Віктор РИБАЧЕНКО: «Iнтелігентна людина і влада – речі мало сумісні»
Відомий український поет, психолог, журналіст Віктор Рибаченко святкує свій шістдесятирічний ювілей. З цієї нагоди сьогодні Віктор Федорович проводить презентацію своєї книжки поезії «Лірник». Але поезія — це далеко не єдина сфера, якою цікавиться віце-президент Асоціації політичних психологів України. Коло його захоплень дуже широке: філософія, психологія, політика, історія, поезія, фотографія, журналістика, комп’ютер. Почали ми нашу розмову з іменинником із запитання, що ж усе ж таки на першому місці для Віктора Рибаченка?
— Мабуть, все-таки процес пізнання і процес насолоди прекрасним. А форми обираються різні: наукова, мистецька, практична (коли мова йде про політтехнологію чи викладання). Є спроби творчих проектів — це стосується творчої і наукової сфери, фотографії. Тобто я намагаюся жити в повному спектрі буття людини. Це є для мене головним.
— А що, на вашу думку, повинно бути головним (основою), наприклад, для успішного політика?
— Потрібно стати однобічною людиною. Всі сили душі, всю свою волю сконцентрувати у цілеспрямованій діяльності в політичній сфері. Бути готовим до компромісів, які доходять до межі, а інколи навіть переступають за межу добра і зла. Тому що гуманітарії, люди широких інтересів, люди ліберальної схильності, або не стають політиками, або довго не тримаються в політиці. Політика — це дуже специфічна сфера, там весь час потрібно погоджуватися з тим, що доцільність, угоди, тіньові оборудки становлять основу діяльності. Політика боїться публічності. Якщо навіть політик стає публічним — це гра, спектакль, щоб прикрити те головне, непублічне, де і «вариться» все політичне. Тому основне для політика — бути вузьким, як лезо, цілеспрямованим. Мій досвід спілкування з політиками говорить про одне: приблизно 90% політиків не читають, не дивляться хороших спектаклів, а якщо і ходять кудись, то тільки тому, що це престижно або дружина примушує. Отож, політик — це однобічна особа, націлена на результат.
— Ви можете назвати когось серед сучасних українських політиків, які відповідають цим характеристикам?
— Я думаю, якщо ми скажемо, що більшість політиків не відповідають цим характеристикам, вони образяться. Кожен з них почне доводити, що він не такий. Я вам наведу приклад. У сферу політики як аналітик, політтехнолог я прийшов 1994 року з таких позицій: я був науковим співробітником Інституту психології АПН України, вів свої радіо- і телепередачі, цікавився мистецтвом, театром, поезією, літературою. Прийшовши у світ політики, я був вражений тим, які ці діячі невігласи. Спочатку я став їх зневажати, але розібравшись глибше, побачив, що серед цих людей є справжні титани, великі фігури, які дуже чітко вміють дві речі: опановувати владу і грошові потоки. Вони вміють заробляти там, де культурна людина навіть і не здогадається. Вони вміють підпорядковувати собі владу. Інтелігентна людина цього ніколи не зробить, тому що інтелігентна людина і влада — це речі мало сумісні.
— Чи погоджуєтеся ви з висловом, що «кожен народ має ту владу, на яку заслуговує»?
— У широкому сенсі — звичайно. Але у вузькому сенсі дуже часто буває ситуація, коли величезна кількість народу, а у випадку України це десь половина, говорить: «це не мій уряд», «це не моя влада». Тому що по суті з 2004 року країну розкололи в політичному сенсі навпіл. Коли були «помаранчеві» при владі, виборці «біло-голубих» говорили, що «вони не наші», і навпаки. Отож, Україна продовжує чекати на такого політика, якого сприйматимуть на Сході і Заході, на Півдні і Півночі однаково позитивно. В цьому є політична потреба України.
— Після першого туру президентських виборів ви заявили, що хоч би хто став президентом, Україну чекає політична війна. Але час показав, що Віктор Янукович зі своєю командою вибудував жорстку вертикаль, опозиція заганяється на маргінес. Як, на вашу думку, розвиватимуться політичні події далі з урахуванням росту незадоволення громадянами політикою Партії регіонів? Чи спроможна ця команда взагалі провести реформи?
— Янукович і його команда дійсно показали вміння підпорядковувати вертикаль влади. Це був майстер-клас для Ющенка. Янукович показав, як керувати і що таке взагалі владна людина. Ющенко цього не зумів зробити. Так, опозиція сьогодні отримала статус партизанських загонів, вони, умовно кажучи, в «політичних лісах». Але ми знаємо з історії, що партизанські загони можуть переростати в цілу партизанську армію, яка чекає слушного моменту. Якщо нинішня владна команда не зуміє виправити економіку, то, звичайно, протестні настрої зростатимуть, тому що зубожіння людей штовхатиме їх на незгоду. Ми побачили на Майдані-2 людей, які виступили за свої економічні інтереси. Людей просто притиснули і спробували залізти до них в гаманець. Але це не є основа національного протесту. Коли економічний рух збагатиться ідеологією і політичними цілями, тоді він може стати загальнонаціональним.
Тому всі розумні люди, які перебувають при владі, прагнутимуть не допускати крайнощів, намагатимуться якось послаблювати економічні рамки для населення і для підприємців зокрема. Але є там і такі, які кажуть, що Україна — це дійна корова, яку треба гарно видоїти, поки ми при владі. Я припускаю, що такі люди там є, тому що ми бачимо різні публікації про те, як підпорядковуються грошові потоки в Україні, як відновлюється інститут «смотрящих». Якщо це дійсно так, то Україну чекає не дуже веселе життя. Якщо Янукович зросте до рівня політика загальнонаціонального масштабу і історичного статусу, тоді теоретично він міг би виправити ситуацію і утримати баланс корпоративного (на чому наполягає його команда) і загальнонаціонального (на що очікує народ України). Чи зросте він до такого рівня? Це запитання до нього.
