ми будемо оголошувати конкурс на канали та частоти.

— А яким чином ви будете оголошувати конкурс на канал, на якому працюють кілька мовників, термін дії ліцензій котрих відрізняється?

Віктор ЛАЗОРЕНКО: — Конкурс оголошується в тому випадку, коли вивільняється часовий відрізок не менше чотирнадцяти годин. У тому випадку, про який ви запитали, для того, щоб почався процес оголошення конкурсу, ліцензії мають закінчитися у двох компаній. Таку умову (не менше чотирнадцяти годин) Національна рада висунула з метою укрупнення компаній.

Ігор КУРУС: — На жаль, у нас немає такої дуальної класичної системи виготовлення і розповсюдження програм, яка існує на Заході, де є продакшн-студії, які виробляють продукт і продають його, та бродкастинг-компанії, які цей продукт поширюють. На мою думку, заходи Національної ради зможуть стимулювати цей процес і у нас. Буде збільшуватися складова національних компаній і вирішуватися проблема вироблення національного продукту.

— Але нині увагу ЗМІ і громадськості ви, перш за все, привертаєте до боротьби з порушниками мовного режиму в ефірі. Що, врешті-решт, може чекати компанії-порушники?

Б. Х.: — Так, це одна з головних проблем вітчизняного ефіру. На одному з останніх засідань Нацради, наприклад, ми заслухали інформацію про дотримання чинного законодавства деякими радіокомпаніями («Наше радіо», «Європа Плюс» і «Супернова»). Основним недоліком роботи цих радіокомпаній є саме мовна проблема. Тому ми зробили їм відповідні попередження. А взагалі на сьогоднішній день ми зробили такі попередження більше ніж 30 ТРК.

Стосовно ж потужних ефірних радіостудій, ми заслухаємо всіх без винятку, адже порушень у них чимало. Передусім це проблема мовлення державною мовою. Не треба думати, що Національна рада прийшла для того, щоб щось «громити». Ні, ми досить-таки виважено підійшли до вирішення мовного питання.

Сьогодні в нас усього близько 8300 годин мовлення на добу. Частка місцевих ТРК складає 6195 годин на добу. Тобто основний обсяг мовлення припадає на місцеві ТРК. І коли ми буваємо у регіонах, зустрічаємося з керівниками місцевих ТРК, то вони запитують, чи не можна вжити якихось заходів, щоб місцеве теле- і радіомовлення мало певні пріоритети. Ми будемо думати про це. Наприклад, положення про 14 годин щодо ліцензування не буде стосуватися державних ТРК, — деякі з них мають лише шість — вісім годин мовлення на добу, бо такий у них обсяг держзамовлення.

— Тобто вони зможуть працювати на каналі в будь-якому випадку?

Б. Х.: — Так, державні ТРК в регіонах будуть працювати, але ми будемо дивитись на їхнє програмне забезпечення, на змістовну частину. Це вже відпрацьовуватимемо разом.

— А коли закінчуються терміни дії ліцензій у загальнонаціональних каналів, скажімо, у Нацiональної компанiї, у «1+1» і у «Інтера»? Про це поширюється багато різних чуток…

Іван МАЩЕНКО: — Я був присутній на тому, можна сказати, історичному засіданні Національної ради 1996 року, коли між компаніями були розподілені всі загальнонаціональні канали. Тоді, 19 вересня 1996 року, ліцензії №№ 100 і 101 на п’ять років одержала НТКУ. Тоді ж було вирішено питання про Другий канал (насамперед, мається на увазі «Студія «1+1», термін дії ліцензії якої було визначено до десяти років). А перед цим, навесні 1996 року, ліцензію № 158 — на п’ять років — одержав «Інтер». Отже, НТКУ та «Інтер» (як і Національна радіокомпанія) — найважливіші ліцензіати нинішнього року.

— А щодо програмного забезпечення наших загальнонаціональних каналів, чи немає у Національної ради до них претензій?

Б. Х.: — Претензії є до всіх каналів, у тому числі і до загальнонаціональних (якщо суворо дотримуватись існуючих вимог чинного законодавства). Якщо будуть порушення на тому чи іншому каналі, будуть робитися попередження стосовно дотримання вимог чинного законодавства. І навіть ліцензія може бути переглянута. Але поки що ми знаходимо взаєморозуміння з керівниками загальнонаціональних каналів — за допомогою звернень до них, попереджень.

— Ці претензії пов’язані, перш за все, з мовним питанням?

Б. Х.: — Так. А також iз рекламним наповненням і виробленням власних програм Це три основні чинники, які визначають наші сьогоднішні вимоги до загальнонаціональних каналів.

— Є ще одна проблема — до журналістів час від часу потрапляють копії установчих документів деяких наших каналів. Але за ними неможливо встановити, хто ж насправді володіє каналом, яка частка належить певним акціонерам. І в той же час з неофіційних джерел ми всі добре знаємо, хто реально володіє тими чи іншими телеканалами... Така ситуація існує не в усіх країнах. У тих країнах, які ми називаємо демократичними, інформація про те, хто за яким каналом стоїть і хто конкретно з політиків його контролює, є відкритою і прозорою. Коли така можливість буде у нашого суспільства? І чи працює Нацрада над прозорістю фінансового та політичного впливу на ті чи інші національні канали?

Б. Х.: — Це головне питання для Нацради цього скликання з першого дня її існування. Ми повинні працювати об’єктивно, прозоро, щоб і телеглядачі, і всі, хто на нас дивиться, знали, як організовано роботу ТРК, хто є засновником, як і з яких джерел вони отримують свої матеріально-фінансові надходження. Тому в Положення про ліцензування ми вписали норму перегляду даних про засновників телерадіоорганізацій, ознайомлення з відповідними документами. До тих тридцяти компаній, які ми вже заслухали на засіданні Нацради, були висловлені дуже серйозні претензії щодо установчих документів. Ми запитали в деяких ТРК («1+1», «Інтера» та регіональних) дані про зміни у складі засновників. Уже є відповіді, і ми зараз продовжуємо цю роботу. Однак, дійсно, інформацію про те, хто реально є власником тієї чи іншої компанії, дуже важко з’ясувати. Але ми ж хочемо, щоби ці процеси ставали прозорими, і тому самі маємо подавати приклад, як воно має робитися в державі, де закони не тільки є, але й діють. Саме на цьому ми робимо наголос у роботі із загальноукраїнськими та регіональними каналами. І це не випадково, адже, за нашими прогнозами, Україна сьогодні має — за умови, що існують три загальноукраїнських теле- і три радіоканали — перспективу отримати більше загальнонаціональних телерадіоорганізацій. Нацрада обстоює те, щоб було не три потужні телеканали, а п’ять — шість...

— Ви маєте на увазі, що незабаром, окрім уже відомих, з’являться інші?

Б. Х.: — Саме так. Судячи з тих заявок, документів, які надходять до Нацради, мабуть, будуть і інші. Є такі фінансові сили, котрі будуть спроможні це забезпечити. Наприклад, ми передбачаємо, що кількість регіональних телеканалів (сьогодні їх на території України діє вісім) зросте до 12 — 13. Але, на відміну від попередніх «появ» нових компаній на медіа-ринку, усі процедури отримання ліцензій будуть максимально прозорі, і ми очікуємо, що працювати нові канали в інформаційному просторі будуть, по-перше, прозоро і об’єктивно, і, по-друге, із своїм програмним забезпеченням.

— Ми вже казали про велику проблему з ретрансляцією реклами закордонних телерадіоканалів, зокрема російських. Наскільки мені відомо, останнім часом через це наше ТБ втратило багато рекламних пакетів відомих світових фірм. Що реально може робити у цій площині Нацрада і що вона вже робить? Відомо, наприклад, що ведеться певна законодавча робота...

Б. Х.: — Так, праця над вдосконаленням законодавчої бази — це сильний момент у роботі Нацради. Нині відпрацьовується нова редакція закону про рекламу, який розглядатиметься у ВР. В усьому світі реклама приносить прибуток державі. У нас сьогодні ефірна рекламна продукція приносить 30 — 35 млн. доларів за рік. У той же час у Росії — до 1 млрд. доларів, у Польщі — 10 млрд. То про що тоді йдеться?

— Відомо, що і ТБ-канали, і держбюджет багато втрачають від заборони реклами тютюнових та лікеро-горілчаних виробів... Як ви самі бачите вирішення цієї проблеми?

Б. Х.: — До цього питання необхідно підійти помірковано, з розумінням захисту прав телеглядачів з одного боку і збільшення рекламного ринку — з іншого. Наразі це стосується реклами, зокрема, і алкогольних виробів. Подібна реклама має йти у пізній час, вона мусить відповідати міжнародним вимогам.

І. М.: — Реклама — це спосіб виживання не тільки комерційного телебачення, незалежно від його рівня, а й державного. У бюджеті на 2001 рік на витрати НТКУ окремим рядком записані 49 млн. гривень, причому вона планує ще 25 млн. заробити. Але цього не вистачить, щоби забезпечити підготовку телепередач і проплати концерну РРТ. Тут не можна говорити про можливість «доброго заробітку», як колись писав Іван Франко. Які поправки плануються до закону про рекламу? Перше — це спроба легалізувати рекламу спиртних напоїв. У більшості країн світу на ТБ дозволена реклама алкогольних напоїв. 1996 року ми приєдналися до Європейської конвенції про транскордонне телебачення, яка дозволяє таку рекламу з певними обмеженнями. Якщо конвенція буде ратифікована ВР, у нас мають бути відповідні зміни до вітчизняного законодавства.

— А коли конвенцію нарешті ратифікують?

І. М.: — А її вже чотири роки навіть не виставляють на голосування... Другий шлях — відміна заборони на переривання рекламою фільмів. Це специфічне українське явище, тому що в усьому світі фільми створюються саме «під» рекламу. Оце два основні напрямки, у яких можливе прийняття поправок до нового варіанту Закону про рекламу, що зараз знаходиться у комітеті ВР з питань свободи слова і ЗМІ.

В. Л.: — Чи, наприклад, у законодавстві визначено, що не допускається трансляція в ефірних мережах рекламної продукції, за яку не заплачено резиденту України, тобто телерадіоорганізації, що має ліцензію Нацради. У зв’язку із цим великі проблеми виникають у ретрансляторів (у першу чергу — кабельного телебачення), яким треба цю рекламу обмежити. На радіо це робиться більш дешевими засобами. Що стосується телебачення, це майже неможливо — одночасно вирізати рекламу і вставляти власну. Наприклад, «Інтер» це робить. Але те обладнання коштує надто дорого.

— Що реально буде робити Нацрада для того, щоб вирішити цю проблему?

В. Л.: — Від тих, хто не має цього дорогого обладнання, будемо вимагати транслювати програми із попереднім записом на відеомагнітофони та із заповненням цього рекламного часу іншою продукцією. А від тих, хто матиме, — заміни іноземної реклами нашою. Окрім усього, це буде стимулювати і акредитацію рекламних агентств на території Україні, податки в бюджет. Частина грошей усе-таки залишиться на території нашої країни, і за ці гроші можна буде створювати нові програми, що дозволить підняти якість нашого мовлення.

Б. Х.: — Ще щодо захисту прав глядачів скажу вам, що у серпні — вересні ми звернули увагу керівників усіх ТРК на те, що до Нацради неодноразово зверталися глядачі з вимогами про заборону показу еротичних фільмів та фільмів жахів до якоїсь визначеної години. Ми схвалили рішення про заборону демонструвати ці картини до 22-ї години і з 1 грудня відстежуємо його дотримання. Мені приємно відзначити, що до нас надходять листи, автори яких нашу позицію у цьому плані підтримують. Але, на жаль, не усі канали поставилися до цього з належним розумінням і при показі реклами ще не завжди дотримуються нашої вимоги. З часом ми будемо приймати відповідні рішення.

— У принципі, кожен фільм, що демонструється на телеканалах, повинен отримати у Міністерстві культури та мистецтв України прокатне посвідчення, в якому зазначається, для якої категорії глядачів він призначений. Чому це автоматично не забороняло показу еротики і жахів у «дитячий час»? Окрім того, представники телеканалів вважають, що нинішній механізм визначення фільмів (який фільм можна вважати еротикою, який порнографією, який жахами тощо) не достатньо досконалий...

Микола ГРИЦЕНКО: — Так, у Мінкультури є експертна рада. Вона, на думку міністерства, створена з дуже висококласних спеціалістів, які й визначають вікову категорію глядачів того чи іншого фільму. При видачі прокатного посвідчення вони ставлять спеціальний індекс, і ТРК повинні керуватися цими рекомендаціями.

Але, на жаль, раніше цього не було. Тепер Нацрада конкретизувала для ТРК, що фільми певних категорій до 22-ї години не повинні з’являтися на екрані.

І. К.: — Більше за те, ТРК повинні надавати ці індекси у своїх програмах, які вони друкують у газетах. На жаль, жодна газета на сьогоднішній день їх не друкує. З 7 грудня ми прийняли ще одне рішення, в якому зазначено, що кожна ТРК повинна подавати до представництв або до самої Національної ради свої програми передач, де зазначено віковий індекс.

Б. Х.: — Усі ці питання будуть конкретніше визначені, коли нами буде розроблено і прийнято концепцію розвитку телерадіоінформаційного простору України.

Попередня рада працювала над концепцією телерадіопростору України і розробила її. Чому вона не була прийнята, я не можу сказати, але час ставить питання так, що інформаційний простір далі хаотично розвиватися не може. Ми з кінця січня — початку лютого почнемо працювати над цим. Розроблений документ буде поданий на розгляд Верховній Раді і Президенту. Ця робота вимагатиме від Нацради не тільки кадрового забезпечення, а й фінансово-матеріального, яке на даний момент залишається невизначеним. Національна рада, наприклад, зараз навіть не може розпочати ліцензування. Тому що перед тим, як оголосити конкурс на частоти або на канал (що є початком ліцензування), ми повинні подати заяву в Державний комітет зв’язку та інформатизації на прорахування частот і підтвердження, що ті працюють і можуть працювати в майбутньому, що вони вільні. Але зараз за це ми не можемо заплатити. Бо в травні 2000 р. Верховна Рада прийняла рішення скасувати рахунок («сума за дорученням») на позабюджетні кошти, куди надходив ліцензійний збір і з якого ми розраховувалися з тими, з ким маємо юридичні і фінансові вiдносини. Ми написали листа голові Верховної Ради із проханням прийняття рішення про відновлення такого рахунку, що дало б змогу почати ліцензування і сприяло б становленню Національної ради в цілому.

Не кажучи вже про те, що розробка концепції телерадіопростору України також потребує кадрового, а, відповідно, й фінансового забезпечення. Ми плануємо провести науково- практичну конференцію з цього приводу, на якій фахівці-науковці, практичні діячі висловлять свої позиції, тому що ми не хочемо бути закритим органом.

У змістовну частину концепції має бути закладено бачення нового телебачення і радіо України. Насамперед, перехід до цифрового телебачення. Якщо у деяких країнах 2002 — 2005 рр. уже не буде ліцензування аналогового телебачення, то нам ще дуже складно про це вести мову. Тому ми і говоримо, що треба залучати дуже кваліфікованих фахівців, щоб заглядати наперед. У листопаді минулого року в Києві відбулася міжнародна конференція з проблем цифрового телебачення. Послухали наших колег з інших країн і дійшли висновку, що вони нас залишили далеко позаду. Але відпрацьовувати нові схеми і нові підходи ми повинні, щоб не залишитися осторонь світового, європейського процесу розвитку.