Як дістатися до школи

У селі Велика Мотовилівка, що на Київщині, 19 січня розпочався новий семестр. Ще до зимових канікул близько сотні учнів із сусідніх трьох сіл приїздили на уроки шкільним автобусом. Та у перший навчальний понеділок діти діставалися до школи хто як міг: пішки, рейсовим автобусом, який ще курсує в селі, у кого є можливість, привезли батьки. Такі труднощі викликані тим, що коштів на довезення учнів до школи немає: вони не закладені в цьогорічному бюджеті, оскільки програму «Шкільний автобус» узагалі фінансувати не будуть, їх не вистачає і в бюджетах на місцях. Тож, як відвідуватимуть школу ці сто учнів до кінця навчального року, — незрозуміло.

У Міністерстві освіти та науки кажуть, що цей тягар тепер лягає на плечі місцевої влади. Та, на жаль, їхні статки не покривають необхідних затрат. Заодно уряд продовжує курс на укрупнення шкіл. Закриватимуть малокомплектні навчальні заклади, де налічується менше, ніж 40 учнів. Таких в Україні близько п’яти тисяч. І проблема, чим та як дістатися до школи, спіткатиме не лише мотовилівських школярів.

В укрупненні шкіл є свої переваги, бо коли вчитель біології заодно і бібліотекар, і завгосп, а для лабораторних робіт з фізики чи хімії немає нічогісінько у школі — якість навчання та отримані результати відповідні. А з другого боку, якщо держава не передбачає жодних кроків, щоб довозити учнів цих маленьких шкіл до більших навчальних закладів, ситуація заходить у глухий кут. І в деяких випадках діти взагалі можуть лишитися без права на середню освіту.

Директор великомотовилівської школи Сергій Вуйналович розповів, що їхнє районне управління освіти вже займається проблемою фінансування шкільного автобуса. І кошти на закупівлю пального тут начебто є, та провести тендери ніяк не можуть. Передбачена сума така маленька, що ніхто із приватних підприємців не хоче брати участі у цих конкурсних торгах. Директор каже, що такі договори треба було б заключати мінімум на півроку, але коштів аж на такий термін не вистачає, тому ніхто з підприємців не хоче приставати на такі умови.

— Три роки у нас працює шкільний автобус, бо у 2007—2008 навчальному році була запланована реорганізація школи у навчально-виховне об’єднання — школу-дитячий садок, планували, що при школі буде три групи дитсадка на 60 дітей. Зона обслуговування нашого навчального закладу покриває три великі села Оленівку, Червону Мотовилівку, Велику Мотовилівку і наближені менші села. Цей автобус повинен був забирати дітей. Усього у нашій школі 168 дітей, і більшість під’їжджає автобусом. Із вересня нам виділила кошти сільська рада на пальне, їх вистачило на півтора місяця. Була ж іще програма освітніх округів, і вона ніде не ділася. На базі нашої школи  мала бути база цього округу, бо в нас проводять гуртки, заняття у спортзалі додаткові. Планували, що автобус буде забирати дітей на другу зміну на ці додаткові заняття. Але все впирається в кошти. І такі проблеми не лише у нашій школі. Кожен намагається викрутитись як може, у деяких випадках батьки оплачують проїзд, та це ж не вихід, — додає Сергій Вуйналович.

І це добре розуміють у МОН. Заступник міністра освіти та науки Інна Совсун наголосила, що зараз у відомстві шукають міжнародних донорів, які б зацікавилися та погодилися профінансувати перевезення школярів у сільській місцевості. «Якщо не буде доїзду, то залишимося з малоефективною системою навчання на селі. Вартість підготовки одного учня у сільській школі може сягати 60 тисяч гривень, тоді як у маленьких районних центрах 6 чи 9 тисяч гривень. Що найгірше, навіть ті великі гроші не гарантують якісного навчання. Статистика ЗНО показує, що діти із сільської місцевості позбавлені доступу до якісної шкільної освіти, мають гірші показники тестів. Укрупнення шкіл неминуче, через це проходили більшість країн Європи. Але це укрупнення може відбуватися лише за умови, що зможемо гарантувати довезення до інших шкіл», — зауважила Інна Совсун.

Та оскільки відбуваються зміни фінансування в умовах децентралізації, місцеві органи влади ще не знають, чи дозволятимуть їхні бюджети фінансувати пільговий чи безкоштовний проїзд школярів. І це породжує нові виклики та проблеми. У міністерстві є бажання їх вирішувати, але немає можливості дати кошти всім і на все одразу. Освітній бюджет нібито уже й затверджено, але до 15 лютого нардепи будуть його переглядати і вносити правки. А в існуючій версії державного кошторису для більшості статей витрат на освіту у прикінцевих положеннях є припис, що кошти будуть виділяти у межах, що дозволятиме державний бюджет. Отже, жодних гарантій на стовідсоткове фінансування.

У міських школах ще теж не знають, які суми для них передбачено, скільки зможе доплатити місцева влада зі свого боку. Тож на що розраховувати, які статті витрат буде покрите повністю, а які частково, і де шукати кошти на дофінансування цієї різниці — питання ще без відповідей. Голова Асоціації шкіл міста Києва Юрій Шукевич вважає, що треба фінансувати не установи та заклади освіти, а навчання кожної дитини, за принципом «гроші ходять за школярем». На його думку, держава має чітко визначити, скільки коштів може виділити на навчання  учня  і скільки не вистачатиме. «Але тоді треба думати, хто покриватиме різницю. Батьки зараз і так доплачують, але не знають, за що. Має бути у школі базований менеджмент, щоб гроші віддати школі, розподілити разом із батьківською радою видатки на зарплати, на відновлення парт, стільців, на підвищення кваліфікації, підручники. І буде видно, скільки й куди витрачати», — додає педагог. Та наразі шкільною арифметикою ніхто не займається.