Як важливо встигати за світом

Кілька сезонів тому Анна Октябрь успішно дебютувала в рамках Ukrainian Fashion Week. Її роботи вразили фешн-критиків, які вже встигли схарактеризувати її дизайнерський стиль як інтелектуальний мінімалізм, поєднаний із експериментальністю та функціональністю. Про перспективи української моди як бізнесу, європейські фешн-стандарти та екодизайн «День» поспілкувався із молодою дизайнеркою.

— Анно, очевидно, можна стверджувати, що в Україні ще не виробилася, так би мовити, культура моди. З чим, на вашу думку, це пов’язано? І що думаєте про стиль, притаманний російському суспільству? Чи поширюється потяг до імперського шику, що притаманний цій країні, на українське суспільство?

— Те, про що ви говорите, — це насамперед спадок радянського минулого із його обмеженнями. З цього приводу є добрий вислів: якщо в дитинстві у вас не було велосипеда, а зараз ви їздите на «мерседесі», то в дитинстві у вас все одно не було велосипеда. У Росії така ж історія, хоча в цьому плані вони на кілька кроків попереду України. Проте, на моє переконання, зараз ця проблема позбавлена гострої актуальності, адже підросло нове покоління з іншим, більш осмисленим підходом до споживання.

— Анно, яким ви бачите обличчя української моди. Що на нього впливає?

— Воно помолодшало і почало набувати рис індивідуальності. Це пов’язано із появою простору для молодих дизайнерів і підвищенням попиту на справді якісну роботу. Також має значення заохочення їхньої праці. Впливати на нього можна виключно завдяки зусиллям. Головне — не озиратися на вже зроблене, а просто працювати.

— Як сформувати адекватний, якісний стиль у суспільстві? Хто може це робити? Які рішення можете запропонувати як «одна із надій української моди»?

— Стиль складається із найменших деталей. Це, наприклад, музика, яку слухаємо. Велике значення в цьому сенсі має інформація, яку ми споживаємо. Зараз не існує перешкод для тих, хто прагне встигати за світом, стежити за культурами, наприклад, читати закордонні книги та журнали. Зі свого боку, я, як дизайнер, пропоную погляд, стиль, образи, висловлені в якісно новому одязі, який я виготовляю. Це історія, яку кожен може приміряти на себе і отримати від цього задоволення.

— Мода пов’язана з атмосферою в країні? Як саме?

— Мода загалом залежить від багатьох соціально-економічних факторів, але нове покоління мало проявляє до них інтерес. Молодь орієнтується на модну Європу, яка на загал аполітична. Тобто на одязі як на продукті моди політика практично не відображається.

— Останні тенденції української моди — перехід від гламуру до стильного, але простого і функціонального одягу. Чи можна розглядати це як своєрідний процес євроінтеграції у манері одягатися?

— Звичайно, і значну роль у цьому процесі відіграло відкриття мас-маркет брендів в Україні. У людей з’явилася можливість стильно одягатися за невеликі гроші.

— Ви плануєте розвивати свій бізнес в Європі, зокрема заявили, що маєте намір показати свою творчість в Амстердамі та Антверпені. Якими якісно новими концептуальними напрямами збираєтеся зацікавити європейського споживача?

— Зараз я працюю із концепт-стором Ra в Антверпені. Вони закупили колекцію Anna October aw 2011.

Із поки що невеликого досвіду спілкування із західними байєрами я зрозуміла, що головне в дизайні — зберігати індивідуальність і невтомно експериментувати. Тому до створення нових колекцій я ставлюся як до створення арт-об’єкта. Для цього обираю найкращі нові тканини на Premier Vision (світовий салон тканин для одягу. — Ред.), експериментую з фактурами і закладаю в колір емоції. Робити свою справу щиро і якісно — найкраща концепція.

— Зараз актуальною є тема екомислення. Чи можна розглядати вашу колекцію «Біоніка» як крок на підтримку цього напряму? Наскільки в цьому питанні ми відстали від Заходу, де подібні речі мають державну протекцію і є соціальним стандартом? Які перспективи екодизайну в Україні?

— Без сумніву, ця тема актуальна, і в нашій країні дедалі більше дизайнерів звертаються до неї. Але на Заході це переросло у психологію мислення, а в нас залишається на рівні зовнішніх проявів. Напевно, з часом розуміння вичерпності природних ресурсів прийде повною мірою і до нас. Але, знову ж таки, людям, які звикли до самореалізації за рахунок зовнішніх факторів, складно зрозуміти, чому вони повинні відмовлятися від багатолітражних автомобілів і хутра.

— Чи бачите ви перспективи розвитку модної індустрії в нашій країні? Чи сприяє розвитку вашого бізнесу Ukrainian Fashion Week?

— Відверто кажучи, ні. Навіть на рівні невеликого виробництва і співпраці з західними байєрами я зіткнулася з такою кількістю проблем, що більше перспектив вбачаю в тому, аби поїхати у той же Антверпен і працювати там. Баєрів, які могли б купувати колекції, в Україні одиниці. Складно назвати це бізнесом. Ukrainian Fashion Week дуже допомагає у розвитку дизайнерів, це своєрідна школа, що задає стандарти, ритм сезонності, створює рекламу. Але чекати після показу колекції прогресу в бізнесі не варто. Паралельно потрібно багато що встигати: шукати зацікавлених у ваших напрацюваннях, відправляти фотографії в іноземні видання... Насправді ніхто не вишукує дизайнерів, адже ринок у світі перенасичений, потрібно доводити, чому саме ти вартий уваги.

— Ви живете переважно в Одесі, ваш бізнес зосереджений на Києві. Натомість часом кажуть, що вести справи легше на периферії, ніж у столиці, з огляду на високі ціни і конкуренцію у Києві...

— В обох варіантах є свої плюси і мінуси. У Києві, незважаючи на високі ціни, існує налагоджена система. Усе — від друку лукбуків до покупки допоміжних матеріалів — під рукою. В Одесі ж навіть грішми складно мотивувати людей до праці, тут менталітет такий: щойно літо — всі на море. Але, з іншого боку, в провінції творча складова процесу може виявитися значно продуктивнішою.