З козами на торг

Звечора розчесала їх, де треба — обмила, підстелила на ніч чистої соломки, пішла до хати, лягла, але сон не йшов, так і пролежала до світанку. Удосвіта встала, вмилася, взяла їм корму в дорогу, — вирушили. Неблизький світ — у райцентр на велике торжище. Акурат кілометрів дванадцять буде, не менш. Утім, дійшли. Кізоньки підупали, але нагодувала їх, напоїла з водопровідної колонки — ожили. А там і перший покупець нагодився. Правила недорого, по двадцять п'ять гривень за кожну. Якраз онукові на теплу куртку мало вистачити, стара геть зносилася. Хвалила кіз, бо було за що: й молоденькі, й акуратні, й дояться добре, й молоко смачне, й до корму невередливі. Але покупці збивали ціну: той до двадцяти, той до п'ятнадцяти гривень, а один огрядний чолов'яга з великим гаманом на поясі взагалі хотів купити за тридцятку всіх трьох. «На шашлик підуть, мамаша», — сказав весело. На шашлик віддавати не погодилася, ціни не скинула. Так і простояла до полудня. А по обіді який то базар? Невдовзі вирушила в зворотній путь. Сонце пекло немилосердно, ледве доклигала до села. Завела кіз до сараю. Видоїла. Напилася ще теплого молока. Примостилася на ослінчику, підперла долонею щоку, зітхнула. Ось і повечеряла. Добре, що годувальниць своїх не продала. А з курткою якось та буде. Відкладе пенсію, вторгує трохи з груш та яблук, дивись, до жовтневих свят і справить онукові обнову.