Виш чи приватні курси?

2018 року понад 335 тисяч випускників українських шкіл збираються взяти участь у зовнішньому незалежному оцінюванні й, за підсумками, вступити до вишів. Але понад половина з них не піде працювати за фахом. Саме про такий стан справ на ринку праці свідчать дані Державної служби зайнятості України.

Сьогодні в Україні зростає кількість випускників, які віддають перевагу приватним курсам. І якщо говорити лише про «айтішні» курси, то за минулий рік вони випустили близько 50 тисяч фахівців. Це практично вдвічі більше ніж 2015 року, а за прогнозами 2018 року кількість випускників зросте ще наполовину. Чому виші стають дедалі менш популярними?

Уже у випускному класі у майбутніх абітурієнтів постає питання: а що ж далі? І тут розгортається класична ситуація — батьки бачать своє чадо в тій сфері, яка сьогодні популярна й прибуткова, а підліток обирає те, що йому цікаво. Тривають довгі вечірні родинні розмови про вибір фаху, місця навчання й майбутнього.

Часто перемагає рішення батьків, і діти змушені вступати до вишів на фах, який обрали за них, мучитися на нудних лекціях і складати іспити з тонною шпаргалок. А потім, закінчивши, наприклад, юридичний виш, піти на курси програмування й обрати IT. Але навіщо було витрачати на все це п’ять років?

Так було й у моєму випадку — куди я піду вчитися, за мене вирішувала мама. Після школи й підготовчих курсів мене зарахували на економічний факультет Білоцерківського національного аграрного університету. Але через характер і любов до математики я потай поїхала подавати документи до Київського національного університету імені Шевченка на математичний факультет і в результаті пройшла на стипендію. Щоб не засмучувати батьків, на третьому курсі я додатково все-таки вступила на заочне навчання економічного факультету.

Закінчивши університет, я так і не пішла працювати ні за одним із цих фахів. Спочатку були продажі, а потім маркетинг. Що дійсно вплинуло на вибір сфери маркетингу й дало чітке уявлення про професію, то це тримісячні курси, які я закінчила в той момент. Завдяки тому, що керівником і викладачем у нас був сильний практик, який ділився своїми кейсами, це надихнуло так, що захотілося зануритися в професію повністю. І ось уже понад вісім років я успішно займаюся маркетингом в освітніх проектах. І за весь цей час жодного разу не пошкодувала про зроблений вибір.

Тож, щоб прийняти рішення про професію й отримати необхідну для старту кар’єри базу знань, мені знадобилося всього три місяці.

ТО В ЧОМУ Ж ПРОБЛЕМА ВИШІВ СЬОГОДНІ?

Очікування VS реальність

Кваліфікація, яку сьогодні отримує випускник, не перетинається з вимогами ринку праці. Наприклад, я закінчила механіко-математичний факультет, вивчала теорію вірогідності, функціональний аналіз, але в дипломі у мене стоїть кваліфікація: викладач математики.

Під час вступу я обирала те, що мені подобається, й те, що у мене добре виходить, але я ніколи не хотіла бути викладачем. А що ж виш? Він дає начитку матеріалу, не пояснюючи студентам, що після випуску можна працювати, наприклад, у сфері data science або розвиватися в програмуванні.

Поки виші не запровадять у своєму розкладі заняття з профорієнтації, де запрошені фахівці й практики розповідатимуть про професії й можливий розвиток — ця проблема залишатиметься нерозв’язаною.

Виробнича практика в університеті

Не братимемо до уваги медичні факультети, де практика постійна, йтиметься про факультети інформатики, математичні, економічні тощо. Там практика починається на п’ятому курсі й прирівнюється до «0». Студентів часто просто направляють поставити галочку про проходження практики, але ніхто не показує, як і що працює.

Я вважаю це головною проблемою. І безпосереднє введення у професію має починатися з другого курсу. Якщо немає можливості відправляти на стажування до компанії, необхідно всередині навчального закладу проводити воркшопи, запрошувати спікерів, які ділилися б своїм досвідом, прикладами з практики, давали б завдання на вирішення певних завдань, з якими зустрічаються на ринку.

Такий підхід дасть можливість майбутнім випускникам зрозуміти, що на них чекає і в якій сфері вони можуть застосувати свої знання.

Теоретики біля керма

Ні в якому разі не хочу сказати, що в нашій країні погані викладачі: у багатьох є науковий ступінь, і вони є лауреатами міжнародних премій. Заковика в тому, що вчені ступені отримують у робочих кабінетах або лабораторіях, і якщо для одних наук це прийнятно, то для інших — прикладних, категорично не підходить.

До того ж більшість викладачів — колишні студенти, які залишилися в магістраті й вирішили пов’язати своє життя з наукою. На жаль, мало хто з них працював у компаніях і знає всі процеси зсередини.

Чи можуть викладачі готувати абітурієнтів до професії, не випробувавши її на собі? Вони можуть дати хорошу теоретичну базу, навчити мислити, але на цьому все закінчується.

Цікаве питання: більшість викладачів працюють півдня, а що вони роблять далі? Притому багато хто скаржиться на низьку оплату праці. То чому ж не піти на півставки в компанію, і в другій половині дня працювати з ринком, з продуктом, застосовувати свої знання й отримувати нові? А потім на уроках ділитися зі студентами своїм новим досвідом і знаннями, реальними кейсами. Або, наприклад, прийти з проблемним кейсом на пару, розділити студентів на групи й дати їм можливість попрацювати над ним, допомогти знайти нові підходи у розв’язанні тієї чи іншої проблеми.

Чому приватні курси стають такими популярними:

1 Чітко сформульована професія й очікуваний результат на виході. Абітурієнт чітко розуміє, що, проучившись певну кількість часу, він отримає такі-то навики й зможе працювати за такими-то фахами.

2 Велика частина викладачів — практики, які на кожному уроці діляться реальними кейсами. Вони цілий день працюють в офісі, отримують хорошу зарплату, а увечері йдуть ділитися знаннями, досвідом — тим, чого вони навчилися в процесі роботи. Таким чином, завжди доносяться нові знання про передові технології.

3 Оптимальна тривалість навчання для здобуття потрібних знань і навиків у обраній спеціальності.

4 Студенти виучуються на практиці, таким чином збираючи перше портфоліо зі своїх реалізованих проектів, що підвищить шанси під час працевлаштування.

З мінусів приватних курсів можна виділити такі три пункти:

1 Дипломи/сертифікати поки не визнаються державою як документ про вищу освіту.

2 Вартість. І частенько чим насиченіша програма й солідніший рівень викладацького складу — тим вона вища.

3 Відсутність повернення коштів. Більшість комерційних навчальних закладів не повертають гроші за курс, якщо в процесі навчання учень зрозумів, що це не його спеціалізація. Залишається або «дотягувати» до кінця, або кидати. У кращому разі, студентові запропонують замінити напрямок навчання на інший. Щоб уникнути цього, деякі курси починають використовувати вхідне тестування, щоб зрозуміти початкові дані абітурієнта.

Якщо ви випускник або батьки майбутнього випускника, не квапитеся робити вибір. Вивчіть різні варіанти навчальних закладів, відвідайте кожний з них, сходіть на консультації, довідайтеся про програми навчання, про можливі кар’єрні перспективи, побувайте на пробних уроках, порівняйте вартість, тривалість і якість навчання. Лише після такого глибокого аналізу варто робити остаточний вибір. І, звичайно, цей вибір має робити сам абітурієнт, щоб у нього був інтерес до навчання й бажання працювати за фахом.