У Харкові представили військовий щоденник судді-снайпера

Переповнена людьми та емоціями зала Палацу студентів юридичної академії, обійми бойових товаришів, довжелезні черги за підписом автора та героїв та слова вдячності до захисників – так відбувалася презентація нової документальної книги про війну «Військовий щоденник 2014-2015».

Про 41-річного автора книги Олександра Мамалуя ЗМІ найчастіше згадують як про «суддю, що пішов добровольцем в АТО», бо такі випадки не є звичними для Україні. Мало хто знає, що до війни Олександр був також викладачем у виші та захистив кандидатську дисертацію з юридичних наук. До лав армії пішов з першою хвилею мобілізації, навесні 2014 року, і воював в роті снайперів 93-ї бригади під Донецьком, в Донецькому аеропорті, на центральному та південному ділянках фронту від Зайцевого та Майорська до крайніх точок під Маріуполем, і зараз продовжує службу. А ще в нього весела вдача та оптимізму вистачить, здається, на кілька бойових підрозділів. Олександр запевняє, що нова книга більше розповідає про його побратимів, ніж про нього. «Хлопці, які пішли захищати країну, проявили справжній героїзм та відданість – їх не можна забути, – пояснює Олександр Мамалуй. – Я намагався згадати всіх, з ким воював, в документальну сповідь увійшло орієнтовно сто людей».

Самі герої книги, воїни роти снайперів 93 бригади, також виходили на сцену, а після офіційної презентації ще кілька годин підписували книжки, ділилися безцінними спогадами, приймали щирі слова подяки від жінок, дітей, волонтерів, простих городян. Ось 47-річний Павло Вовк, танкіст, який вижив, коли в його танку знесло башту. Він родом з Донецька, пройшов Афганістан, тепер живе в Харкові, жартує, що ця книга стане вибухівкою для його колишніх земляків. Книги підписує прізвищем «Зайка» – так його жартома звали товариші на протилежність прізвищу. Павло розповідає, що не зміг сидіти вдома в березні 2014 року, бо стало очевидно, що почалася війна. «Так швидко біг до воєнкомату, що забув і паспорт, і військовий квиток, прийшлося повертатися за ними! Я знав, що мій бойовий досвід тепер стане в пригоді». Розповідає, що постачання в армії в перші місяці було в жахливому стані і що без волонтерів солдати в прямому сенсі «померли б з голоду». Павло впевнений, що перемога неодмінно прийде, його надія надихає.

Бійці згадують про найстрашніші сторінки війни, про Іловайськ та Піски, перераховують імена загиблих товаришів. Також розповідають про зустрічі із «сепарами» та зомбованим російською пропагандою населенням. «На тому боці фронту немає розуміння, люди отруєні, більшість з них переповнені ненавистю, – впевнений Іван Ракіч на позивний «Рено». Каже, багато хто дивувався його рішенню йти на фронт, бо в нього троє дітей. Але саме щоб захистити дітей від навали, Іван і вирішив воювати. Після повернення з фронту Іван взяв участь у виборах і став депутатом міськради, тепер його війна – це боротьба із розтратами бюджетних коштів міським головою, захист прав родин загиблих та харків’ян.

Олександр Мамалуй запевняє, що продовжить писати, щоб залишити в історії якомога більше свідчень про війну від учасників бойових дій. «Наступною книгою буде «93-я Гвардійська». Я проїду по бригаді, і з усіма буду розмовляти, записувати всі спогади, щоб до книги увійшли і мотострілки, й танкісти, й снайпери, й розвідка!» – обіцяє Олександр Мамалуй, який відтепер не тільки суддя-снайпер, але й правдивий хронікер подій російсько-української війни.