Зелений Львів

Днями у Львові у парку «Високий замок» висадили 400 дерев. До участі у заході, який організували міське управління екології та Центр надання допомоги учасникам бойових дій, долучилися учасники бойових дій з родинами, також — пластуни та охочі до роботи на свіжому повітрі містяни, а особливо ті, що живуть поруч із парком (див. публікацію «Дихай, місто!» у «Дні» у №193 від 13 жовтня). 

Які ще заходи проводить управління екології, що серед низки проєктів, а їх — справді чимало, у пріоритеті і чи вистачає коштів на втілення — про це у розмові з керівницею управління екології та природних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради Олександрою СЛАДКОВОЮ.

«НАШ ПРІОРИТЕТ — ПОСАДКА ТА ДОГЛЯД ЗА ДЕРЕВАМИ»

— Який бюджет на поточний рік має управління екології і чи достатньо тих коштів для реалізації проєктів?

— Бюджет управління — це не конче означає бюджет на ті заходи, які пов’язані з екологією. Я спеціально порахувала всі заходи, які пов’язані з доглядом за озелененням та різними екологічними справами, відповідно — їх є більше. Загальний фонд бюджету — це 43 мільйони гривень. Є тендер на 37 мільйонів — це догляд за парками. У той самий час є капітальні видатки (ремонти парків) — це 21 мільйон. Районні адміністрації також проводять догляд за зеленими насадженнями, і це — 41 мільйон гривень на рік. У нас ще є природоохоронний фонд, який має на проведення заходів 6,5 млн. У принципі нам цих коштів вистачає. Щодо догляду за парками, то минулого року, порівняно з поточним, їх було утричі менше. Тому цього року ми спромоглися привести парки до ліпшого стану — більше зробити. Те саме стосується коштів природоохоронного фонду — коштів вистачає, і ми більше думаємо над тим, як краще провести процедуру закупівлі. Стосовно районів, то нам більше коштів потрібно на корчування пнів і на полив дерев. А загалом, якщо ми проводитимемо перевірку стану дерев, відповідно — виявлятимемо більше таких, які потребують заміни. Тобто цей бюджет мав би зрости. У той самий час можна подумати про раціональніший розподіл коштів, що їх виділили на покоси. Отже, маємо загалом понад 100 млн грн на рік — це нормально. Одначе є один нюанс. Робимо реконструкцію парків, а такий ремонт може коштувати від 30 до 50 млн, але на рік виділяють нам 2,5 — 4,5 млн грн. Тому реконструкція парку може тривати 10 років. Це приблизно як одну вулицю ремонтувати по 200 — 300 метрів на рік, а отже вона буде 10 років перекрита. Це створює незручності. І я маю надію, що в цьому розрізі буде більше розуміння того, що на парки потрібно виділяти більше коштів, щоби їх ремонт не розтягувався на роки. Тобто нам бракує коштів на ремонт і реконструкцію парків.

— Чи робите у своїй діяльності якісь акценти? Тобто чи є якісь першочергові, пріоритетні проєкти?

— Цього року, коли коштів достатньо, ми більше приділяємо уваги догляду за рослинами, розсаджуємо живоплоти, чого в останні роки не було. Також у пріоритеті — вирощування нових дерев (заміна старих дерев). Дуже багато дерев у Львові перебувають у поганому стані — підходить їхня вікова межа (дерева, як і люди, переважно живуть 70 — 80 років,  а оскільки дуже багато дерев було висаджено після війни, то саме зараз потрібно їх міняти). Чи ви звернули увагу, що я говорю не «посадка», а «вирощування» молодих дерев. Бо посадка — це тільки перший крок, а далі має бути догляд. Це дуже важливо, тому що раніше ми отримували кошти тільки на придбання саджанців. А ще раніше доглядом вважалася тільки обрізка дерев. Ще один наш пріоритет — це догляд за особливо цінними деревами. Переважна більшість із них мають понад 100 років. Вони всі — дуже великі, потребують особливого догляду і лікування.

І цього року вперше ми почали лікувати старі дерева. І робимо їхній перелік, щоби знати, скільки таких маємо,  і щоб убезпечити від зайвого втручання. Говорю про ті дерева, що є поза парками. Тому що в парках дерева більш захищені, ніж поза ними. Ще один пріоритет — водойми міста. А Львів — унікальне місто, в ньому водойм практично нема. Сумарна площа всіх водойм наших — 30 гектарів. Всього-на-всього. На 80 водойм, які є на території Львова. Є одна річка, і та — в колекторі (Зубра). Для порівняння: в Києві Дніпро — 5 тис. га. В Тернополі один тільки став — 300 га. Тому все робитимемо для того, щоби зберегти те, що є. Також маємо ідею щодо того, щоби відновити деякі стави.

Наприклад, історичний Пелчинський став (на перехресті вулиць Сахарова та Вітовського), який мав близько 5 га, і Сихівський, який мав 20 га. Ці стави багато років тому були спущені. Також у Львові чинна програма переробки небезпечних відходів, і ми так само маємо ліцензію на вивезення на переробку відпрацьованих батарейок до Польщі. Дуже важливо, що тим займається місто. Маємо до 1 млн грн на рік на цю програму. Мешканці безкоштовно здають батарейки, лампи і термометри, підприємство платить за їхню утилізацію, відтак, ті відходи не потрапляють у довкілля. 

«АБИЯК ЛІКУВАТИ ДЕРЕВО НЕ МОЖНА — ВОНО ГИНЕ, ОСОБЛИВО, КОЛИ ЗАЛИВАЮТЬ ДУПЛА РІДКИМ ВОСКОМ»

— Колись я розмовляла із завідувачкою кафедри екології Франкового університету, і вона мені сказала, що після закінчення вишу мало хто йде працювати за фахом. Отже, чи не відчуваєте браку спеціалістів?

— В управлінні екології всі, крім мене, мають освіту еколога. Також є спеціалісти з гідрології, з природоохоронної справи, є дендрологи, ландшафтники і т. ін. Тобто ми не відчуваємо браку кваліфікованих кадрів.

— У Музеї Франка у Львові зараз лікують грушу, котрій 118 років (див. публікацію «Хай живе груша!» у «Дні» — №166 — 167 від 4 вересня). Запрошують арбориста з Києва. А в нас, у Львові, хіба нема таких фахівців?

— На жаль. І зараз обстеження старих дерев з великими порожнинами показують, що таких спеціалістів, принаймні, в останні десятиліття, не було. Це показує обстеження і груші із саду Франка, яку ви щойно згадали, і приміром, магнолії із парку Івана Франка, що біля Франкового університету, з порожнини стовбура якої ми витягували бетон. Так, першу медичну допомогу у нас можуть надати (позабирати гриби, обробити від шкідників), але не ґрунтовне лікування. Загалом таких людей (арбористів) є тільки двоє в Україні. Обидва живуть в Києві. Я бачила результати їхньої праці — через п’ять, десять років після того, як вони лікували дерева. Дерева живуть, і це дуже важливо. Але мені важливо, щоби й у Львові хтось тим займався. І ми би з радістю організовували навчання. Бо абияк лікувати дерево не можна — воно гине, а особливо, коли, припустимо, заливають дупла рідким воском.

Також треба вміти робити старим деревам обрізку, бо дуже часто після такої маніпуляції починається процес гниття. На жаль, аналогічні випадки є і в ботанічних садах. Я сподіваюся, що покоління фахівців такого профілю в Україні виросте-таки. Тому прошу всіх, хто хоче цією справою займатися, особисто звертатися до мене. Я проходжу спеціальні англомовні курси в Міжнародній асоціації арбористів, яка володіє найновішою інформацією щодо лікування дерев. Дуже хочу поширювати ці знання. Також маю літературу з цілого світу щодо догляду за деревами. І стараюся, коли проводжу заняття для наших служб озеленювачів, орієнтуватися на ці знання. Бо практично нічого нема перекладеного українською.

ВИСАДЖУЮТЬ І КРАСИВЕ, І КОРИСНЕ

— Отримую розсилку новин з міської ради, звідки дізналася, що у парку Франка висаджуватимуть бирючину. Це ж вовча ягода?  То як вона може буди висадженою у парку, де гуляє багато дітей? Чи помиляюся?

— Помиляєтеся. Бирючина не отруйна. Її їдять птахи. У Стрийському парку багато живоплоту з бирючини. А вовчі ягоди — це вовче лико. Ми, власне, для посадки обрали бирючину, бо її ягоди їдять птахи, як я щойно зазначала. І це дуже  важливо, якщо ми хочемо, щоби у нас співали птахи.

— Якщо, знову ж таки, не помиляюся, раніше масово висаджували самшит. Але ж з ним зараз — великі проблеми!

— Так! На жаль. Навіть у ботанічних садах самшит з’їла вогнівка, яка виводиться п’ять разів на рік. Крім того, вогнівка добре призвичаюється до тієї отрути, яка проти неї використовується. Отже, самшит не вберегти.  Тому він, напевно, лишиться тільки у ботсадах — під особливою охороною. А живоплоти треба висаджувати такі, щоби вони мали максимальну користь для довкілля. Бирючина якраз такою і є. Крім того, ми не висаджуватимемо її на дитячих майданчиках.

— Звертаю останніми роками увагу на те, що у Львові висаджують дерева, не притаманні нашому регіону... Наприклад, сакури, магнолії.

— Сакур не є багато, просто на них дуже звертається увага. У принципі, ми висаджуємо місцеві дерева, але вони можуть бути декоративних видів. У чому проблема? Розсадники, які є біля Львова та й в цілій Україні, орієнтуються на те, що в них ліпше купують. А купували упродовж останніх десяти років здебільшого для приватних садів. І це невеличкі дерева, такі, як сакура, які гарно цвітуть, але для довкілля особливо нічого корисного не роблять. Сакура красива два тижні на рік, а поза тим вона не має великої крони, не плодоносить, тобто не є годівничкою для птахів. Ми садимо багато кленів, багато горобин і багато лип. Це найбільші й основні посадки. Також садимо платани, тому що вони є дуже витривалі і дуже швидко нарощують зелену масу.

Якщо звернули увагу, зараз багато падає ялин — через те, що в них поверхневе коріння, яке у час посухи відмирає. Тому ялин тепер висаджувати не треба. Натомість можна садити ялицю, модрину, сосну. Повертаючись до платана, маю сказати, що він виконує й функцію фільтрації повітря і шумозахисту. Якщо ми думаємо про людей, то нам потрібні дерева, які швидко ростуть і виростають великими. У тому числі мова може йти і про тополі — ті, які не пушать. Але, звісно ж, люди люблять красиве. Й оцього красивого ми висаджуємо 10 — 15 відсотків, і це — сакури й магнолії.