Європеєць

Бобові рослини, сімейство яких нараховує у своєму складі понад 12 тисяч видів рослин, давно і багатогранно служать людині. Квасоля, горох, соя, боби, чечевиця – прекрасні продукти харчування. Серед бобових є й такі, які служать технічною сировиною, наприклад, із акації одержують дубильні речовини, необхідні у шкіряній промисловості, із кампешевого дерева – красильну речовину гематоклелін, із фернамбука добувають червону фарбу бразилін.

Після квасолі найпоширенішою бобовою рослиною у світі є горох. На відміну від картоплі, помідорів, квасолі, горох, як стверджують учені, уродженець Європи. І до Америки завіз її Христофор Колумб. Батьківщиною гороху вважають Крим, Кавказ, Індію та Тібет, де й нині можна знайти горох у дикорослому стані, культура якого просліджується ще із кам’яного віку. На території Центральної Європи горох культивували уже в пізньому неоліті (5–3 тис. р. до н. е.). Археологічні розкопки показують, що в Україні горох використовували ще в VI— II стст. до н. е. У Давньому Китаї горох був символом багатства та удачі.

В Росії «докартопляній» горох був однією з найпоширеніших страв. Уже у «Домострої» (XVI століття) був спеціальний наказ кожному хазяїну, як зберігати горохове зерно у засіках. Цар Олексій Михайлович, прозваний в народі Тишайшим, який царював з 1645 по 1676 рік, найбільше любив парений горох з топленим маслом і подові пироги з гороховою начинкою.

Культивування гороху особливо переможно поширювалось в XVII—XVIII століттях, на просторах Приуралля, Сибіру, навіть північної Архангельської губернії.

У ХХ столітті були виведені такі сорти гороху, який росте і в Карелії, і на берегах Охотського моря і навіть біля самого Полярного кола. Відомий кубанський селекціонер Іван Чуриков вивів навіть озимий сорт гороху.

Горох – найбільш скороспіла зернобобова культура. Є сорти, вегетаційний період яких складає всього 45 днів. На відміну від інших бобових, горох — холодостійка рослина, його насіння може проростати при температурі +1–2оC, а сходи весною можуть витримати приморозки до – 4–5оC.

Хімічний склад гороху дуже багатий: в зерні міститься 20–35% білків – це стільки ж, як у яловичині, 22–60% крохмалю (навіть горохова солома має 8–16% білка, що у два-три рази перевищує його вміст у соломі злакових рослин). Білок гороху за вмістом цілого ряду амінокислот (цістин, лізин, трипторин, метіонін) найбільш близький до білків м’яса. Доспілі зерна гороху мають до 1,5% жиру, 5–7% сирої клітковини, 2,5–3,5% золи. Не поступається горох іншим овочам і за вмістом вітамінів – А, В1, В2, С, РР, Б6 (або пірідоксин, який забезпечує в організмі нормальний білковий обмін). Зерно гороху багате фосфором, в ньому 10% цукрів, а також амінобензойна кислота, яка регулює процес пігментації у людському організмі й запобігає опікам ультрафіолетовими променями. Є в горосі також іще один вітамін групи В – інозіт, ця складна речовина відіграє важливе значення в діяльності нашої нервової системи та регулюванні обмінних процесів.

Горох має цінні лікувальні властивості. Завдяки мочегінним можливостям вживання гороху корисне при ниркових та печінкових захворюваннях. Є відомості, що при використанні горохового пюре протягом місяця великі ниркові камінці перетворюються у пісок і виводяться з організму. Корисні страви з гороху і при серцево-судинних захворюваннях. Здавна відома і сила горохової олії. Тепер наукою доведено, що за дією на людський організм вона близька до гормонів. Саме тому дієтологи стверджують: за рік людина має з’їдати до 3 кг гороху.