«Цивільна» стратегія на час війни

За останні кілька років під впливом війни українське суспільство сильно змінилося, це стосується і психологічного стану громадян, і демографічних процесів. Під час війни країна, як організм, функціонує інакше, і тільки з часом науковці  зможуть це оцінити. Сьогодні проводиться багато досліджень певних груп громадян, які найбільше постраждали від військових дій, зокрема, це учасники антитерористичної операції на сході — понад 306 тисяч осіб. Переживання, з якими стикнулися ці люди, виходять за межі норми. Але водночас психологи відзначають позитивні моменти: що для військових життя стає найвищою цінністю, переосмислюється роль сім’ї, дружби. Про ці та інші важливі речі говоримо з Іриною ГУБЕЛАДЗЕ — кандидаткою психологічних наук, старшою науковою співробітницею Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, віце-президенткою Асоціації політичних психологів України. 

ПРО ФАКТОР ТРАВМУЮЧИХ ПОДІЙ

— Ірино Гурамівно, якщо казати про ветеранів АТО, то з якими психологічними труднощами вони стикаються в реальному житті? Що їх підтримує найбільше? І як ви оцінюєте відеоролик про те, що їм можна подякувати, приклавши долоню до грудей?

— Дуже часто громадяни ніяковіють, зустрічаючи ветерана чи людину у формі, не знають, як продемонструвати свою повагу і вдячність, щоб це не було нав’язливо та не порушувало особистих кордонів іншої людини. Жест, продемонстрований у відеоролику, може стати таким спільно визнаним символічним проявом почуття подяки. 

У суспільстві є стереотип, що усі учасники війни травмовані й мають ПТСР (посттравматичний стресовий розлад. — Ред.), що вони можуть бути агресивними і навіть дещо неадекватними, що треба бути до них особливо уважними. Так часто думає і найближче оточення, і в цілому так їх сприймає суспільство.

Однак, як показують результати досліджень, далеко не всі АТОвці бувають на першій лінії, не всі з них беруть учать безпосередньо у бойових діях, не всі бачили смерті і не всі вбивали, не в кожного перед очима гинув побратим. Ситуації дуже різні, і насправді далеко не всі переживають сильні травмуючі події, навіть якщо вони пройшли АТО. Тому важко говорити однозначно, адже є люди зі стійкою психікою, здатні самостійно прожити стресову ситуацію... При цьому, звісно, є ветерани, які зазнали психотравмування, якщо взяти до уваги, що більшість солдат — це не професійні військові і вони не були готові до війни. Для них це — великий стрес і виклик. Навіть лікарі, звичні до крові і покалічених тіл, зазнають психотравми. 

«КОНФЛІКТИ ВИНИКАЮТЬ ЧЕРЕЗ РІЗНИЦЮ В ЦІННОСТЯХ»

— Чи відчувають ветерани АТО підтримку в родині?

— У суспільстві часто звучить думка, що родина чекає на військового, а потім починаються проблеми, конфлікти, і як результат можливе розлучення. Насправді ситуація не зовсім така. Багато сімей стають міцнішими, тому що зміщується акцент, зростає цінність життя і сімейних стосунків, зростає бажання народжувати і виховувати дітей, у такий спосіб знаходити спосіб свого продовження в дітях. Багато чоловіків, повертаючись додому, стають кращими сім’янинами — більше уваги приділяють дружині, дітям, рідним.

Конфлікти зазвичай починають відбуватися через дрібні побутові речі, на які АТОвці вже не звертають уваги       — коли щось для них, порівняно з тим, що вони бачили, стає дріб’язком. Наприклад, чоловік ходить у квартирі взутий — дружина починає сваритися. Для нього це взагалі не питання — навіть думка не виникає, що щось не так, а для неї — принципово, бо вона прибирає, а її робота не цінується. І за рахунок цієї різниці у сприйнятті ситуації часто виникають непорозуміння. Те саме стосується конфліктів у соціумі: хтось кинув недопалок на тротуар — більшість людей на це особливої уваги не звертають, а АТОвці, як у принципі і всі люди із загостреним відчуттям порядку і правильності, можуть через це сваритися, бо вони воювали, відстоювали цінності кращої країни, а хтось у таких «дрібних» речах нехтує їхнім досягненням.

— Можна сказати, що ветерани більше цінують життя?

— Так, вони більше цінують саме життя, дружбу, стосунки — те, що є дійсно таким сенсовим, екзистенційним. Знову-таки, ми не говоримо про всіх без винятку.

ПРО МОТИВАЦІЮ ПІТИ ДО ПСИХОЛОГА

— Що АТОвці кажуть про психологічну підтримку: якою є потреба в ній, чи користуються вони послугами фахівців? Як загалом дають раду зі своїм психологічним станом, коли виникають труднощі?

— Військові — це переважно чоловіки. А чоловіки рідко звертаються по допомогу в принципі, чоловіки-військові — тим паче. Це вже має сильно допекти, щоб чоловік визнав, що йому потрібна психологічна допомога, що самостійно він не впорається. І навіть якщо він відчуває, що щось не так, зробити крок і звернутися до спеціаліста дуже складно.

Часто буває, що, ще будучи на території проведення АТО чи в госпіталі, військові потрапляють до психолога. І якщо їм вдалося налагодити контакт, скоріше за все, військовий продовжуватиме підтримувати зв’язок саме з цим психологом. Тому що відчув на собі важливість такої допомоги, зрозумів, що це не страшно і не соромно, що його ніхто не вважає психічно хворим і це не принижує його гідність.

На жаль, система надання психологічної допомоги в Україні погано розвинена, до того ж, до початку війни кваліфікованих спеціалістів у галузі військової психології та психотравми було дуже мало. У великих містах сьогодні є багато таких проектів, діють спеціалізовані реабілітаційні центри саме для допомоги військовим. Але більшість ветеранів — не з великих міст, велика частина — це чоловіки, які живуть у маленьких містечках, селах, де просто немає змоги отримати психологічну допомогу.

Також консультація психолога — це недешеве задоволення. Тому військовому простіше сказати, що в нього все добре і він піде відпочити з побратимами, поспілкується з ними. Насправді таке спілкування може навіть погіршувати ситуацію і поглиблювати психоемоційне переживання. Взагалі, це питання — про загальну культуру населення, бо так у нас вчиняє більшість людей. Вони не звертаються до психолога, їм простіше спілкуватися з друзями, виливати їм свою душу.

«ЯКЩО ДО АТО В РОДИНІ ВСЕ БУЛО ДОБРЕ, ТО ВІЙНА ЇЇ ТІЛЬКИ ЗГУРТУЄ»

— Щодо зростання насилля у родині: частина психологів каже, що  насилля в родинах, де є учасники АТО зростає, інші — що зростає саме в тих родинах, де воно було до того. Що ви думаєте з цього приводу?

— Офіційної статистики з цього питання немає, і це важко відстежити. Організації, які займаються проблематикою насильства взагалі, не можуть фіксувати усі випадки насилля, оскільки жертва далеко не завжди звертається за допомогою і не заявляє про факт скоєного насильства. До того ж, ці організації не фіксують, здійснив насильство саме учасник АТО чи ні. Наші дослідження показують, що якщо до АТО стосунки в сім’ї були проблемними, то після АТО вони тільки загострюються. Це стосується і сімей переселенців, і усіх категорій, які ми досліджували. Війна є лише приводом для того, щоб ці конфлікти загострилися. Якщо все було плюс-мінус добре, то у подальшому стосунки стають міцнішими і теплішими, бо війна, спільне горе згуртовують людей, кожен відчуває потребу один в одному.

— В Україні практично у всіх жителів є якщо не родичі в Росії, то родичі в інших регіонах. Виходить, з проблемою розрізненості поглядів на війну стикнулися всі...

— Коли я починала своє дослідження, то на практиці зіткнулася з тим, що ця проблема торкнулася не тільки таких категорій, які, наприклад, мають родичів у Росії чи на території Донбасу, чи переселенців, які переїхали, а їхні родичі залишилися на непідконтрольній території. Ні, навіть родини, які не належать до цих категорій, але де є протилежні погляди на політичну ситуацію — коли люди займають радикальні позиції — розпадаються. Діти перестають спілкуватися з батьками, брат з братом. Особливо категоричними є чоловіки.

Повинен бути контроль з боку відповідних органів, які б певною мірою відстежували інформацію, блокували найбільш подразнюючі теми. З іншого боку, для людини психореабілітаційним фактором може стати проживання негативних емоцій, як і будь-якого горя. Коли відбувається проживання, ці емоції згасають і людині легшає. Варто пам’ятати, що через інтернет-простір можна доволі легко впливати на свідомість і поведінку людей. Технології, які використовуються в соцмережах, дозволяють будь-яку інформацію використати на свій кшталт, спонукати аудиторію до певного обговорення, підняти якусь тему чи людину в топ або, навпаки, знецінити. 

Стратегій поведінки в таких конфліктах доволі багато. Часто люди, можливо навіть несвідомо, просто обходять тему війни. Правильно це чи ні, але на даний момент, мабуть, це найоптимальніший варіант, щоб взагалі не втратити стосунки. Потім настане інший етап, коли треба буде сідати за стіл переговорів і доходити до якогось спільного розуміння. Цей процес не буде легким, але він вкрай необхідний, щоб зберегти стосунки з рідними людьми.

ВЛАДА ІНТЕРНЕТУ І СОЦМЕРЕЖ

— Це вплив інформаційної політики? Чому проти неї ми такі безпорадні?

— Коли згадати події 2014 року, коли був Майдан і починалася війна, то люди тоді перебували в нестримному потоці емоційно зарядженої інформації. Це нагнітало переживання... І через це емоційне проживання було відчуття, що ти знаходишся в центрі подій, була загроза, що війна наростатиме, захоплені території розширюватимуться. Це призводило до переживань і психотравмування.

За результатами дослідження, яке проводила моя колега, майже все населення України травмоване в тій чи іншій мірі саме через стресогенне інформаційне поле.

— Власне, про це я хотіла запитати. Які можуть бути стратегії роботи з населенням, щоб надати людям підтримку? І як громадяни можуть самі собі допомогти?

— Якщо людина має ПТСР, підтверджений діагноз, то їй слід звертатися за професійною допомогою до психологів, за потреби — до психіатрів. Якщо говорити про підтримку для населення, то спочатку слід зазначити, що в Україні активно ведеться інформаційна війна. Багато фейкової, «подразнювальної» інформації запускається через інтернет і соціальні мережі. Запускається штучно, щоб люди емоційно включалися в якісь діалоги, розмірковування і конфлікти.

Якщо промоніторити контент соцмереж, усі теми, які стосуються патріотизму, війни, напрямів розвитку України, є дуже дражливими. Ще п’ять років тому ми робили зріз і бачили, що рівень політичної зацікавленості населення був мінімальний: люди емоційно не включалися. Зараз цей показник значно вищий.

На мою думку, повинен бути контроль з боку відповідних органів, які б певною мірою відстежували інформацію, блокували найбільш подразнюючі теми. З іншого боку, для людини психореабілітаційним фактором може стати проживання негативних емоцій, як і будь-якого горя. Коли відбувається проживання, ці емоції згасають і людині легшає.

Варто пам’ятати, що через інтернет-простір можна доволі легко впливати на свідомість і поведінку людей. Технології, які використовуються в соцмережах, дозволяють будь-яку інформацію використати на свій кшталт, спонукати аудиторію до певного обговорення, підняти якусь тему чи людину в топ або, навпаки, знецінити.

— Порадьте, будь ласка, громадянам, які у переважній більшості користуються інтернетом та соцмережами, методи інформаційної гігієни.

— Перше, що нам потрібно — і чого дуже бракує — це критичне мислення. Як правило, та інформація, яка емоційно заряджена, дуже легко сприймається і викликає відгук. Критичність  при цьому катастрофічно падає. Якщо пост б’є по наших больових точках, а війна — це саме така тема, як і патріотизм, — то в цей момент зникає вся критичність, ми схильні вірити всій інформації, яка на даний момент нам подається. Я раджу, як мінімум, перевіряти інформацію. Також — відкинути емоції, бути критичнішим, аналізувати те, що читаєш. А якщо є потреба заспокоїтися, то варто обмежити доступ до інформації, щоб зайвий раз себе не дратувати.