Великі проблеми маленького приймача

У далеких дитячих спогадах залишилася схожа своїми обрисами на суфлерську будку чорна коробочка радіоприймача, що висіла над ліжком моїх прабатьків. На той час проводове радіо було чи не єдиним засобом масової інформації сільської місцевості. Без нього не уявляли свого побуту і сприймали як одного зі співмешканців на лагідне ім’я «брехунець».

Люди старшого покоління пам’ятають, що кремлівський режим у найскладніші для держави періоди здійснював тотальну радіофікацію СРСР, перетворюючи радіо на «мітинг із багатомільйонною аудиторією». Проте тоді радіо несло найширшому загалу не лише комуністично заідеологізовану інформацію, зокрема політичну, а й культурну. Мільйони людей отримали можливість слухати класичну музику, радіовистави, концерти тощо. За роки незалежності проводовому радіо приділялося так мало уваги, що сьогодні кількість радіоточок зменшилася наполовину. Про руйнування мережі проводового радіо говорили на сесії Верховної Ради України, було чимало публікацій у пресі. На це звертав увагу і Президент наприкінці минулого року: «Проводове радіомовлення, на базі якого, до речі, будується система оповіщення цивільної оборони, знаходиться сьогодні в незадовільному стані. На сто сімей в Україні припадає лише 40 радіоточок». Нещодавно до редакції «Дня» надійшов відкритий лист до керівників держави від завідувача кафедри радіомовлення й телебачення Львівського національного університету імені І. Франка Василя Лизанчука, у якому він розглянув увесь комплекс проблем стосовно проводового радіо. Саме цей лист став поштовхом для нинішнього випуску «Громадського форуму».