В основу захисту української мови має бути покладена економічна протекція

Уважно стежу за розвитком дискусії навколо української мови, і вирішив втрутитися, щоб висловити своє бачення вирішення цієї проблеми.

Почну з того, що є люди (і їх дуже багато), які вважають, начебто проблеми української мови не існує, що все це вигадка радикальних націоналістів і не більше. Але для кожної розумної і чесної (передусім перед собою) людини є очевидним той факт, що українська мова перебуває в стані жорсткої дискримінації. На перший погляд ніби нічого страшного немає: у нашій глибоко дискримінаційній державі багато несправедливості і нечесності. І все ж за українською мовою — мільйони людей, яким не байдужа доля унікального джерела української свідомості і національного характеру, яким є мова. Так, зручніше і безпечніше заплющити очі і створити видимість, що ти глибоко сховався за маскою «рускоязичности», але не все так просто. Дивитись як вмирає національна мова і робити вигляд, що все нормально, це не що інше, як зрада. Зрада перед всіма: перед предками, перед рідними, перед, можливо, русифікованими друзями, які не розуміють від чого добровільно, по-зрадницьки відмовились, врешті- решт перед Україною. Вже тривалий час цей символ сприймається як образ нереалізованих ідей змучених радянською владою людей. Попри все хочу вірити, що все зміниться, адже якщо вірити перестануть навіть молоді, то ми приречені!

А зараз хочу висловити свою концепцію, яка могла б змінити ситуацію на краще. Я дотримують думки, що українську мову слід підтримати перш за все економічними методами. Зрозуміло, що ці кроки неможливі без сильної політичної волі і бажання щось змінити.

Для початку потрібно заохотити працююче населення, збільшивши заробітну плату для тих працівників, які володіють і застосовують національну мову. Насамперед, це стосується працівників освітньої культурної та наукової сфери, а також сфери державного управління. Я пропоную збільшити оплату праці на 15%, щоб з’явилося зацікавлення у володінні мовою. Саме такий відсоток додавали вчителям російської мови в Україні в радянські часи. В опонентів виникне питання: а звідки взяти гроші, адже наша збідніла країна не має змоги виділити такі кошти. Було б доцільно обкласти податками всю інтелектуальну продукцію, яка надходить з іноземних країн (особливо Росії). Фінансові потужності російських видавництв, газет, рекордингових компаній, електронних мас- медіа досить серйозні, а попит на цю продукцію, хоч і зменшиться, але все одно буде значним. Саме ці кошти я пропоную спрямувати на розвиток української культури.

Я розумію, що потрібно орієнтуватися насамперед на свій економічний ріст, який має стимулювати акумулювання коштів на підтримку української мови. Але, думаю, наївно сподіватись, що якщо покращиться економічний стан, то всі дружно заговорять українською. Це помилка, адже в ситих людей не буде взагалі мотивації для повернення до першоджерел.

В цілому, я не схильний особливо пов’язувати проблеми з українською мовою до економічної ситуації в країні. Адже в Росії економічний стан не кращий, але росіяни не поспішають переходити, скажімо на англійську мову, яка активно завойовує пострадянський простір. Проблема в тому, що нахабна і добре організована (до того ж підтримувана владою) російська етнічна меншість дозволяє собі нав’язувати свою волю в країні, де частка етнічних українців становила більше 75%. Проблема в нашій аморфності і покладистості.

Останнім часом я чую від своїх російськомовних знайомих, що більшість населення говорить російською мовою. але результати соціологічних опитувань свідчать про інше. Респондентам було запропоновано питання: якою мовою ви розмовляєте вдома? 41,8% розмовляють українською і 35,8 — російською; 21,8% і тією і іншою; 0,6% — іншими. Як бачимо найбільший відсоток все ж за українською мовою. Тож потрібно ту частину (21,8%) населення, що розмовляє двома мовами зацікавити у застосуванні саме української мови. Зусилля держави мають бути направлені перш за все на молоде покоління, яке стоїть перед вибором: якою мовою розмовляти?

Хочу повернутись і до проблем громадянства. Вважаю, що не припустимо давати громадянство тим, хто не володіє державною мовою. Тестування на володіння мови було застосоване в Прибалтиці і воно існує в усіх цивілізованих країнах. Зрозуміло, що це має відбуватися поступово, але рішуче.

Всі ці заходи слід застосовувати глобально і в комплексі. Припускаю реакцію російськомовних, а особливо росіян, але, шановні, не забувайте, хто господар на цій землі, хто є автохтонним народом, а хто прийшлим, яка мова є споконвічно законною в Україні. Якщо ви чесно відповідаєте на всі запитання, то можливо я (як і більшість українців), не буду почуватись чужинцем у столиці рідної країни.