«Це неймовірно мужні люди!»
Волинські волонтери провідали поранених земляків у військовому госпіталі Гамбурга
У німецький Гамбург волонтерів із Володимира-Волинського — Костянтина Зінкевича та Олексія Панасюка — привів... мій земляк Коля Денисюк із села Лаврів, що під Луцьком. Пригадую, як гуло село, коли під Іловайськом він зазнав дуже важкого поранення... Тільки тиждень тому його перевели з реанімаційного відділення у «звичайну» палату, але на нього чекає ще не одна операція. Коли чуєш, що один знайомий зовсім в іншій країні зустрів іншого твого знайомого, розумієш: наш світ дуже тісний, земна куля — насправді дуже маленька, й вберегти її може тільки доброта. І саме доброта звела всіх цих людей. Лейтенанта Миколу Денисюка дібрали для лікування німецькі медики: ще 2 вересня особливо важких поранених у ході неоголошеної війни на сході України прийняли німецькі клініки. Ледь Микола отямився, почав шукати свого бойового побратима Андрія. Щоб йому допомогти, українці, які давно живуть у Німеччині, а наразі перейнялися клопотами українських військових, попросили про це волонтера Костянтина Зінкевича.
«Ми знайшли для Миколи його бойового побратима, він доліковується в Луцьку, — розказує Костянтин. — А земляки запросили нас у Гамбург, де за зібрані волонтерами кошти ми вже придбали два автомобілі для українських військових».
У військовому госпіталі Гамбурга, а також у цивільній клініці перебувають зараз на лікуванні п’ятеро наших бійців. Костянтин розказує, що в них справді дуже важкі поранення, й один хлопець, на жаль, помер, незважаючи на всі старання німецької медицини. В одного пораненого вибуховою хвилею ушкоджено внутрішні органи, в іншого повністю було відсутнє обличчя та відірвало половину м’язів стегна, ще в іншого солдатика був відкритий перелом ноги, й через гнійний процес видалили 20 сантиметрів кістки. Хтось лише зараз піднявся, через місяці після поранення й лікування; комусь ще довго лежати (нарощення кістки займе 600 днів). Майже на всіх українських воїнів чекають операції, операції...
«Це неймовірно мужні люди! — каже Костянтин. — Поранені змушені були ще нас із Олексієм Панасюком підбадьорювати, коли нас «переклинювало» від вигляду їхніх ран. Почали над нами піджартовувати. Важко уявити, який жах вони пережили на цій неоголошеній війні... Це наймужніші люди: лейтенант Микола Денисюк з 51-ї бригади, Вадим із Нацгвардіі (сам із Золочева), Сергій Чумак із батальйону «Донбас», Саша Чорнолоз (25-а бригада), Андрій Шамбуров (72-а бригада)! Їм ще стільки доведеться пережити й витримати!»
Німецькі лікарі працюють дуже ретельно і творять дива, міліметр за міліметром пересаджують шкіру, м’язи. Обіцяють навіть відтворити обличчя за фотознімком. Ми маємо розуміти, що не всі з цих хлопців вижили б, якби залишилися в Україні.
Дуже велику допомогу нашим пораненим надають українці-волонтери, які давно живуть у Німеччині, але не забули своєї батьківщини. Біля наших хлопчиків вони перебувають цілодобово, бо потрібні перекладачі, вони приймають у себе вдома родичів поранених із України. От і наші волонтери зустріли там двох дружин бійців. І навіть німці здивовані такою жертовністю, дехто не вірить, що все це робиться з милосердя й абсолютно без грошей. Відвідини Костянтина та Олексія підняли настрій пораненим, виявилися й спільні знайомі. Кому можна було, того пригостили українським соняшниковим насінням (так же хотілося) та халвою, а також вручили невеличкі подарунки.
«У хлопців розгорялись очі, коли згадували бої в Лисичанську, де Вадим воював поряд із нашим Спасьоновим (офіцер з 51-ї бригади, який загинув на сході. — Авт.); так само і в танкіста Андрія, коли він почув, що перша танкова рота 51-ї отримає «Булати»; коли Колі ми повідомили, що знайшли його друга Андрія, якого давно розшукував», — ділиться Костянтин.
«Хлопці, нехай Бог вас береже! Сили і терпіння вам і вашим родинам!» — побажали на прощання волинські волонтери.
