Українець: мiж локальною iдентичнiстю та європейским громадянством

«Місто мільйона троянд» і десятків териконів, місто шахтарів, робітників та інтелігентів, місто помаранчевої футбольної команди та біло-голубої політичної сили, батьківщина Стуса й Артема, «кримінальна столиця» та рушійна сила української економіки… Донецьк - місто контрастів та різних асоціацій у загальноукраїнській свідомості - став наступним пунктом призначення Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді (далі - ОК).

Донеччани приєдналися до ОК в січні цього року й, особливо в особі Сергія Стуканова, аспіранта Донецького національного університету, стали чи не найактивнішими учасниками всіх подальших засідань. Тому донецька зустріч стала лише справою часу. Попри проблем із вирішенням багатьох організаційних моментів, 27 листопада круглий стіл iз непростою темою «Українець: між локальною ідентичністю та європейським громадянством» все ж таки відбувся. Хоч насправді візит ОК до Донецька розпочався дещо раніше.

Традицією учасників ОК стало попереднє знайомство з містом та місцем проведення дискусії, вивчення місцевих настроїв, створення загального уявлення про регіон. Тому напередодні був складений щільний графік екскурсій, зустрічей тощо. 25 листопада учасники донецького засідання вшанували пам'ять жертв Голодомору в Святопреображенському соборі, що в центрі Донецька. В понеділок, 26 листопада, було проведено низку зустрічей з представниками місцевих громадських організацій.

Найповніше уявлення про донецьку дійсність та ментальність донеччан склала проректор ДонНУ, депутат Донецької міської ради Тетяна Мармазова. Двогодинна розмова з істориком за освітою та «максималісткою в душі» пані Мармазовою залишила цікаві враження та багато аспектів для роздумів. «Так, у характері донеччан - до всього мати діло. Проте ми не заслужили такого ставлення до нас, яке склалося в Україні після 2004 року», - переконана Тетяна Мармазова.

Безпосередньо ж круглий стіл, що в процесі обговорення перетворився на пошук особистої ідентичності для учасників, поставив низку питань перед кожним. Хто я: одесит чи українець? Хто ми: харків'яни чи східняки? Що для мене ідентифікація з поняттям «українець»: визначення національності чи приналежність до політичної нації? І врешті-решт: чи дозволяє нам наша ідентичність ототожнювати себе з громадянами Європи? Відповіді на ці непрості питання знайти протягом однієї зустрічі неможливо. Ще складніше дійти спільного знаменника - уособлення «Я - українець» - для «представників» усіх локальних та регіональних ідентичностей. Проте, на глибоке переконання ОК, будь-яке поставлене питання найближчим часом отримає свою відповідь. Чи означає це, що вже найближчим часом ми визначимося, хто ми та куди нам іти?

Сергій СТУКАНОВ, аспірант філософії, магістр історії Донецького національного університету:

- Насамперед скажу, що перебування в Донецьку виявилось найдовшим серед усіх вояжів ОК по містах України, завдяки чому, окрім звичного круглого столу, вдалось організувати ще кілька цікавих зустрічей. Так, 26 листопада учасники Острозького клубу зустрілися з активом Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх», яка займається сприянням розвитку української культури, мови та історичної свідомості на Донеччині. Того ж дня відбулася зустріч із керівником Науково- інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці, що діє при Донецькому національному університеті й має на меті надання інформації про НАТО.

27 листопада ОК завітав до Донецького центру політологічних досліджень та познайомився з діяльністю Донецького обласного осередку Всеукраїнського громадського об'єднання «Українська асоціація європейських студій», що займається поширенням інформації про Європейський Союз. Цікавою була зустріч і з проректором ДонНУ з виховної та соціальної роботи Тетяною Мармазовою, яка розповіла про Донецький національний університет.

Сам круглий стіл було присвячено проблемі ідентифікаційних пріоритетів мешканців різних регіонів України. З огляду на мету, яку ставить перед собою ОК, а саме сприяння порозумінню між «cходом» і «заходом» (вживаю ці поняття в лапках, як символи, бо ж до першого потрапляє й Одеса - географічний південь країни), актуалізація відмінностей у сприйнятті «українськості» у різних частинах держави становить важливий етап на шляху вироблення стратегії досягнення поставленої цілі.

Остаточна редакція теми «виросла» з початкового бажання обговорити стан справ саме на «Сході». Дедалі-бо очевиднішим є той факт, що майбутнє України відчутно залежатиме від позиції населення цього регіону - в першу чергу, через його велику питому вагу, але також і через інтелектуальний потенціал, що нерідко недооцінюється.

Круглий стіл підтвердив попередній здогад про те, що значна частина населення Східної України (не беремо до уваги інтелігенцію) і дотепер сприймає терміни «українець» і «український» насамперед в етнічному, а не в політичному сенсі. Звідси стає зрозумілою й оборонна позиція, яку посідають симпатики російської ідентичності, коли йдеться про українську свідомість. Загалом дискусія на круглому столі вказала напрямок, куди слід спрямувати зусилля учасникам ОК (і не лише їм): формування української політичної ідентичності, яка б не суперечила етнічності чи локальності, а включала їх.

Дар'я ВОРОБЙОВА, випускниця Харківського національного університету ім. В. Каразіна:

- До Донецька ми всі їхали з певними очікуваннями та асоціаціями. З перших кроків Донецьком мені спало на думку, що насправді це невеличке місто: маленький вокзал, який нагадував, швидше, приміський, невеличкі будинки (здебільшого, п'ятиповерхівки або взагалі приватні). І тут якнайкраще спрацювало прислів'я «краще один раз побачити, ніж сто разів почути».

ОК знову зустрівся, аби продовжити свою роботу, і цього разу ми справді плідно попрацювали. Ми їхали в Донецьк, аби побачити все на власні очі, поспілкуватися з людьми і, можливо, стерти кліше, які нам нав'язують звідусіль. Головним нашим надбанням за цю зустріч стало те, що ми зустрілися зі студентами Донецького національного університету, які (виявляється!) так само є патріотами своєї країни і так само розмовляють українською. Було приємно обмінятися думками з тими, хто, до речі, має протилежний погляд на поняття української ідентичності. Але, як то кажуть, у протиріччі народжується істина. Ми виконали наше основне завдання - побачили все на власні очі, ми поспілкувалися з людьми й дійшли того самого висновку, як і рік тому, коли ми вперше зібралися в Одесі (для харків'ян то була перша зустріч в рамках ОК). Немає протиріччя між правим бе регом і лівим, немає неприязні в донеччан до острожан і навпаки. Всі ми є громадянами однієї країни, всі ми належимо до однієї нації, і всі ми насправді прагнемо одного й того ж - бути успішною країною з високим рівнем розвитку у всіх галузях.

Юлія СТУКАНОВА, аспірантка спеціальності «історія України» Донецького національного університету:

- Що краще може сприяти подоланню протиставлення сходу й заходу, ніж відвідування мешканцями сходу Західної України й навпаки? Я вже багато разів чула, як студенти, молоді вчені інших областей (Центральної, Західної України), приїжджаючи в Донецьк на університетські конференції, висловлюють дивні (для нас, донеччан) речі. Наприклад, вони зізнавалися, що побоювалися сідати до потягу «Донбас» (колишній «Угольок»). Про Донецьк, судячи з усього, ходять просто дрімучі легенди, які конче необхідно спростовувати.

Так само в Донбасі часом чути запевняння в тому, що в містах Західної України тобі нічого не продадуть і не підкажуть на вулиці, якщо звернешся російською мовою (я такого не зустріла ні у Львові, ні в Хмельницькому, коли там була!). Нібито це єдине враження, яке людина одержала від перебування, наприклад, у Львові! (Якщо взагалі воно мало місце, а не переказане з чужих вуст та ще й iз досвіду початку 90-х). У мене в такі моменти складалося враження, що в деяких окремих випадках подібні випади були нічим іншим, як прагненням знайти спільну мову, пошуком точок взаєморозуміння між не дуже знайомими людьми. Тобто іноді люди особливо не замислюються над тими стереотипами, які вони транслюють, вони можуть насправді так і не думати (або взагалі не перейматися цими питаннями), а значення в цей момент для них має просто пошук тем, які дозволять відчути себе в товаристві один одного комфортніше…

Наведені приклади підтверджують, що діяльність клубу потрібна. Відомо, що свідомість та реальність змінює молодь, яка краще налаштована на сприйняття нових ідей. Зокрема, можна бути впевненими в тому, що ті, хто відвідав цими днями Донецьк, сприятимуть подоланню упередженого ставлення та дезінформації про регіон серед свого оточення. Як казала одна з учасниць ОК, «підуть кола по воді». Те саме стосується шляхів подолання стереотипів щодо інших міст та регіонів України.

Спілкування з реальною людиною з іншого (зокрема «антагоністичного») регіону набагато важливіше, ніж здається на перший погляд. Коли ми маємо власний досвід, ми менше піддаємось абстрактним ідеологічним обробкам. Адже нав'язані ярлики, якими спекулюють політики, часто в свідомості людини переносяться на абстрактне поняття усього народу або усіх мешканців регіону… В таких випадках узагальнення шкідливе. А знайомство - нехай з одним-кількома - представниками інших регіонів повертає до реальних людей, до розуміння, що люди - це не сіра маса, кожен - індивідуальність, із власними мріями, цілями. А з іншого боку, врешті-решт, наші людські прагнення та мрії схожі...

Іван КАПСАМУН, студент п'ятого курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. Мечникова:

- «Острозький клуб прийшов на схід України - це знаково», - так сказав один із учасників і експертів круглого столу. Справді, учасники ОК черговий раз зібралися, але вперше - в Донецьку, і це свідчить про те, що клуб живе й розширяється.

Стосовно теми круглого столу можна сказати наступне: треба чітко розділяти три види ідентичності - локальну, національну та європейську. Локальна більше пов'язана з етнічною ідентичністю, з регіональною приналежністю, і тут в Україні можна виділити чимало регіонів, які різняться між собою в більшій або меншій мірі. Але це виступає і чинником для розвитку, оскільки можна застосувати формулу «єдність у різноманітті», розвиток кожного окремого економічного або історичного регіону може сприяти розвитку країни в цілому.

Національну ідентичність можна співставити з поняттям «політична нація», тому вона виступає як політична ідентичність, тобто на цьому рівні всіх, хто проживає в Україні, можна назвати українцями або «політичними українцями». Саме на цей рівень повинна бути направлена діяльність держави, яка не повинна опускатися на рівень нижчий - локальний. Держава не повинна займати окрему позицію того чи іншого регіону, групи, сили тощо, а розглядати ці питання через загальнодержавницьку призму.

Що ж стосується питання європейської ідентичності, то Україна є європейською державою географічно, але якщо розглядати питання європейських стандартів життя, цивілізованості, то, звичайно, асоціювати себе з європейцями ми не можемо. І не треба говорити, що вступ України до Європейського Союзу різко змінить ситуацію в Україні, не треба взагалі форсувати це питання.

Наприклад, якщо людині хочеться щось або когось змінити, перш за все вона повинна починати з самої себе. так і з країною в цілому. Потрібно провести зміни в самій Україні, виходячи з історичних, економічних, політичних чинників розвитку. Цим питанням, безумовно, теж повинна займатися держава, але вже крізь загальнонаціональну вигоду та розвиток. Таким чином, кожна з розглянутих ідентичностей взаємодоповнює решту.

Денис ПОД'ЯЧЕВ, аспірант Харківського національного університету ім. В. Каразіна:

- Донецька зустріч була знаковою для ОК з цілої низки причин. По-перше, вона деякою мірою ознаменувала наше своєрідне відродження після довготривалої перерви у нашій діяльності. По-друге, саме зустріч у Донецьку була найбільш очікуваною, адже до цих пір стіни найбільшого навчального закладу Донбасу нас ще не приймали. По-третє, саме на цю зустріч ми покладали надію у справі перевизначення подальшої діяльності ОК, бо не є секретом, що ми вже досить тривалий час наголошували на наявності дилеми подальшого формату існування та діяльності організації.

До речі, саме громадською організацією бачать себе у найближчому майбутньому учасники клубу, і саме питанням покрокового руху до поступової реалізації наших ідей були присвячені наші неформальні донецькі засідання у тісному колі засновників клубу - відтепер президії. За цим розкриття по- справжньому наполеонівських проектів я, мабуть, зупиню. Хочу висловити подяку нашим донецьким учасникам, котрі зуміли перетворити в життя те, що останнім часом викликало великий сумнів - зустріч у столиці Донбасу. Із значною долею подиву ми сприйняли те, що в Донецьку, виявляється, існують молодіжні рухи, які ставлять перед собою за мету розвіяти штучно створені стереотипи про неслушність і неактуальність проблем, пов'язаних із самопочуттям українського суспільства як політичної нації. Із задоволенням ми розпочнемо співробітництво з ними, формат якого ми ще визначимо згодом.

На жаль, дещо неоднозначні враження залишив по собі круглий стіл, присвячений проблемі ідентичності, яка існує в різних регіонах країни. Не дуже вдало змодерований захід не дозволив максимально сподіватись на конструктивність спільної думки, та в деякій мірі взагалі на спільну думку. Втім, слід відзначити неабияку зацікавленість студентів ДонНУ заходом, який проводився за участі ОК, що, як на мене, само по собі є доволі позитивною ознакою.

Юлія ДОВГАНЬ, студентка п'ятого курсу відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. Мечникова:

- Необхідно зазначити, що поїздка до Донецька була довгоочікуваною, а знайомство з легендарним містом виявилося більш ніж приємним.

Зрозуміло, що окрім самого знайомства з Донецьком, ОК мав можливість познайомитися з великою кількістю інтелігенції цього чудового міста. Всі ці люди несуть у собі глибокий потенціал, який насамперед спрямовано на розвиток нашої країни, і хоча кожний окремо робить свою маленьку справу, все ж загальна мета - єдина.

Під час круглого столу досягнення однієї, зрештою, думки не було основним завданням, і тим не менше, розглянувши ідентифікаційні пріоритети мешканців Східної, Південної та Західної України було винесено загальний вердикт: що ми як громадяни нашої країни, єдині, хто може й повинен піклуватися про її благополуччя, а ідентифікаційні суперечності ґрунтуються насамперед на історичних і регіональних особливостях.

І, як на мене, це не добре й не погано. Це факти, які є певним багажем знань у створенні наднаціональної політичної культури, адже знаменитий вислів стародавнього філософа про те, що політика - це мистецтво жити разом, і досі не втрачає своєї актуальності. Головне завдання - вчитися жити за принципом: інший - не означає чужий. Для розуміння цього основою має слугувати вислів про те, що свобода одного закінчується там, де починається право іншого. Самосвідомість української нації, незалежно від складу крові, має базуватися на цьому універсальному принципі.

ДОВIДКА «Дня»

Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді був заснований студентами Національного університету «Острозька академія» та Одеського національного університету ім. І. Мечникова з ініціативи головного редактора газети «День» Лариси Івшиної та згодом перетворився на дієву організацію, що своєю метою має об'єднання молоді всіх частин України. Протягом року до Острозького клубу приєдналися представники Харківського національного університету ім. В. Каразіна та Донецького національного університету. За нетривалий час існування учасниками було проведено п'ять зустрічей в різних містах України, основним завданням яких, окрім спілкування учасників між собою, є інтелектуальна дискусія з представниками інтелектуальних еліт регіону.

Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді є відкритим для співпраці з суспільно-політичними діячами, представниками студентської молоді, громадськими організаціями тощо, які бачать необхідність у подоланні стереотипів та об'єднанні України.