«У Криму зараз не існує жодних правил»

Олександра Дворецька — кримська активістка та організатор правозахисного центру «Дія». У зв’язку з нещодавніми подіями була змушена покинути півострів і переїхати до Києва. Вона розповіла про свавілля міліції, про утиски інакомислячих та загалом про ситуацію в Криму. Зустрілися ми з Олександрою біля Лядських воріт. Низенька, худорлява, мініатюрна дівчина не справляє враження активної правозахисниці. Як виявилося згодом, не кожний чоловік має стільки сміливості і мужності, як вона. А відстоювати альтернативну точку зору в Криму не так легко, як у столиці. Символічно чи ні, але запропонувала Олександра провести розмову у кафе з назвою «Крим». Каже, що минулого разу замовила янтик, а принесли звичайний український чебурек. А янтик — це кримськотатарський чебурек, який готують на сухій пательні без жиру.

— Олександро, чим займається ваш правозахисний центр?

— Із часу заснування «Дії», з 2011 року, ми надаємо безкоштовну правову допомогу. У п’яти містах ми відкрили приймальні, де люди можуть її отримати. Ми займалися проблемами, які не можуть вирішити юристи при міськвиконкомах. Тому конфліктне поле з місцевою владою виникло ще з часів заснування організації. У Криму це була «Партія регіонів» у своїх 80 % складу Кримського парламенту.

Під час окупації, починаючи з березня, на півострові перестали діяти правила. Коли я заснувала «Дію», ще існували певні норми, ми знали, що є президент Янукович, міліція, яка керується законом «Про міліцію», все більш-менш зрозуміло. А нині продовжувати роботу в місці, де не діє право, де ти не можеш гарантувати собі безпеку, неможливо.

— Чим ви займалися в Криму останнім часом?

— Відвідувала акції протесту, брала участь в ініціативі «Крим СОС». Більшу частину часу провела вдома, приймаючи дзвінки і розповсюджуючи інформацію у ЗМІ про координацію дій. Зверталося дуже багато знайомих, колег з інших регіонів, яким я, як людина знаюча, могла давати поради, а вони могли кудись їздити. З Криму я поїхала 9 березня, коли викрали двох моїх друзів — Анатолія Ковальського та Андрія Щекуна (нагадаємо, інтерв’ю з Андрієм Щекуном після його звільнення вийшло у «Дні», № 53 від 25 березня. — Ред.)

— Чим зараз ви займаєтеся в столиці?

— Кримчанами. Все, що стосується поселення, переселення... Цим взагалі займається велика кількість людей, які намагаються, на відміну від влади, допомогти тим людям. Крім цього, я ставлю за мету поширення інформації про те, що відбувається у Криму, бо про нього існує дуже багато міфів. 

— Наприклад?

— На кшталт «Ви цього самі хотіли». Ось Київ виступав проти, тут були масові протести, а ви на них не виходите — отже, ви так хочете. І тому треба пояснювати відмінності від київського Майдану.

— У чому вони полягають?

— Для мене основна — це відсутність правил. У Києві Янукович хоча б робив вигляд, що правоохоронці  виконують якісь закони. В Криму людей викрадають міліціонери, передають «Русскому единству» і вважають, що це нормально. Там вони дивляться і зовсім не реагують на правопорушення. Також були військові іншої держави, які ходили по місту з автоматами і перевіряли на вокзалі всіх, хто приїжджав, усі речі.

Ще одне — в Криму немає безпечного місця. Якщо ми знали, що тут на Майдан можна принести їжу, залишити гроші, бронежилет, шини, то там зібрати їжу військовим проблематично, бо ти не маєш можливості навіть назвати місце, куди все можна принести. Робилося це тільки через дуже перевірених людей.

Остання відмінність — у Криму не тільки в період Майдану, а протягом усієї незалежності не було української державної політики. Там постійно був присутній флот Росії, який проводив спільні військові паради, там були «казачества», яких фінансували з Росії, купа проросійських організацій, які спекулювали на цій темі (ми їх називаємо «профессиональные русские»). Я навчалася в російськомовній школі, в Національному державному університеті — російською мовою, і диплом захищали всі, крім мене, російською. А мене на захисті запитували: «Ты что на русском не можешь..?»

За період роботи нашої приймальні не було жодного звернення від російськомовних щодо утисків. Я — російськомовна кримчанка, моя сім’я взагалі коріння пустила в Криму, але ми — не росіяни. Це важливо: навіть, якщо ми розмовляємо російською мовою, це не означає, що ми — росіяни. Бо росіянами ми ніколи не були.

— Як загалом зараз виглядає ситуація в Криму?

— Ми маємо 39 зниклих людей за березень, трьох вбитих, чотирьох, яких досі не знайшли, а всіх, кого знайшли, — катували. Ми маємо більше 70 випадків нападів на журналістів, винищення матеріалів, маємо цензуру, коли відключено всі українські канали, і ми маємо примусово прийняти російське громадянство — інакше позбавляємося права власності чи ще щось.

— Ви плануєте повертатися в Крим?

— Я повернуся, коли відчую, що мені там буде безпечно. Тому готова працювати у столиці для покращення ситуації в Криму, але повернутися надовго — гадаю, що не скоро. Я оцінюю, що це триватиме роки два.

— Як ви вважаєте, Крим повернеться до України?

— Так! Інакше тоді навіщо це все?