«Ужгород. Невигадані історії»

Нещодавно в Ужгороді з успіхом представили збірник історико-краєзнавчих нарисів про місто журналістки Тетяни Літераті. Містяни дуже чекали на цю книжку, швидко розкупили її й вимагають у видавництва чимшвидше передати залишки тиражу до книгарень, аби придбати унікальне і дуже цікаве видання собі та в подарунок. Більшу частину книжок передадуть до бібліотек краю. Із чого розпочався проект «Втрачений Ужгород», і чи очікувала авторка на такий ажіотаж — Тетяна розповіла «Дню».

— З чого розпочалися твої історичні «пошуки»?

— Проект «Втрачений Ужгород» стартував три роки тому з ідеї розповісти про таку складну річ, як історія Ужгорода, доступно й цікаво для широкого загалу. Річ у тім, що, на жаль, історію свого міста й краю у школах вивчають побіжно, а викладають переважно нецікаво. У дорослому же віці людей непросто зацікавити історією — так і виходить, що ми дуже мало знаємо про минуле свого міста чи рідного краю.

Перший мій матеріал був про легендарне ужгородське кафе «Золотий ключик». Воно працювало в центрі міста за радянських часів, і досі ужгородці старшого віку пам’ятають смак кави, яку там варили. Мені хотілося викликати ностальгію за цим місцем, і я зібрала спогади ужгородців про нього. Так і постав стиль проекту: спогади очевидців, підкріплені архівними відомостями й архівними газетними публікаціями.

— Коли читаєш матеріали, складається враження, що ти дуже багато часу проводиш в архівах та бібліотеках.

— Справді, щоби знайти нову інформацію про старий Ужгород, доводиться часто бувати в архівах та бібліотеках. Робочий процес — це, насправді, нудне гортання тисяч пожовтілих сторінок, спроби знайти саме те, що мене цікавить. Але я захоплююся цим процесом.

— Ужгород — місто, яке за 100 років побувало у складі кількох держав. Яка доба частіше зустрічається у твоїх матеріалах, чому?

— Спочатку я писала і про період, коли Ужгород уже був частиною Радянського Союзу, але з часом переключилася на першу половину ХХ століття, коли місто перебувало у складі спочатку Австро-Угорщини, потім Чехословаччини та Угорщини. Історія ця дуже цікава, бо мінлива. Відбувалися зміни влади, приходили нові люди, місто розвивалося... Словом, писати є про що.

— Розкажи про книжку.

— Книжка складається із 30-ти дуже різних розділів. Усі вони оповідають про якусь окрему будівлю в місті, починаючи від жупанату і завершуючи залізничним вокзалом. Більшість із статей-розділів я писала ще на початку проекту.

Усі ці статті — морально важкі, написані на основі часто трагічних життєвих подій. Від такого здорова людина не може отримати задоволення. Але ми повинні це знати і повинні пам’ятати, щоб історія не повторювалася знову і людям більше не доводилося переживати жахів Голокосту чи сталінських репресій.

— У соціальних мережах неабияк радіють виданню і вимагають продовження...

— Мене саму дивує той ажіотаж, який виник навколо моєї книжки. Я не очікувала до неї такої уваги, хоча, мушу визнати, мені це дуже приємно. Поки що я не думала над продовженням, але все можливе. Принаймні, цікавих матеріалів у мене вже є, як мінімум, на два нових видання.