Вшанували чи застовбили «русский мир»?

Святкування Дня Міста розпочалося в Кривому Розі з досить неординарної події – «повітряного хресного ходу», який здійснили Криворізький міський голова Юрій Вілкул і митрополит Криворізький і Нікопольський УПЦ Московського патріархату владика Єфрем, пролетівши в літаку над містом з мощами святителя Миколи-Чудотворця і святого мученика Петра Калнишевського, а також іконою Миколи-Чудотворця. Таке релігійно-містичне ритуальне дійство, звісно, не могло не вплинути і на наступні святкові заходи.

Отже, згодом відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника кошовому отаману Петру Калнишевському, в якій взяло участь міське керівництво, народні депутати України, почесні громадяни та мешканці Кривого Рогу, а також духовенство тієї ж таки УПЦ Московського патріархату. При цьому представників УПЦ Київського патріархату, патріотичних організацій і найперше – місцевого козацтва на цій, безумовно, знаковій не лише для міста, а й для всієї України події, чомусь помічено не було. А відтак відчуття неповноти або недовершеності, яке виникає на фоні цієї урочистої події, ставить перший знак запитання, відповіді на яке поки що немає. Очевидно, йдеться про існуючий цивілізаційний розкол – між владою і суспільством та окремими його частинами, з’єднувати, зшивати і цементувати які, схоже, ніхто не збирається. І навіть така потужна історична постать, як кошовий отаман Петро Калнишевський, замість того, щоб об’єднувати криворіжців, і в цій ситуації чомусь виявився фактором розколу.    

Справа в тім, що ще за радянського комуністичного режиму, очевидно, на замовлення московського партійно-ідеологічного центру, датою заснування поселення Кривий Ріг було визначено 27 квітня (8 травня за новим стилем) 1775 року. Підставою для цього зрештою стало знайдене невдовзі криворізькими істориками Петром Варгатюком і Яковом Ракітіним в архіві Нової Січі донесення останнього Кошового отамана Петра Калнишевського російському командувачу генерал-поручику А. Прозоровському, датоване саме цим історичним днем. В документі зазначалося, що «для комунікації пошти від Новоросійської губернії між Кінбурном і Олександрівським шанцем у володіннях Війська Запорозького прямо по Інгульцю поставлено …першу станцію в Кривому Розі на Саксагані».

Відтак всупереч здоровому глузду, який підказував, що поштові станції в голому степу вочевидь не ставляться, саме це донесення, а не численні свідчення про існування задовго до цієї події тут козацького зимівника, стало своєрідною метричною книгою Кривого Рогу, у якій нібито й зафіксовано початок відліку часу в його історії. Тобто згідно з цією версією Кривий Ріг з’явився саме в період розгортання російської колонізації краю – лише за місяць до ліквідації власне Запорозької Січі. Отже поселення виникло не внаслідок життєдіяльності запорозького козацтва, а за наказом російського командування, про виконання якого і йдеться у згаданому донесенні кошового отамана. Якраз сувій цього документа з сургучною печаткою й притискає до грудей втілений у бронзі скульптором Володимиром Токарем кошовий Петро Калнишевський, чотириметрова фігура якого, встановлена на такому ж заввишки постаменті, підноситься тепер на правому березі Саксагані.

На думку істориків, для кошового отамана Перта Калнишевського донесення щодо заснування поштової станції в Кривому Розі насправді було цілком пересічним документом в низці інших численних документів, які йому доводилось підписувати, зокрема й про відкриття інших 9 станцій на поштових гонах, що влаштовувалися для налагодження комунікації між різними штабами та підрозділами російської армії. Тим більше, що самі запорожці, як свідчать документи, не надто прихильно ставились до того, що ці комунікації проходили їхніми землями. Тож благоговійне притискання кошовим отаманом цього документу до грудей, як це ми бачимо на скульптурі Володимира Токаря, це, м’яко кажучи, надто очевидна історична натяжка.     

Звісно, хтось може роздратовано вигукнути: «Та яка різниця, хто кому віддавав накази і хто насправді є засновником! Мовляв, головне, що пам’ятник козацькому батькові у Кривому Розі нарешті з’явився! Звісно, встановлення пам’ятника Калнишевському як оборонцеві вольностей запорозьких і багатолітньому соловецькому в’язню можна тільки вітати, а от зведення його місії до заснування поштової станції, хоча такий факт і мав місце у його біографії, все ж таки не відповідає масштабу цієї особистості. Тим більше, що з заснуванням поштової станції якраз і пов’язана псевдоісторична маніпуляція радянської доби у визначенні дати заснування Кривого Рогу як поселення. Тож різниця в тому, з якою саме поставою і змістом створено пам’ятник, напевно, все ж таки є. А коли йдеться ще й про переінакшення історії, яке потім українцям, як то кажуть, «вилазить боком», то тут взагалі завжди треба бути на сторожі, адже ми маємо справу аж ніяк не з поодинокими випадками відвертого фальшування історичних фактів з боку Російської імперії на всіх етапах її існування.

Один із них, на моє глибоке переконання, має місце і в питанні визначення дати заснування Кривого Рогу. І що характерно, роком пізніше подібним шляхом було встановлено і дату заснування Дніпра (1776 р.), а в подальшому і багатьох інших населених пунктів на теренах колишніх Вольностей Запорозьких. І саме це тепер дає підставу охопленому імперськими амбіціями нинішньому російському керівництву для територіальних претензій до України. Приміром, російський президент Владімір Путін абсолютно не двозначно заявляє, що південь і схід України –  це «исконно русские земли». А звідси й так званий новітній проект «Новороссия», пов’язаний, між іншим, з анексією Криму і війною на Донбасі.

Тим не менш, згідно з офіційним літочисленням Кривий Ріг таки відзначив чергову, 243-тю, річницю від дня заснування. Хоча за неофіційними даними, у тім числі й матеріалами досліджень місцевих археологів і краєзнавців, місто має більш давню історію. (Мельник О.О., Стеблина І.О. Про літочислення Кривого Рогу. – Кривий Ріг, 2015; Мельник О.О., Стеблина І.О. Нариси з історії Криворіжжя. – Кривий Ріг, 2016). Однак ці факти поки що не стали доконаними для перегляду дати заснування Кривого Рогу. Судячи з усього, встановленням пам’ятника Петру Калнишевському як засновнику Кривого Рогу нинішня міська влада, відома своєю промосковською орієнтацією, намагається увічнити саме народжену в часи брежнєвського застою офіційну версію щодо часу його виникнення як поселення і поставити таким чином крапку в цій давній не лише історичній, а й геополітичній суперечці. Тобто встановленням пам’ятника останньому кошовому отаману Запорозької Січі, так би мовити, остаточно застовбити «русский мир» у Кривому Розі.

Саме для цього дійства й зібралося численне місцеве духовенство УПЦ Московського патріархату, народні депутати від Опоблоку, міське керівництво і челядь. Тож на цьому святі увічнення дати заснування Кривого Рогу, яка начебто засвідчує його російське походження, присутність духовенства УПЦ Київського патріархату, криворізького козацтва і місцевих патріотів навіть не передбачалася. Принаймні з вуст очільників козацьких і патріотичних організацій довелося почути, що на відкриття пам’ятника їх ніхто не запрошував і вони навіть не знали, що таке має відбутися.     

За словами старійшини Українського козацтва Валерія Боцманенка та отамана ГО «Інгульська паланка Війська Запорозького низового» Сергія Штанька, про відкриття пам’ятника Петру Калнишевському, про що криворізьке козацтво вже давно мріяло, вони дізналися з медіа. Їх обурило й те, що з приводу встановлення пам’ятника кошовому отаману з міською громадою й зокрема з козацькими організаціями ніхто не радився, жодного публічного обговорення даного проекту, не кажучи вже про якийсь конкурсний відбір, не було. Хоча кілька років тому Інститутом розвитку міста разом з місцевими істориками та краєзнавцями, представниками козацтва і Криворізького історико-краєзнавчого музею було напрацьовано досить ґрунтовну програму «Кривий Ріг – місто козацьке», якою передбачалося широке коло заходів, спрямованих на дослідження й відновлення козацьких пам’яток, встановлення пам’ятників видатним діячам козацької доби на алеї козацької слави, відновлення козацьких традицій, проведення козацького військово-патріотичного виховання серед молоді і юнацтва тощо. Однак дану програму, як і чимало інших цікавих пропозицій і починань було відкладено в довгу шухляду й зрештою забуто.     

Більш категорично висловився з приводу кулуарного прийняття рішень щодо відкриття пам’ятників у Кривому Розі провідник ГО «Степ» Ігор Дедюхін, який зазначив, що ті, хто опікувався встановленням монументів, пов’язаних з козацтвом, зокрема Пресвятої Покрови і Петра Калнишевського, жодного зв’язку ні з козацтвом, ні з громадським патріотичним середовищем не мали, як і власне глибокого проникнення в українську історію та культуру. «Тому жодної культурної і духовної цінності для нас, патріотів, ці мистецькі витвори також не мають», – підкреслив Ігор Дедюхін.

Такої ж думки про відкриття пам’ятника Петру Калнишевському і священик УПЦ Київського патріархату – настоятель храму Пресвятої Покрови Божої Матері отець Микола. «Якщо пам’ятники нашим національним діячам і героям прагнуть відкривати без нас, значить їх відкривають не наші люди», – зазначив священик. За словами отця Миколи, на жоден культурний захід загальноміського рівня ні його, ні інших священиків УПЦ Київського патріархату міська влада жодного разу не запрошувала.

На завершення слід зазначити, що ініціатором відкриття пам’ятника Петру Калнишевському, власне, як і більшості інших пам’ятників, останнім часом встановлених у Кривому Розі, виступив криворізький міський голова Юрій Вілкул. За час його керівництва містом встановлено стільки пам’ятників, скільки не було при жодному міському голові у попередні роки. Протягом останніх восьми років за його участі встановлено понад 10 пам’ятників і скульптурних композицій. Зокрема в Тернівському і Металургійному районах міста встановлено пам’ятники на честь бійців, які загинули в російсько-українській війні, що наразі триває на сході нашої країни. У Центрально-Міському районі відкрито пам’ятник святителю Миколі Чудотворцюаю, на мікрорайоні Макулан – Меморіал на честь героїв 17-ї танкової бригади. Минулого року на Покрову було відкрито пам’ятник легендарному козаку Мамаю. Цього року в Покровському районі міста відкрили пам’ятник Покрови Пресвятої Богородиці і кошовому отаману Петру Калнишевському. Автором майже всіх  названих пам’ятників є криворізький скульптор, член Національної спілки художників України Володимир Токар. У найближчі місяці за його авторством планують встановити пам’ятник Володимиру Великому. Отже, далі буде.