Тролейбус ейджизму

Мене зачепила одна ситуація. Декілька днів у соцмережі гуляв пост (пізніше був передрукований місцевими ЗМІ) про те, як двоє молодих людей, хлопець і дівчина, змушені були покинути тролейбус, оскільки вони стояли, а усі сидячі місця були зайняті людьми пенсійного віку (за карантинними правилами тролейбус може продовжувати свій рух лише з зайнятими сидячими місцями).

Усе здається логічним, люди, яким не вистачило сидячого місця, мають вийти, але справа у тому, що молодь уступила свої місця старшим людям, які зайшли пізніше, з почуттів вихованості і обов’язку поваги до віку. Натомість отримали загальні образи і дискримінацію від літніх пасажирів, які вимагали від них вийти з транспорту. Авторка посту згадувала навіть емоційні образи від чоловіків-пасажирів сексистського змісту. Вразила не лише сама історія, образи у громадському транспорті — не новина, як власне коментарі до цього посту, які явно демонстрували вже ейджизм до пасажирів-пенсіонерів.

Якщо проаналізувати усю цю ситуацію, то можна виділити декілька основних маркерів.

Перший. Тролейбус став таким собі розрізом проблем, електродом взаємних дискримінацій найбільш незахищених груп нашого суспільства            — молоді і пенсіонерів. Остання, за дослідженнями соціологів, є найбільш дискримінованою через соціальний та економічний НЕзахист. Гарантовані нашою державою соціальне та економічне забезпечення пенсіонерів просто вражає своїм низьким рівнем. Переважна частина пенсіонерів живуть за межею бідності, в економіці пенсіонери є основним тягарем бюджетної сфери, а тому суспільство ставиться до них як до соціально обтяженої категорії споживача, проблеми якої є неактуальними, неважливими і не потрібними. Ми забуваємо, проте, що більшість таких пенсіонерів у нашій державі змушені ще працювати, здебільшого на досить низькооплачуваних та неперспективних роботах у сфері обслуговування, інші — просто допомагають доглядати внуків, коли працюють діти — найбільш економічно спроможна і розвинена частина суспільства, а ще інші — взагалі змушені їхати в інші кінці міста, щоб купити дешевші продукти, ліки або одяг. Вони змушені виживати, бо не всі мають високі пенсії та рідних і близьких, які б за них піклувались. Тому пільга на безкоштовний проїзд тролейбусом є своєрідною останньою пільгою, гарантованою державою, а також «моральним правом» поваги і гідності в соціумі. Таким чином відстоювання цього права є запорукою відстоювання власної гідності...

Другий. Сучасна молодь позбавлена у своєму вихованні і становленні такого масового тиску моральності з боку держави і суспільства. Молоді люди більш розкуті, не мають стільки комплексів і обмежень, як попередні покоління. Вони чутливі до будь-якого тиску ззовні, до проявів дискримінації та несправедливості. Вони не розуміють, чому вихованість, гідність і адекватність залежить від зовнішнього прояву — жесту, до прикладу звільнення місця старшим за віком, а не від утримання від публічних образ і дискримінацій. Не слід також забувати, що молодь теж є однією з чутливих до ейджизму (що ми бачимо в цій історії). Щоб скористатись громадським транспортом, вона повинна заплатити, їй не гарантована соціальна пільга на безкоштовний проїзд і вони не отримують гарантованої бюджетної щомісячної виплати. В умовах коронавірусу, як й інших економічних потрясінь, молоді працівники перші зазнають скорочень, як менш досвідчені, змушені постійно шукати заробітків і підробітків, бо й потреб більше...

Третій. Що робити? Як боротись? З ейджизмом не борються. У цивілізованих суспільствах його намагаються випередити, уникнути, зняти причини його виникнення, як і, до речі, інших форм дискримінації. Нам варто розуміти, що не можна дискримінувати людей ані через походження, ані зовнішній вигляд, вік, соціальний статус. Що такі ситуації не є побутовими явищами, вони глибші, показують хвороби суспільства, які є передумовою соціальних конфліктів (згадаймо події в США). Вони можуть впливати на подальший розвиток громади, наприклад, політичний вибір, економічний курс тощо. Такі явні факти і прояви ейджизму мають стати дзвіночками для влади, щоб щось робити: від елементарного — збільшити одиниці громадського транспорту, до — обговорення цих проблем у публічному просторі. Думаю, варто задуматись...