Викинути не можна залишити

Головним досягненням зміцнілої з початку руйнації комуністичного ладу церкви стало те, що їй почали повертати експропрійовані храми. Найбільш довгоочікуваним «поверненцем» у Харкові мав стати головний кафедральний Успенський собор. Активний фронт роботи щодо повернення розпочався наприкінці 90-х минулого століття й, нарешті, закінчився минулого року. От тільки сьогодні, так само, як і десять років тому, фахівці й чиновники не знають, куди із собору перемістити аж ніяк не православний музичний інструмент — єдиний на всю Східну Україну орган.

Для церкви повернення у свою власність Успенського собору, можна сказати, завжди було справою честі, адже храм є не лише величезною архітектурно-історичною цінністю, а і являє собою духовний символ для всіх істинних віруючих. Собор було зведено на місці дерев’яної церкви Успіння Пресвятої Богородиці, збудованої ще 1657 року, і він є однією з найстаріших будівель міста. Після революції у дзвіниці собору, як у найвищому приміщенні міста, розмістили радіоцентр, потім тут зробили швейні майстерні. На початку 90-х церковники почали натякати на те, що треба собор повернути їм. Але ситуація ускладнилася тим, що на нього претендувало відразу 4 конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква й навіть греко- католики. У Московському патріархаті УПЦ заявляли, що Успенський собор однозначно не повинен міняти конфесійну «прописку», оскільки до революції він належав саме цій церкві. Час спливав, церковники сварилися, а орган, установлений у соборі 1986 року чеською фірмою «Riger-Kloss» за ініціативи керівництва Харківської філармонії, спокійно собі грав. І нині в Будинку органної та камерної музики щомісяця відбувається від 14 до 21 концерту.

«Гордіїв вузол» розрубав уже екс-глава Харківської обласної адміністрації Євген Кушнарьов. Одним розчерком пера за день до першого туру виборів губернатор віддав собор у безоплатне володіння Московському патріархату з однією умовою, що священослужителі мусять миритися з «єретичним» інструментом у храмі щонайменше до 1 січня 2006 року. До цього терміну, за задумом Кушнарьова, чиновники трьох управлінь (культури, комунального майна та містобудування й архітектури) мали «вирішити питання перенесення органу». Після майже 90-річної перерви саме в день виборів в Успенському соборі поновилися церковні служби — перша навіть відбулася в головному залі, де на місці іконостасу дуже незвично виглядав орган. Нині священослужителі спокійно відправляють богослужіння у верхньому залі дзвіниці собору й цілком мирно сприймають те, що після їхнього денного церковного співу під склепінням храму лунає органна музика.

Але нещодавно остаточним рішенням міського суду стала постанова про передання будівлі Успенського собору православній церкві, а орган все одно належить перенести до іншої будівлі до кінця цього року. Однак чимало фахівців вважають, що розбирання й перенесення органу може значно йому зашкодити. Річ у тім, що орган — це надзвичайно складний механізм, який збирають під певну будівлю, й він вимагає до себе трепетного ставлення. Харківський орган має середні розміри, але займає значну площу — весь інструмент розташований на трьох рівнях, по яких можна піднятися за допомогою маленьких вузеньких сходів. Інструмент складається з 3574 труб різної довжини й діаметра. Слухачам у залі видно лише невелику кількість великих, «парадних» труб — інші можна побачити, тільки забравшись у святая святих — усередину інструмента, на що має право лише органіст. Музичний інструмент дуже чуйний до найменших перепадів температури, тому двері залу мають бути завжди зачинені, а його настоювання й очищення — доволі копітка справа. Саме тому, як вважають фахівці, проводити богослужіння, яке незмінно супроводиться постійним потоком людей, лампадним і свічковим горінням, в одному залі з органом не можна. Щодо переїзду інструмента, то тут усі висловлюються обережно, говорячи, що це теоретично можлива, але досить дорога процедура. По- перше, відповідної з погляду акустики й усіх інших вимог будівлі немає (будівництво спеціальної практично нереальне), а по-друге, для проведення будь-яких робіт з інструментом потрібна участь чеських фахівців. Якщо все- таки місце для органу знайдеться, то його розбирання й переїзд розтягнеться на декілька місяців. Для визначення стану органу та можливості його перенесення в інше приміщення до Харкова на запрошення депутата Дениса Шевчука з одноденним візитом з Угорщини прибув член міжнародної асоціації органобудівників Рімантос Гучас. За його оцінкою, «переселення» органу до відреставрованої будівлі Харківської філармонії, як того хотілося б її директору Юрію Янку і пропонувалося багатьма чиновниками, недоцільне — залу не вистачає 8 метрів висоти. Крім того, при перенесенні в інше місце орган може втратити свої унікальні акустичні властивості, тому ця ідея, на його думку, рівнозначна загибелі інструмента. І якщо вже переносити, то лише до високої будівлі, оскільки орган розрахований на великий простір. Теоретично таких відповідних будівель у Харкові дві: Південний вокзал і Благовіщенський собор, але вони також відпадають уже з інших причин. Усі роботи, пов’язані з переїздом інструмента, обійдуться не дешевше, ніж будівництво нового органу, який коштує близько півмільйона євро.

От і виходить зачароване коло — й викинути шкода, й залишити не можна. Грошей немає ні у влади, ні у філармонії...